Янукович злякався. Він настрашився не стільки затятості протестувальників на київському Майдані і вже точно не стриманого осуду з-за кордону. Президент злякався несподівано повсталих провінцій – не лише на Заході та в Центрі, а навіть на Південному Сході. Саме цей несподіваний спалах народного гніву змусив його до переговорів замість уведення надзвичайного стану. Цими днями Віктор Федорович, мабуть, уперше зрозумів: він уже не контролює значної частини держави, та навіть власну партію почав потроху випускати з рук, бо ж вона відмовилася підтримувати відверто силовий варіант. Нібито влада й Майдан наразі оголосили перемир’я, однак це аж ніяк не заважає силовикам за традиційної вже допомоги тітушків, ручних суддів-прокурорів та вже названих журналістами «ескадронів смерті» жорстоко переслідувати, бити й кидати до в’язниць активістів по всій країні. Про дотримання юридичних норм, навіть позірне, взагалі не йдеться: режим, не ховаючись, намагається, з одного боку, набрати якомога більше заручників для наступної торгівлі за них з опозицією, а з другого – залякати всіх активних людей у країні. Доходить уже до обшуків без ордера суду під надуманими приводами на кшталт «фотографії зі зброєю на Facebook», як це сталося з нашим колегою Олександром Михельсоном, до якого «завітали» троє невідомих, назвавшись міліціонерами.
Останні зведення з України викликають когнітивний дисонанс і відчуття втрати часу. Кажете, на календарі 2014-й? Ні, це більше нагадує 1937 рік із його масовими репресіями, цілковитою сваволею силових органів, нічними викраденнями людей, арештами за намір скоїти злочин, абсурдними рішеннями судів, написаними під копірку, заохоченням сексотства, як зафіксовано, скажімо, в Запоріжжі, тощо. І все це на тлі переговорів влади з опозицією в респектабельних кабінетах, заспокійливих, миролюбних до вульгарності заяв спікерів від Банкової та пацифістських посмішок у розмовах із західними політиками.
Спроби захоплення ОДА в Запоріжжі, Черкасах, Сумах та мітинги в Дніпропетровську закінчилися масовим терором із боку влади. Так, саме терором, адже нічим іншим не назвеш «пакування» всіх, хто потрапив під руку, звірячо жорстокі побиття спецпризначенцями з «Беркута» людей, винесення всім під гребінку однакових вироків: арешту на два місяці з перспективою дістати до 15 років ув’язнення. Такого ні Україна, ні особливо мешканці цих областей ніколи не бачили.
Украй цинічним було «упокорення» Запоріжжя та Дніпропетровська, де влада, не криючись, розганяла людей із допомогою озброєних тітушків, які вибігали з будинків ОДА разом із міліціонерами, відловлювали активістів, били й здавали їх на дальше катування особам у погонах. За пальму першості в жорсткості з цими двома містами можуть посперечатися й Черкаси, де влада не тільки влаштувала таку саму, як і у східних мегаполісах, зачистку центру міста й арешти всіх, хто має сміливість виголошувати вільну думку, а ще й підлаштувала провокацію для Автомайдану, який приїхав на допомогу черкащанам.
Коли машини з киянами прибули ближче до першої години ночі 26 січня, провокатори раптом кинули «коктейль Молотова» у бік будівлі ОДА, а з-за рогу відразу вибігла щонайменше рота беркутівців, які розтрощили машини й жахливо били тих, хто не встиг утекти. Усіх: і журналістів, і звичайних людей. Та цим усе й близько не закінчилося: наступними днями в усіх містах тривали арешти й затримання, зокрема в Кіровограді, де навіть натяку на захоплення ОДА не було, Херсоні. На цей момент суди штампують вироки людям, містами поширюються чутки про десятки побитих майже до смерті, яких влада приховує в лікарнях. Наразі в цих трьох містах затримано понад 100 осіб.
У Сумах влада діяла також підступно, хоч і не так жорстко: пообіцяла мітингувальникам, що жодних силових дій проти людей, які фактично залишили в раніше захопленому будинку ОДА невеликий пікет, не буде. А потім під прикриттям ночі по-бандитськи напала й заарештувала всіх, хто потрапив під руку. Так само триває тиск на активістів та голів трьох опозиційних партій в усіх південно-східних областях: їх затримують під будь-якими приводами й переважно «закривають» на два місяці. Запущено програму, за якою, ніби в 1937 році, дільничні інспектори ходять по людях і питають, чи беруть участь їхні сусіди в подіях на Майдані. Останнім акордом цього процесу стало протискування Януковичем закону про так звану амністію, згідно з яким усі, хто потрапив до лап системи, є фактично заручниками влади, яких випустять, тільки якщо опозиція погодиться звільнити всі захоплені інституційні приміщення. Так само закони про скасування «диктаторського пакета» 16 січня досі на момент здачі номера не те що не підписані президентом, а навіть не передані йому на підпис із Верховної Ради.
Багато людей переймається питанням: яку ж тактику обрав Янукович у плані свого виживання, якщо це не відверто силовий розгін Майдану? Той, хто наразі займає найвище в державі крісло, діє як людина із кримінальним минулим: здається, за тактикою «качання тєрпіли», якою прекрасно вміли користуватися представники донецького клану в 1990-ті роки, під час рекету бізнесменів. У чому вона полягає? Та все дуже просто: чергування старих добрих методів батога і пряника, тільки з невеличким нюансом: кожен наступний батіг має бути набагато різкішим, а пряник – меншим.
Як розповідали автору цих рядків досвідчені оперативники, схема діє таким чином. Спочатку підприємця сильно без попередження б’ють під будинком. Наступного дня до нього приїздять переговірники, які кажуть, мовляв, вибачай, «попутали немножко», і пропонують усе вирішити «по чеснаку»: віддаєш половину акцій – і все буде добре. Якщо не погоджується, тоді палять машину і пропонують потім залишити 30% акцій. І так до моменту, поки «лох», який перебуває в постійному стресі від різких силових кроків, погодиться на черговий пряник. Останній насправді є зовсім не пряником, але після всіх тортур, яких зазнає «тєрпіла», це йому здається реальним компромісом і навіть виграшем.
Саме так Янукович наразі намагається діяти з Майданом: спочатку створити максимальні проблеми, а потім, із величезними затягуваннями, піти на мінімальні поступки, які подаються для Заходу та свого ядерного електорату як свідчення величезної миролюбності керівника держави. Плюс паралельно триває постійний жорстокий пресинг на всіх дотичних активістів, що, на думку Банкової, має відбити бажання брати участь у протестах і підкосити людський мобілізаційний ресурс Майдану.
Варто тверезо констатувати: жодних реальних поступок від Януковича й досі немає – є постійні спроби «розвести як котят». Ця тактика може спричинитися до нового, ще більшого вибуху насильства, ніж був на вулиці Грушевського минулого тижня. Але тепер у масштабах усієї країни й уже без можливості мирного врегулювання.