Експерт аналітичного центру Eurasia Review Ніколас Кауфман переконаний, що Євросоюз повинен підписати Угоду про асоціацію з Україною, незважаючи на хиби української демократії, інакше колишня радянська республіка неминуче опиниться під небезпечним впливом «матінки Росії».
«Після закінчення холодної війни ЄС здійснив вирішальні дії та залучив групу нових хитких незалежних держав до Європейських спільнот, – пише Кауфман. – Ці дії були азартною грою, яка дала чималий прибуток. Тепер, коли Україна перебуває між дедалі загрозливішою Росією та летаргійним Брюсселем, знову настав час діяти».
Основне підґрунтя для активізації планів Євросоюзу щодо України експерт вбачає у зростанні тиску Російської Федерації: «Як політичну противагу співпраці з ЄС Росія створила, спільно з Білоруссю та Казахстаном, власний Митний союз, який колишня Держсекретар США Гілларі Клінтон назвала новим Радянським Союзом».
«Поки що, – зазначає Кауфман, – президент України Віктор Янукович мав успіх в утриманні України осторонь від путінського проекту, незважаючи на зростання тиску Кремля. Минулого січня Росія подвоїла свої зусилля, спрямовані на залякування Україну аж до підписання митної угоди, обтяживши державу непомірними цінами на газ. Тим часом лідери ЄС виявили небажання приєднати Україну до свого Союзу через рівень корупції в державі та ув'язнення колишнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко».
«Ці чинники значущі, – визнає аналітик, – однак вони не повинні перешкоджати підписанню Угоди про асоціацію. Якщо ЄС зараз відступить, Україна, поза сумнівом, опиниться у Путіна під п’ятою, і тоді корупція безумовно зросте. Водночас тісніші зв’язки з ЄС змусять український уряд здійснити юридичні реформи та відповідним чином переглянути заяви про порушення прав людини. Загалом Угода про асоціацію допоможе країні на кам’янистому шляху від мани сов'єтизму до демократії».
Кауфман наголошує, що на початку наймасштабнішої в історії Євросоюзу хвилі розширення кандидати на вступ не були цілком демократичними державами, та це не завадило їм, за допомоги ЄС, досягти успіху вдемократизації: «Коли Берлінська стіна 1989 року впала під радісні вигуки, і залізна завіса, що так довго розділяла континент, різко відступила, доля колишніх республік СРСР була далекою від визначеності. Звісно, жахлива непевність охопила країни Східної Європи і багато західних коментаторів не вірили, що держави, які так довго жили в радянській тіні, зможуть перейти до ліберальних, заснованих на ринковій економіці, демократій. Справді, жодна з країн не була ідеальним кандидатом на членство в ЄС. Страхи щодо того, що колишні радянські республіки були надто бідними або надто корумпованими для ЄС, супроводжували процес вступу на кожному кроці. Та західні лідери все ж таки вбачали, за висловом колишнього єврокомісара у справах розширення Ґю́нтера Ферхо́йґена, «історичну можливість» в асоціації східних сусідів, і 2004 року десять нових держав – членів ЄС приймали привітання з найбільшим в історії ЄС розширенням; воно було азартною грою, яка принесла прибуток. Далекі від того, щоб повернутися під панування «матінки Росії», ці десять країн змогли побудувати собі нову долю та діяти як правомірні союзники західного світу. Справді, у ситуації, коли більша частина Європи перебуває у стані економічної кризи, Схід веде ЄС уперед».
Читайте також: Про Путіна і Митний союз
Британський журналіст Едвард Лукас вбачає ефективний спосіб зближення України з ЄС не в дипломатії, а в європеїзації українського суспільства.
«ЄС багато вимагає від країн Східного партнерства. Але ЄС не намагається поставити себе на їхнє місце», – зазначає Лукас.
Головний урок для Східного партнерства Лукас вбачає в розумінні недієвості співпраці з політиками, які єтворцями політичних режимів держав – учасниць програми: «Великий урок полягає у тому, що я раніше описав як «фундаментальний закон» країн Східного партнерства: у фокусуванні на співпраці з корисливими, авторитарними та по суті ворожими елітами. Саме воно втягує ЄС у виснажливий дипломатичний процесс, що підриває авторитет Євросоюзу, а також у торги щодо питань, які радше символічні, аніж реальні».
Як приклад Лукас наводить дипломатичні відносини України та ЄС. «Президент України Віктор Янукович може бути поганою людиною, яка намагається перетворити свою країну на сімейну справу. Це сумно, але немає сенсу прикидатися, що це не так. Чому ЄС вимагає демонтажу системи, яка тримає його (Януковича) при владі, відкриття економіки назустріч болісним змінам і звільнення його найзатятішого ворога – опозиційного лідера Юлії Тимошенко – з в’язниці? Висуваючи такі вимоги та отримуючи натомість порожні обіцянки, ЄС лише розвиває цю систему», – пише Лукас.
