«Нам хоч би ще один день із ледве живим виробництвом». Цей заголовок, опублікований 2014-го сатиричним сайтом Onion, ніби вгадав наперед і страхи президента Дональда Трампа, і критику на його адресу. Останній побудував свою виборчу кампанію на обіцянці повернути робочі місця у виробничій сфері після десятиліть спаду. Коли Ґері Кон обіймав посаду голови Національної економічної ради, кажуть, він запитав у Трампа, що йому більше сподобалося б: сидіти в гарному кабінеті з кондиціонером чи бути весь день на ногах.
Скидається на те, що цього року все обертається на користь президента. У промисловості спостерігається позитивна динаміка. Сповільнився майже двадцятирічний стабільний спад частки виробництва на ринку праці, а останні кілька місяців у цій сфері спостерігалися найкращі темпи зростання кількості робочих місць із кінця 1990-х.
Із 1948-го по 2008-й зайнятість у виробництві падала як частка приватної несільськогосподарської зайнятості приблизно на 0,4 відсоткового пункту щороку (див. «Зробити Америку знову виробником»). Із січня 2010-го вона зменшилася лише на 0,3 пункту загалом.
Інакше кажучи, кількість робочих місць у виробничих галузях США зростає майже синхронно із загальною зайнятістю за останні вісім років — усупереч як історичному досвіду, так і прогнозам. Під час відновлення після рецесій 1990-х і 2000-х виробництво так і не повернулося до своєї колишньої частки на ринку праці. У 2017 році Бюро статистики праці США прогнозувало, що з 2016-го по 2026-й кількість робочих місць у сфері й далі зменшуватиметься середніми річними темпами 0,6%.
Читайте також: Die Welt: і знову російські шпигуни, помилки Трампа і репутація Пекіна
Що ж відбувається? Можливо, ця дивовижна сталість зайнятості на виробництві — явище тимчасове й незабаром повернеться попередня низхідна тенденція. А може, це прелюдія до промислової революції, у якій людей замінять інші фабричні робітники — такі, яких можна програмувати? Утім, професор Єльського університету Пітер Скотт зазначає, що останні 60 років нормою було повне відновлення кількості робочих місць на виробництві після економічних спадів. Початок 2000-х став винятком через значне збільшення імпорту товарів із Китаю. Якщо відновлення — нормальне явище, то можливо, і немає нічого дивного в тому, що нинішнє триває так довго, адже спад 2008 року був дуже глибоким.
А можливо, оздоровлення ситуації у виробничих галузях відображає зсув, який стане постійнішим. «Навряд чи частка зайнятості на виробництві попрямує до нуля. Може бути, що ми досягли точки, де вона вирівнюється», — зауважує професор Скотт. Ця тенденція характерна для галузей із виробництва товарів як тривалого, так і нетривалого користування, попри те що перші охоплюють, наприклад, автомобілі, продажі яких зазвичай чутливіше реагують на економічний цикл. Професор Гарвардського університету Роберт Лоуренс стверджує, що спад зайнятості на виробництві в другій половині ХХ століття переважно став результатом покращення продуктивності, а не конкуренції з імпортом. Тут більше, ніж в інших галузях, технологічний прогрес давав змогу меншій кількості людей виробляти більше продукції. Споживачі у відповідь на зниження цін не відреагували помітно активнішою купівлею того самого товару, тому зайнятість упала.
Після початку рецесії пожвавлення продуктивності у виробництві (порівняно з послугами) сповільнилося. Лоуренс називає пов’язаний із цим бум робочих місць винятком, який підтверджує правило. Загалом, на його думку, можна досягти продуктивнішого виробництва або зростання зайнятості на виробництві, але не того й того разом. Кволе зростання продуктивності може бути тимчасовою рисою економічного циклу. Надлишок працівників у пошуках роботи після фінансової кризи обмежує зростання заробітних плат і, можливо, притуплює для компаній стимули інвестувати в автоматизацію, яка дала б змогу заощадити час і зусилля, через що зменшується продуктивність. За підрахунками Ніка Банкера, економіста сайта для працевлаштування Indeed, виробництво — це один із небагатьох секторів, де кількість безробітних залишається вищою за кількість вакансій.
Читайте також: Die Welt: усі проти Трампа, Росія як молодший партнер Китаю
Трампівський різновид економічного націоналізму з акцентом на блокуванні імпорту має на меті заохотити компанії повернути виробництво назад до США. Можливо, його погрози розірвати торгові угоди та запровадити тарифи заохочують бізнесменів, які відмовляються ризикувати, розміщувати заводи та фабрики на Батьківщині. Проте тарифи на імпорт сталі та алюмінію можуть підштовхнути їх у протилежному напрямі через зростання виробничих витрат для американських підприємств. Те саме стосується й тарифів на імпортні китайські деталі.
У будь-якому разі відродження виробництва за правління Трампа не означає повернення до тих далеких днів, коли Америка була великою. Історично цей сектор вважається шляхом до середнього класу для американців, які мають лише шкільну освіту. Але з часом структура зайнятості почала тяжіти до менеджерських і фахових ролей, якомога далі від роботи на виробництві, якою можуть займатися люди з гіршою освітою. Робітники з виробничого сектору нині також рідше об’єднуються в профспілки, тож вони мають менше пільг.
Виробничий сектор зазнає змін. Із 2011 року зростання працевлаштування зафіксоване передусім у галузях, пов’язаних із продуктами харчування й транспортом, зокрема автомобілями. Тоді як друкарство, виробництво комп’ютерів або одягу відзначаються меншою часткою робочих місць порівняно з тим, що вони мали сім років тому.
Який крок був правильним?
Змінюється також і географія зайнятості. Так, із початком відновлення, про яке йшлося вище, у Північно-східних центральних штатах (зокрема, Мічигані та Іллінойсі) динаміка зростання зайнятості переважує кількість утрачених робочих місць під час рецесії. Однак у Середньоатлантичному регіоні, куди входять Нью-Йорк і Пенсильванія, чисте збільшення зайнятості на виробництві з 2011-го не спостерігається взагалі.
Проте в політиці не всі місця створено рівними. З підрахунків The Economist видно, що ті округи, які в листопаді 2016 року голосували за Трампа, з 2011-го переживають жвавіше піднесення зайнятості у виробництві. У них також зазвичай спостерігається найкраще зростання прибутків після виборів. У цих місцях частка виробництва в складі зайнятості загалом зросла відносно інших регіонів США. Тож виробництво в Америці зовсім не вмирає, а схоже, аж танцює — під дудку президента.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com