М’яка сила Європи загрожує послабленням її м’якої сили. За визначенням Джозефа Ная з Гарвардського університету, м’яка сила — це сила приваблювати. Нещодавнє міжнародне опитування вкотре підтвердило, що Європа має цю силу в надлишку. Якщо запитати в мешканців таких розмаїтих країн, як Туреччина, Саудівська Аравія, Південна Корея, Південно-Африканська Республіка та Бразилія, де б вони хотіли жити, якби поїхали з батьківщини, більшість назвала б Сполучені Штати або Європу. Натомість майже ніхто не хоче жити в Китаї чи Росії.
Та в цьому й полягає проблема Європи. Вона така приваблива, що мільйони людей мріють там жити. Сотні тисяч вдаються до спроб потрапити в Європу, ризикуючи життям при перетині Середземного моря на благеньких човниках або подоланні інших небезпечних шляхів. «Європа або смерть», — сказав один із тих відчайдухів. Однак, побоюючись неконтрольованої масової міграції, європейські виборці звертають погляди на популістські партії, які не тільки експлуатують ці настрої, а й активно сіють цивілізаційну паніку.
Події 2023-го дедалі більше нагадують 2015 рік. Міграційна криза, що розпочалася того року, безсумнівно, додала голосів німецькій партії «Альтернатива для Німеччини» (АдН) й австрійській «Партії свободи», що й казати про Brexit. Нині популярність АдН знову зростає, навіть у таких землях Західної Німеччини, як Баварія та Гессен. «Партія свободи» лідирує в опитуваннях в Австрії. Минулого тижня однойменна партія антиісламістського популіста Ґерта Вілдерса здобула несподіваний успіх на парламентських виборах у Нідерландах. Тим часом у червні наступного року на нас чекають вибори в Європейський парламент.
Читайте також: Загроза ззовні
У відповідь мейнстримні партії й собі починають виступати за жорсткіші заходи контролю нелегальної міграції. Нещодавно очільник уряду однієї європейської країни сказав мені, що, на його думку, Європі треба зробити «щось кричуще» для розв’язання цього питання. Мені кортіло відповісти: «А хіба ми вже не робимо?». Хіба не кричущим є те, що грецьку берегову охорону, судячи з усього, небезпідставно звинувачують у розвертанні човнів із біженцями й порушенні таким чином основоположного принципу невидворення? Хіба не кричущим є те, що ЄС виступає співучасником злочинів лівійських сил, повертаючи потенційних мігрантів у жахливі табори? Хіба не кричущим є те, що італійський уряд Джорджі Мелоні не дає навіть човнам приватних благодійників рятувати людей від потоплення в Середземному морі? Хіба не кричущим є те, що британський уряд серйозно розглядає можливість відходу з Європейської конвенції з прав людини, щоб відправити кілька сотень охочих отримати притулок у Руанду?
Багато хто у світі вважає, що спокуслива свобода пересування мешканців Шенгенської зони забезпечується завдяки суворому обмеженому в’їзду в Європу для всіх інших. Запитайте про це будь-якого турка або індійця, який намагався отримати візу в Шенгенську зону або Сполучене Королівство. Палка риторика праворадикальних популістів на зразок колишньої міністрки внутрішніх справ Британії Суелли Браверман, яка назвала нелегальну імміграцію «вторгненням», а протестувальників проти бойових дій Ізраїлю в Газі — «пропалестинським збіговиськом», може відштовхнути мільйони людей, які походять із родин мігрантів і давно мешкають у Європі.
Читайте також: Бурхливі води
М’яка сила Європа — це не тільки про добробут, соціальні системи та якість життя, а й про свободу, верховенство права, толерантність і дотримання прав людини. У вже згаданому опитуванні респонденти з усього світу сказали, що Росія Владіміра Путіна не є частиною Європи, «коли йдеться про її нинішні політичні цінності». Отже, Європа асоціюється з певними цінностями. Однак Європа не може викликати довіру як осередок цінностей, якщо сама їх порушує в точках дотику до решти світу, тобто передусім на кордонах, але й також у пунктах прийняття охочих отримати притулок або в межах цих кордонів, виявляючи відверто упереджене ставлення до людей із сімей мігрантів.
Питання міграції в Європу, без сумніву, необхідно регулювати. Гасло кампанії Brexit «Повернути контроль!» виявилося таким дієвим саме тому, що перегукувалося з побоюваннями виборців про втрату контролю над міграцією.
Колишній президент Німеччини Йоахім Ґаук наголошував на Kontrollverlust — втраті контролю (звучить знайомо). Якщо протягом найближчих шести місяців влада європейських країн не зможе донести до виборців, що міграція під контролем, ЄС схилиться на виборах у червні у бік неліберальних правих сил. Утім, регулювати міграцію варто безпечно, людяно й легально, інакше Європа зраджуватиме власним цінностям.
Якщо схибити в один чи другий бік, спроби Європи дати раду з наслідками її «сили приваблювати» почнуть позначатися на іншому важливому аспекті її м’якої сили — на цінностях. Ось така дилема м’якої сили Європи.
Нещодавно вийшла нова книжка Тімоті Ґартона Еша «Homelands: A Personal History of Europe».