Альтернативою такої політики, на його думку, має стати уникнення торгів із представниками авторитарних режимів на користь безпосередньої співпраці з громадянським суспільством. «Майбутнє країн Східного партнерства має бути менш бюрократичним та менш дипломатичним. Воно має фокусуватися на накопиченні суспільної влади ЄС у країнах Східного сусідства, сприяти та висувати на передній план історії успіху європейської інтеґрації – економічної чи соціальної».
Читайте також: Чому ЄС не хоче поглиблення співпраці?
Видання The Economist в аналітичній статті наголошує, що сплеск діяльності правих політичних партій на території Польщі та України погіршує й без того напружені відносини сусідів.
Видання зазначає, що переважно відносини країн на державному рівні ускладнюються невдачами української демократії: «Польща, принциповий захисник України в Європі, розчарована відсутністю прогресу у здійсненні проєвропейських реформ та утриманням Юлії Тимошенко за ґратами. Дипломати нарікають, що українські політики іґнорують прохання польських фірм про захист від рейдерства».
The Economist стверджує: діяльність правих політичних партій в обох країнах лише погіршує ситуацію: «"Свобода", що минулого жовтня вперше увійшла до парламенту, надає перевагу автономії перед інтеґрацією. У Польщі головна опозиційна партія – "Право і справедливість", що має найбільшу підтримку за результатами опитувань, заграє із антиукраїнськими елементами – так званою групою "Межі"'[…]. Ця партія проголосувала на підтримку згадки про геноцид, незважаючи на заклики Радослава Сікорського "не паплюжити Україну"».
«Уже протягом кількох років люди відчувають, що проблема Волині стає жертвою в ім'я кращих відносин з Україною, – пояснює Павел Коваль, голова парламентського комітету у справах співпраці України з ЄС. Він каже, що пан Коморовський спритно вправлявся з роллю медіатора, але для подолання історичних проблем будуть потрібні роки постійних зусиль, як це було у випадку з Німеччиною».
«Але час обмежений, – зазначає The Economist. – Україна досі сподівається на підписання Угоди про асоціацію з ЄС у Вільнюсі в листопаді. Пан Сікорський повідомив, що Україна ще не виконала всіх необхідних умов; спершутермін їх виконання, призначений на травень, було перенесено на червень, потім – на вересень. Через вибори до Європейського Парламенту 2014 року та українські вибори 2015-го помилка зараз може означати тривалу затримку, як попереджають лідери ЄС. Потім на поляків також чекатимуть вибори, після чого примирення може стати ще менш досяжним».
Читайте також: Польща підтримує Україну на шляху євроінтеграції
Розслідування, здійснене аґенцією з виявлення «вірусного» інтернет-контенту BuzzFeed, встановило: напередодні парламентських виборів 2012 року серед блоґерів США розгорталася кампанія, спрямована на поліпшення іміджу Віктора Януковича та Партії реґіонів серед американських консерваторів.
«Українську кампанію почали минулого року, напередодні важливих виборів до українського парламенту, – повідомляє BuzzFeed Politics. – Її було спрямовано на переконання скептично налаштованих американських консерваторів у тому, що проросійська Партія реґіонів, очолювана президентом Віктором Януковичем, заслуговувала на американську підтримку. Протягом виборчого періоду статті, що відображали ключові позиції українського уряду, з’являлися на провідних онлайн-ресурсах консервативного спрямування, включно з RedState, Breitbart та Pajamas Media».
Кампанія передбачала грошову винагороду авторам, які публікували заздалегідь підготовані тексти на відповідних ресурсах: «Електронні листи та документи, що містили попередньо сформовані цитати виборчої кампанії та вислови, які дехто з авторів копіював дослівно, формують враження, що уряди інших держав ухиляються від обмежень пропаганди, встановлених Міністерством юстиції, щоб таємно отримати лобіювання у Сполучених Штатах: платежі через групу в Бельгії передавалися до рук американського консультанта, який також переконував авторів не контактувати з репортерами, що розслідували справу».
«Один з дописувачів, який узяв участь у кампанії і надав свідчення на умовах анонімності, а також, за його висловом, у зв’язку із сумнівами щодо власних дій, повідомив, що йому запропонували $500 в обмін на створення публікації, яка вихваляла б провладну Партію реґіонів. Оплату здійснив спеціаліст у галузі медіа-стратегій Джорж Сковілл (George Scoville), чиє ім’я, за його словами, також було надруковано на чеку».
Крім того, згаданий свідок передав кореспондентам BuzzFeed копії електронних листів і документів, отриманих від Сковілла.Так, «електронний лист, датований 26 жовтня 2012 року, показує, що Сковілл запросив дописувачів приєднатися до конференції за участю члена ЦВК Михайла Охендовського. Запрошення надійшло від Європейського центру сучасної України – брюссельської групи, очолюваної Леонідом Кожарою, колишнім членом парламенту від проросійської Партії реґіонів президента України Віктора Януковича».
