У західних медіа популярними є теми про шанси проросійських кандидатів на перемогу у президентських та парламентських виборах 2019-го року, розірвання Договору про дружбу з Росією та узурпація Москвою контролю над Керченською протокою.
.png){kind=logo}
Британський та канадський політолог українського походження Тарас Кузьо у статті для американського аналітичного центру Atlantic Council пояснює, чому проросійські кандидати не зможуть виграти вибори в Україні 2019 року. На його думку, ті, хто вважає, що Україна зовсім не змінилася з початку збройної агресії РФ, глибоко помиляються. "Вибори 2019 року яскраво проілюструють, що проросійські кандидати не тільки втратили значну підтримку, вони ледве виграють будь-які національні відділи", – пише автор.
Аналітик вважає, що проросійським кандидатам на шляху досягнення успіху на парламентських та президентських виборах 2019 року перешкоджають чотири фактори. Зокрема, йдеться про втрату значної та лояльної бази виборців на окупованих територіях, розкол в Опоблоці, конкуренція амбіцій та тісні зв'язки з країною, яка веде війну проти України.
По-перше, як зауважує Кузьо, проросійський табір втратив величезну кількість виборців після 2014 року. З 16% виборців і 27 округами, розташованими в окупованих РФ Донбасі і Криму, проросійському кандидату було б важко домогтися другого туру президентських перегонів. "Їх єдиним шансом було б об'єднання навколо одного кандидата, який мав би певну популярність серед багатьох конкуруючих прозахідних кандидатів. Цього не станеться", – йдеться у статті.
"По-друге, розкол Опоблоку, спадкоємця Партії регіонів, означає, що проросійський кандидат не пройде у другий тур", – стверджує політолог. Він пише, що вилучення Сергія Льовочкіна та Юрія Бойка з Опоблоку поклало кінець тому, що було потужною коаліцією олігархів з фінансами та медіа-ресурсами. Натомість новим лідером став Вадим Новинський та його заступник Олександр Вілкул. Водночас ті, хто вийшов з блоку, створили опозиційну платформу "За життя", яку очолюють Вадим Рабінович та Віктор Медведчук.
Так, автор наголошує, що цей розкол має два важливі наслідки. По-перше, є три заявлені кандидатури у президенти від колишнього Опоблоку, але найімовірніше з'являться: Бойко, якого підтримують Рабінович та Медведчук; Новинський, лідер "Партії миру", якого підтримують донецькі олігархи; і Євген Мураєв, лідер партії "Наші". "Всі три будуть грати на антивоєнному популізмі, який зіткнеться з українським скептицизмом, тому що їхні плани нечіткі та вибори проводяться під час посиленої агресії в Росії", – переконаний аналітик.
Крім того, улюбленець Медведчука та газового лобі Бойко був найпопулярнішим серед проросійських кандидатів, однак внутрішні суперечки у блоці зсунули його популярність на п'яте місце. Також кандидат, пов'язаний із Медведчуком, який є найбільш проросійським політиком в Україні, не має виборчих шансів бути успішним у країні, де 80% українців звинувачують російських лідерів у війні проти своєї країни та постійної агресії, що відбувається в Азовському морі.
Кузьо підкреслює, що починаючи з 2014 року проросійські кандидати голосували проти будь-яких пропозицій щодо реформ, включаючи зусилля по боротьбі з корупцією, і виступали проти таких питань, як закон про реінтеграцію Донбасу та рішення про введення воєнного стану в десяти регіонах України.
Читайте також: Die Welt про те, як Путін переграє Захід
.jpg)
Оглядач політичного відділу польського журналу Polityka Ягєнка Вільчак відзначає, що з української політики зникла "ще одна фікція". Йдеться про розірвання Договору про дружбу та співпрацю з Москвою. "Немає чого прикидатися – про дружбу між двома країнами вже давно не можна казати", – пише вона. Зокрема, договір передбачав повагу до кордонів обох країн та співпрацю у всіх сферах життя, від економіки до судноплавства.
"Росія – чудовий сусід, тут працювали сотні тисяч українців і заробляли кращі гроші, ніж вдома. Кордон між двома країнами був практично відкритим, українці могли перетинати його без віз та штамбів. У ситуації, коли країни ЄС запровадили чи зберігали візи для українців, це було перевагою та очевидним полегшенням. Мешканці Донбасу були ближче до Москви, ніж до Києва, особливо ментально", – розповідає авторка про часи в Україні до початку агресії РФ. Однак все змінилося після Майдану у 2014 році. Вторгнення та окупація Криму РФ здивували українців.
Журналістка наголошує що згодом відбулася переоцінка. "Не відразу, до того ж, не повною мірою, тому що з дня на день важко позбутися ілюзій. Важко визнати короткозорість…Вони (Росія, – Ред.) змінили кордони, вони включили Крим у Росію. Вони фальсифікували референдуми та вибори. І раптом українці виявили, що це не дружба", – йдеться у публікації.
Крім того, Вільчак зазначає, що у контексті нещодавніх подій у Керченській протоці, коли росіяни обстріляли українські кораблі, незважаючи на заклики усього світу, засудили українських моряків – було б безглуздо продовжувати цю "дружбу", навіть у письмовій формі.
Водночас рішення про розірвання договору має посилити рейтинг Порошенка, а також успішні спроби надати автокефалію українській церкві. Інша вигадка зникла з української політики, бо існування цього договору в політичному просторі мала характер "чорної комедії".
Читайте також: Росія затягує азовський вузол
Депутат Європейського парламенту від партії "Громадянська платформа" Павел Залевський в інтерв'ю польському журналу Do Rzeczy зауважив, що росіяни узурпували повний контроль над Керченською протокою, що суперечить міжнародному праву та українсько-російській угоді 2003 року.
"Звичайно, дії уряду(польського, – Ред.), а точніше їхня відсутність, є скандальними. Сусідня, дружня країна була атакована, вводиться воєнний стан, а польський уряд, польський президент, не реагує. Більш того, Анджей Дуда, навіть не зателефонував президентові України, першим зателефонував Петро Порошенко. Тим часом реакція уряду була необхідною. Не в інтересах України, але в інтересах Польщі!", – вважає політик.
Водночас, як зазначає Залевський, питання полягає в тому, як ця реакція виглядатиме і чи зможе Польща будь-яким чином впливати на ситуацію між Україною та РФ? Він нагадав, що в 2008 році, коли Росія напала на Грузію, на прохання Польщі вдалося скликати Європейську Раду.
"Президент Лєх Качинський заявив після російського вторгнення в Україну, що сьогодні Грузія, завтра Україна, а післязавтра Польща. І я з цим погоджуюсь на сто відсотків…Ось чому підтримка України є нашим життєво важливим інтересом.", – наголошує депутат.
"Польща належить до НАТО. Вона має гарантії безпеки. Україна до НАТО не належить…", – нагадує Залевський.
Читайте також: Реакція світу на російську агресію в Азовському морі