У фільмі «Маньчжурський кандидат» (1962-й, римейк 2004-го) розповідається про захопленого в полон американського солдата в часи корейської війни, якому китайські комуністи так «промили мозок», що він був абсолютно підготовлений убивати політичних лідерів своєї країни. Згадуючи цей епізод, Ентоні Пратканіс та Елліот Аронсон у книжці «Доба пропаганди» (2001) описують колосальні перспективи численних технологій упливу.
Власне, думка про те, що люди легко піддаються впливам і переконанням, уже далеко не нова. Ще в старожитність зацікавлені особи дошукували прихильності долі, сприятливого розміщення зірок або розповідали про одержимість духами. У ХVIII столітті німецький цілитель Франц Антон Месмер вигадав світську версію міфу про ворожбитство, наполягаючи: кожна людина має характерні тваринні флюїди. Чимало тих, хто впадав у такий стан, справді повідали про відчування виразного «тваринного магнетизму» у своєму тілі. Однак згодом жодних доказів існування цього явища виявлено не було. Скидається на те, що Месмер послуговувався мистецтвом упливу, тобто маніпулював свідомістю.
Читайте також: Суспільство показного споживання
Як наслідок — на ґрунті цих ідей було відкрито гіпнотичний транс. Проте з розвитком індустріальної доби немало дискусій на цю тему зводилося переважно до неабиякої ролі ЗМІ. Справді, інформаційне втручання здатне вражати свідомість, породжуючи так звану суспільну думку, і схиляти маси до певної позиції. І чи не найбільшого успіху тут досягла реклама. При цьому використовувалися найрізноманітніші атрактори — від автомобілів до людської сексуальності, аби тільки заворожити думки мільйонів.
Олдос Гакслі в романі «Який чудесний світ новий!» чи Ентоні Берджес у «Механічному апельсині» змальовує світ, де владарюють витончені механізми орудування людьми. Отже, психічну енергію підсвідомого можна вільно скерувати в будь-якому напрямку. Через новітні медіа досягаються навіть опосередковані ефекти. Зокрема, можна нічого не говорити напрямки про предмет мислення, а лише підштовхувати до того, на що варто орієнтуватися в міркуванні.
Коли-не-коли медіа таки дають нам змогу уявляти себе раціональними істотами й ледь-ледь реалізують роль збудника та регулятора. Приміром, достатньо почути тембр голосу й упасти в заворожений стан, майже не розуміючи змісту повідомлення. Так траплялося з людьми, які просто слухали радіо-промови Гітлера, хоча їхнє знання німецької обмежувалося лише кількома фразами. Не менш успішною є тактика переконання, коли індивід думає, ніби генерує власні думки. Вряди-годи достатньо лише добрати кілька спонукальних слів — і вони переконають нас зробити певний вибір. Рекламні оголошення сповнені підхожих «ключових» слів, як-от новий, швидкий, легкий, досконалий тощо. Вирішальну роль відіграють також образи гарненьких тварин або немовлят.
Читайте також: Культура видовищних задоволень
Досить змістовною лишається й функція недомовок. Можна майстерно промовчати про характеристики товару, сказавши щось абстрактне. Адже людина просто нездатна перебувати весь час у стані інтелектуальної активності. Нерідко ми є такими собі когнітивними скнарами, бо воліємо покладатися на чиюсь думку, а не здійснювати власні розвідки, і тоді легко скочуємося до спрощених та обмежених помислів.
Подекуди доходить до відвертої жорстокості. Коли Хіросіму й Нагасакі було піддано ядерному бомбардуванню, загинуло понад сто тисяч мирних жителів і ще близько півмільйона дістало важкі поранення. Менше ніж 5% американців тоді заперечило доцільність застосування такої зброї, натомість 23% схилялися до думки про ширше її використання.
Отож-бо, непотрібно применшувати технологій упливу, позаяк часом вони спираються на доволі авторитетні концепції. Арістотель одним із перших розробив теорію переконання, котра передбачала приблизно такі складники: джерело повідомлення, зміст послання та його емоційне наповнення. Тож успіх повідомлення залежатиме від того, наскільки вміло ти подаєш себе як доладну людину, якій хочеться довіряти. При цьому потрібно послуговуватися логічними аргументами, а також яскравими історичними й образними засобами. Треба вміти запалювати в аудиторії різні емоції: гнів, прихильність, страх, заздрість, сором і так далі. Пізніше Цицерон стверджував: обов’язком оратора є хист принадити публіку, вміти не тільки провадити доповідь розумними доказами, а й хвилювати слухача.
Якщо приправити цю теорію ще й дещицею маніпуляції, то на ринку продажу можна досягнути неабиякого зиску. Наприклад, продавати заморожену рибу як свіжозаморожену, називати рекламну брошуру безплатним додатком, а вироби на батарейках — бездротовими приладами тощо. Коли в 1968 році Річард Ніксон обіцяв досягнути почесного миру, для когось це означало виведення військ, а для когось боротьбу до самого кінця. Такий ефект дістав назву «двомовлення».
Читайте також: Мій Чужий
Так само і ярлики можуть дуже легко змінювати реальність. Коли ми розмовляємо по телефону з незнайомою особою з приємним голосом, то нерідко мимовільно наділяємо її звабливою зовнішністю й чеснотами. А якщо судити тільки за телебаченням, то світ просто-таки заполоняють злочинність, шахрайство й негаразди. Те, як подається повідомлення, може досить живо визначувати нашу картину світу. Нечасто хтось наважиться піддати сумніву той образ, який нам показують. Не всяк запитає себе, навіщо його інформують саме таким способом. Достатньо виникнути певній картинці в нашій свідомості, як ми вже готові до дії. У такому сенсі пропаганда — це напад і вторгнення, коли наш розум атакують і хочуть заселити його якимись сумнівними віруваннями.
У Радянському Союзі пропаганда розглядалася як просвітництво. Тобто людей нібито просто ознайомлювали з правдивими теоріями. Часто для того, щоб навіяти якесь переконання, достатньо не агітувати, а використовувати низку запитань. Але ніхто не ставитиме тих запитань, на які запитувачеві заздалегідь не буде відома відповідь. Вагомим аспектом є також порядок їх постановки. Тобто запити чітко структурують спосіб ухвалення нами тих або тих рішень. А коли ставлять невигідні запитання політичним діячам, їм достатньо переформулювати їх, аби дати зручнішу відповідь.
Ще одним способом впливу є поширення чуток. Ось один показовий приклад. У 1960-х роках ширилися чутки, нібито Пол Маккартні помер. Музичні фанати з усього світу перечитували кожен рядок пісень гурту The Beatles, щоб знайти бодай якийсь натяк на цю таємничу подію.
Таким чином, будучи в чомусь переконаними, ми неначе отримуємо виняткову додаткову якість. Купивши бажаний товар, нам кортить відчувати себе досконалішими. Тому кожна реклама торочить про «правильні» речі, а людині лишається тільки вірити в силу створеного своєю уявою образу.