Найвпливовіша бізнес-ідея останніх років — теорія підривних інновацій Клейтона Крістенсена. Популярна вона тому, що пояснює, чому так багато технологічних компаній узялися буквально нізвідки й зробили переворот у своїй галузі. А ще вона допомагає зрозуміти успіх Джеремі Корбіна, який майже привів Лейбористську партію до влади.
Професор Крістенсен, викладач Гарвардської школи бізнесу, стверджує, що найцікавіші компанії зароджуються на маргінесі. Вони досягають успіху завдяки тому, що визначають досі не охоплені сервісом ніші на ринку та винаходять способи зайняти їх. Підривні інноватори спочатку випускають невідшліфований продукт для найнижчого сегмента ринку. В очах успішних компаній вони ексцентрики. Але, вдосконалюючи власні продукти, ці компанії зрештою влаштовують революцію на своїх ринках, залишаючи позаду вчорашніх королів. Серед прикладів сервіси приватних оголошень (Craigslist), міжміських телефонних дзвінків (Skype), магазини музичних записів (iTunes), служби таксі (Uber) і поле діяльності газет (Twitter).
Лідер лейбористів Джеремі Корбін провів 30 років на маргінесі британського політикуму: пройшов до парламенту від округу Айлінгтон-Норт у 1983 році й став лідером Лейбористської партії в 2015-му. До нього ставилися в найкращому разі як до безневинного дивака, котрий любить робити варення, а в найгіршому як до симпатика терористів, який загрожує брендові лейбористів. Утім, він помітив найбільший неохоплений ринок у британській політиці — молодь — і дав їй те, чого вона хоче.
Читайте також: Путінський форпост у Британії
Мóлоді, особливо 18–30-річним (як і, зрештою, тим, кому за 30), добряче дісталося від британського істеблішменту. На неї ліг тягар запровадження солідарного соціального забезпечення. Їй доводиться брати великі кредити на навчання, тоді як навіть заможні бабусі й дідусі отримують безплатні проїзні на громадський транспорт і субсидію на опалення. А ще вони стали жертвами інфляції на ринку нерухомості. Якщо житло людей старшого покоління зростає в ціні, то молодим дуже важко стати власником квартири чи будинку.
68-річний Корбін став поборником інтересів молоді почасти завдяки тому, що вдався до стародавнього мистецтва купівлі голосів: пообіцяв покінчити з платою за навчання в університетах. Але він запропонував не тільки надію й ентузіазм, а й гроші. Корбін повернув у вжиток фрази, заборонені за довгі роки правління технократів із числа нових лейбористів. Наприклад, «соціальна справедливість». Він говорив про боротьбу за універсальний мир, а не про ядерне стримування. Навіть вигляд він мав інакший, ніж традиційні політики. Тоні Блер змушував свої «війська» одягати костюми, щоб справити враження на середній клас. Корбін носив борідку й не любив краваток.
Лідер лейбористів створив нову бізнес-модель для задоволення потреб непочутої аудиторії. У старій моделі політикою здебільшого займалися професіонали (члени парламенту), які обирали собі лідера й кожні кілька років виходили «в народ». Корбін запропонував модель залучення, у якій члени парламенту грають другу скрипку після членів Лейбористської партії та їхнього авангарду активістів у групах на зразок Momentum. За рахунок цієї новоздобутої влади він проводитиме революцію далі. На вересневому з’їзді Лейбористської партії, наприклад, спробує зменшити квоту депутатів британського парламенту та Європарламенту, згода яких необхідна для висунення певної кандидатури в лідери партії: від 5% до 15%.
За час функціонування своєї старої моделі Лейбористська партія щосили намагалася уникнути тавра такої, що пропагує «більше податків, більше витрат». А Корбін заявив, що країні вже набридли жорстка економія й нерівність. Його маніфест обіцяв націоналізацію цілих галузей, розширення повноважень профспілок і збільшення державного фінансування. За старої моделі ліві боялися засобів масової інформації. Корбін вирішив, що жовта преса — це не ротвейлери, а радше паперові тигри і керують ними старпери, неспроможні усвідомити, що двадцяти- й тридцятирічним не цікаві репортажі про ІРА та відключення електроенергії в 1974 році.
Нові бізнес-моделі партії поєдналися з вдалим використанням нових технологій. Лейбористи взяли саунд-трек своєї прихильниці співачки Лілі Аллен до зворушливого відео про те, якою чудовою країною могла б стати Британія, якби тільки при владі були правильні люди. Але значну частину роботи в соціальних мережах виконували активісти. Двоє дівчат створили програму в додатку для знайомств Tinder, щоб агітувати потенційні пари голосувати за лейбористів. Корбіністи відкрили сайти The Canary, Evolve Politics і Skwawkbox. Цю какофонію підсилили повідомлення, поширювані через Facebook. Останні вибори стали прикладом не провалу консерваторів, а злету лейбористів. Мей виграла 42,4% голосів, лейбористи набрали 40% — на 10 відсоткових пунктів більше, ніж у 2015-му. За результатами опитування, проведеного центром лорда Ешкрофта у день виборів, з 14 тис. респондентів дві третини з вікової групи 18–24 роки проголосували за лейбористів, як і більшість з опитаних віком 25–34 роки. Перша група, яка віддала значну перевагу торі, — люди віком понад 55 років.
З аутсайдерів у прем’єри
Зараз Корбін смакує помсту — це відчуття в певний момент переживають усі підривні інноватори. Помірковані депутати-лейбористи, як-от Чука Уманна, що був упевнений у розгромі Корбіна на виборах, тепер домагаються портфелів у його кабінеті. Тереза Мей оголосила вибори, бо була переконана, що ніхто не захоче голосувати за такого екстреміста. Тепер один із небагатьох факторів, який ще утримує торі від саморозвалу, — це страх програти Корбіну наступні вибори.
Читайте також: Вибори у Великій Британії: Торі починають і програють
Але суть підривної інновації в непевності. На кожен Google знайдеться свій Netscape і не один. Хоча Корбін сьогодні й скидається на переможця, але для парламентської більшості йому все ще бракує 64 місця. Його ультраліві прибічники можуть зайти надто далеко, особливо якщо виживуть із партії «саботажників» із крила Тоні Блера. Багато хто голосував за Корбіна з переконання, що той не виграє: вони просто хотіли налякати торі, а не вручити лідерові лейбористів ключі від прем’єрської резиденції. Мейнстримні лейбористи накинуться на нього, як тільки виявиться, що його політика не дає бажаних результатів. Та наразі Корбін на коні. Видатний представник торі Річард Остін Батлер колись називав політику «мистецтвом можливого». І незалежно від того, чи оселиться Корбін на Даунінг-стрит, він уже, поза сумнівом, змінив уявлення про межі можливого.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com