Загроза ззовні

16 Грудня 2021, 11:03

 Нерівномірний розподіл матеріальних благ, а також природні катаклізми та збройні конфлікти нерідко є поштовхом до переміщення великих людських мас. Такі міграційні хвилі відомі нам з історії: це й Велике переселення народів у ІV–VII століттях, й епоха Великих географічних відкриттів у XV–XVI століттях, а також дві світові війни ХХ століття. І це лише найвагоміші приклади, адже була ще ціла низка значно менших подій, які стали причиною того, що населення тих чи інших територій починало шукати кращої долі на чужині.

Економічно розвинені та заможні країни Західної Європи й Північної Америки притягують до себе погляди громадян менш багатих держав і є об’єктом устремлінь для великої кількості мігрантів, що бажають для себе та своїх дітей кращих умов життя. Переважно це жителі країн Азії, Африки та Південної Америки. У більшості регіонів цих континентів спостерігається високий демографічний рівень і одночасно низький економічний та екологічний стан, а також збройні конфлікти.

Міграція населення — об’єктивний фактор як внутрішньодержавних, так і міжнародних процесів. Але нерідко вона має й негативний контекст, зокрема, коли мігрантів у корисливих цілях використовують терористичні угрупування й організована злочинність. Ще гірше, коли міграція стає гібридною зброєю.

Читайте також: Світові ЗМІ про ситуацію на польсько-білоруському кордоні: між «впустіть їх нарешті» і «гібридною атакою»

Небезпека від неконтрольованих міграційних потоків може бути дуже висока: це і економічні збитки, і соціальна напруженість, і розмивання культурно-історичної єдності державної нації. У західних країнах розуміють небезпеку, але верховенство права та примат гуманізму часто позбавляють їх можливості застосовувати прості рішення. Досягнення демократичного устрою стають на заваді для уникнення небезпеки та збереження суспільного спокою. На прикладі трагедії в протоці Ла-Манш у листопаді 2021 року можна побачити, як загибель нелегальних мігрантів піднімає цілі пласти внутрішніх і зовнішніх проблем у ЄС та Великій Британії. Також видно ще більшу небезпеку від гібридних дій Російської Федерації через використання близькосхідних мігрантів під виглядом біженців на кордонах Білорусі з Литвою, Латвією, Польщею та, ймовірно, з Україною. Слід зазначити, що РФ використовує як самих мігрантів, так і тему міграції як інформаційний привід. Навіть не усвідомлюючи цього, біженці стають «гібридним тараном» демократичного ладу ЄС. Натомість Москва, активно використовуючи свої інформаційні й організаційні потужності, робить це, прораховуючи варіанти та чітко усвідомлюючи наслідки.

Міграція — об’єктивний фактор як внутрішньодержавних, так і міжнародних процесів. Але НЕРІДКО вона має й негативний контекст, зокрема, коли мігрантів у корисливих цілях використовують терористичні угрупування й організована злочинність. Ще гірше, коли міграція стає гібридною зброєю

Україна сама є досить значним джерелом еміграції, наші співвітчизники роз’їхалися по всьому світу, і сьогодні їхній статус не має чіткого визначення. Звідси проблеми зі становищем «закордонного українця» та подвійним / множинним громадянством. Раніше великий потік був з України й зовсім незначний до неї. Тому наразі невідомо, що нас чекає, якщо чисельність мігрантів у нашій країні зросте. Україна й без того має чимало проблем соціально-економічного характеру та може виявитися абсолютно не готовою до нових викликів. Як ми будемо компенсувати наші витрати на новоприбулих? Чи будемо надаватимемо їм робочі місця? Чи здатні асимілювати мігрантів з Азії й Африки, адже в них цілковито відмінні від українців менталітет, мова та культура? Чи достатньо сильна наша ідентичність і приваблива культура? Чи будуть вони сприймати Україну як «перевалкову базу» на шляху до ЄС?

Читайте також: Die Welt: Де починається Лукашенків бізнес на біженцях

В Україні, на перший погляд, є загальне розуміння небезпеки неконтрольованих потоків мігрантів, і нам здається, що ми готові протистояти й цьому інструменту російської гібридної агресії. Але насправді я не був би аж занадто оптимістичним. З високою ймовірністю можна стверджувати, що прямі спроби порушити білорусько-українську чи російсько-українську ділянки державного кордону наші силовики зупинять. Та наскільки наші зовнішня та внутрішня політики відповідають такому виду небезпеки? Чи є на всіх рівнях державної влади чіткий план розв’язання проблем стосовно мігрантів, якщо вони все ж потраплять на нашу територію? Враховуючи велику протяжність спільних кордонів, це аж ніяк не виключено. Такі серйозні виклики постають перед нашою державою особливо в умовах ведення війни з Росією. І потребують вони значних зусиль та ефективних рішень.