Головним сюрприз нинішнього року для світової спільноти стали протести в країнах Північної Африки та Близького Сходу, де населення традиційно вважалося покірним своїм правителям.
Перші «паростки» подій, які згодом отримали назву «жасминова революція» розквітли наприкінці грудня 2010 року у Тунісі. Країною прокотилася перша хвиля масових протестів проти правлячого режиму президента Зін аль-Абідін бен Алі, статки якого зростали на тлі поширення країною бідності. Після загибелі людей під час протестів, у січні соціальне обурення вилилося у переворот. Зін аль-Абідін бен Алі, який перебував біля керма влади протягом 23 років, був змушений тікати з країни. Влада перейшла спочатку до глави уряду, а потім – до голови парламенту Тунісу. Згодом колишнього президента і та членів його родини заочно засудили до тривалого ув’язнення за корупцію, шахрайство, незаконне зберігання наркотиків і зброї.
Після Тунісу, у лютому розпочалися страйки у Єгипті. Згодом вони переросли у масові акції протесту з вимогами економічних та політичних реформ. Протестувальники домоглися відставки та подальшого судового переслідування президента країни Хосні Мубарака. Під час акцій протесту у Єгипті загинуло понад 800 осіб, а кілька тисяч отримали поранення. Суд звинувачує Мубарака у корупції, зловживанні службовими повноваженнями, незаконному збагаченні і підбурюванні до застосування сили щодо демонстрантів під час заворушень. Після повалення Мубарака до влади в країні прийшли військові.
Відставка Мубарака, який передав владу армії, поширила неспокій в інші мусульманські регіони. Протести відбулися в Алжирі, Бахрейні, Марокко, а також Ємені та Сирії. У цих двох країнах, придушення масових протестів проти диктатури супроводжувалися кровопролиттям. Зокрема у Сирії від початку протестів загинуло більше 2 тис. людей, але акції непокори тривають й досі. У травні Євросоюз запровадив санкції проти низки високопоставлених сирійських чиновників, а також кількох великих компаній, пов'язаних з сирійським керівництвом. На початку вересня Євросоюз ввів ембарго на імпорт нафти з Сирії.
У лютому після арешту лідера опозиції народні виступи почалися у Лівії. Люди протестували проти диктаторського режиму Муаммара Каддафі. Згодом протести переросли у громадянську війну. З березня в країні здійснюється військова операція союзників під проводом НАТО. Наразі збройний конфлікт триває, хоча перехідний уряд повстанців визнала третина світу.
Несподіванкою для всього світу також стали протести в традиційно спокійному Ізраїлі, де 320 тисяч громадян країни вийшли на вулиці з вимогами покращення рівня життя. Демонстранти вимагали від уряду вжити заходів щодо зниження вартості житла та продовольства. Загалом, нині серед громадян країни зростає незадоволення соціальною нерівністю, несправедливістю та корупцією влади.
Також хвиля протестів прокотилася країнами Латинської Америки. Так, у Чилі молодь вийшла на протести з вимогою реформування проведення державних шкіл. Хвиля протестів, які, через грюкання протестуючими каструлями отримали назву «каструльні бунти», вилилися в запеклі сутички з поліцією.
Не обійшли акції протесту і Європу. Зокрема, хвиля протестів, викликана погіршенням рівня життя в наслідок фінансової кризи, прокотилася Грецією, Іспанією, Італією, та Францією. Протести супроводжувалися сутичками з поліцією.
Потужні безлади, які виникли в наслідок стихійного протесту у Великобританії, завдали суттєвої шкоди країні. Протест проти дій поліції, яка вбила молодого чоловіка, переріс у погроми магазинів та мародерство. 1073 затриманим поліцією учасникам безладів пред'явлені звинувачення в мародерстві та організації підпалів.
Крім того, нещодавно поліція Лондона, посилаючись на заборону демонстрацій, розігнала протест активістів ультраправої організації «Ліга Англійської Оборони», яка виступає проти ісламізації Британії.
Не пасуть задніх щодо протестів і громадяни комуністичного Китаю. Протягом останніх кількох років антиурядові протести стали звичним явищем для КНР, проте їх радіус охоплював здебільшого сільську місцевість. Але останні протести набули більш жорсткого характеру та охопили міста від Півночі до Півдня країни. Тут, окрім незадоволення щодо існуючої економічної, політичної та соціальної ситуації в країні, гнів народу підсилює зростаючий рівень корупції та зловживання владою з боку правоохоронних органів.
Цьогорічні демонстрації почалися з 80-тисячного міста Зенгченг (в північній провінції Гуангдонг) та зачепили інші міста в центральному Китаї. Так, у двох містах пролунали вибухи під урядовими будівлями, а в південному регіоні Внутрішня Монголія почалися етнічні протести.
Наприклад, за допомогою протестів мешканці міста Даліан добилися винесення за межі міста нафтохімічного заводу, який завдавав шкоди екології.