«Практично ЄЦСУ існує, щоб зміцнювати імідж Януковича та його партії, але його номінальна незалежність означає, що компанії з Вашингтона не повинні проходити реєстрацію як іноземні аґенти для здійснення своєї діяльності», – зазначає BuzzFeed.
«Один електронний лист, датований 29 жовтня – днем після виборів – показує, що Сковілл розіслав документи з повними результатами екзит-полів і заздалегідь підготованими тезами спостерігачів за виборами, – повідомляє BuzzFeed. – "Серйозно, – пише Сковілл, – якби ви могли витратити сьогодні кілька хвилин на публікацію результатів на Твіттері, використовуючи #ukrainevotes та деякі з текстів, які ви написали, це дуже допомогло б нам". Його наступний електронний лист, надісланий кількома хвилинами пізніше, складався зі списку "найбільш доречних для публікації в Твіттері тез, окремі з яких потребують скорочення". Ці тези містили такі вислови: "Україна продемонструвала відданість демократії та пройшла тест міжнародної спільноти з проведення чесних виборів" та "Перемога для Партії реґіонів – це перемога для народу, оскільки Україна є демократією"».
Читайте також: Про вибори 2015 року
Кореспондент Neue Zürcher Zeitung Рудольф Герман вважає, що розвитку українського аграрного сектору перешкоджають два чинники – несприятливий інвестиційний клімат і невирішене питання земельної власності.
«У царські часи Україна була головною житницею Європи. Той факт, що згодом цю роль було втрачено і Радянський Союз потребував імпорту зернових культур для забезпечення населення харчуванням, свідчить не так про сільськогосподарський потенціал України, як про провальний характер соціалістичної планової економіки», – йдеться у статті.
Герман відзначає, що зараз Україна намагається відновити свою позицію основного європейського експортера злакових. Останні показники зернової промисловості України дають привід для оптимізму: «Після розпаду Радянського Союзу обсяг врожаїв зернових культур становив 20 млн тонн на рік, 2012 року — 46 млн тонн, а 2013 року прогнозують 54 млн тонн».
Ці цифри «свідчать, що Україна нарешті починає відігравати роль аграрного важкоатлета». Але зупинятися на досягненому, на його думку, ще рано, оскільки «продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО) вважає, що Україна здатна до ще більших врожаїв і оцінює можливий річний потенціал держави у 80 млн тонн, але щоб реалізувати цей потенціал, потрібно камені усунути ще деякі перешкоди».
«Великі проблеми пов’язані з питаннями землеволодіння та доступу до фінансових джерел, особливо для малих підприємців», – пише Герман.
До таких перешкод належать і загальновідомі пастки інвестиційного клімату України. «Правова безпека недостатня, і поліпшення наразі непомітні, скоріше навпаки. Концентрація політичної влади у колі президента Януковича та пов’язаних із ним олігархів змушують інвесторів розглядати Україну як несприятливу територію для побудови бізнесу. Серед проблем – «атаки рейдерів», під час яких корумповане правосуддя примушує успішні фірми до невигідних угод. Аналітики вважають: коли підприємець досягає відповідного до системних особливостей сектору обсягів виробництва, лише тоді він може почуватися частково захищеним…», – пише Neue Zürcher Zeitung.
Видання зазначає, що небезпеку створює і невирішеність питання про лібералізацію землеволодіння: «Реформа, мета якої – створення обмеженого земельного ринку, не раз з’являлася у рекомендаціях, та до 2016 року вона перебуває під мораторієм. Що буде далі – незрозуміло. За допомогою яких інструментів держава будуватиме свій вплив надалі, якими пріоритетами вона послуговуватиметься, які підприємці матимуть вигідну позицію – ці питання залишаються відкритими».
Читайте також: Як заманювати інвесторів?
Стаття Польського інституту міжнародних відносин (PISM) стверджує: дебати щодо Волинської трагедії повинні обмежуватися осмисленням спільної історії польських та західноукраїнських земель.
Експерти PISM вважають, що примирення між Польщею та Україною у справі Волинської трагедії передбачає порозуміння поляків із західноукраїнським населенням і не повинно відображатися на політичних відносинах держав.
«Реакція на 70-ту річницю Волинської різанини в Україні була настільки різноманітною, що говорити про цілісне сприйняття події українцями надто важко», – зазначають у PISM.
Конфлікт історичних інтерпретацій Волинської трагедії передусім зачіпає населення Західної України, де «бачення подій 1943–1944 років помітно відрізняється від польського, а партизани УПА, яких в Польщі вважають злочинцями, мають статус героїв».
Тому PISM закликає поляків до примирення із сусідами: «Польща має переглянути свої пріоритети і намагатися насамперед досягти у справі Волині порозуміння із західноукраїнською (можливо, і центральноукраїнською) громадою, як із такою, що має найміцніші історичні зв’язки з нашою країною».
«Необхідно інтенсифікувати діалог, – пише PISM, – розвивати широке розуміння проблем спільної історії. Цю місію може перебрати на себе Польсько-український форум партнерства. Натомість на центральному рівні в контактах між президентами чи прем’єрами справа Волині не повинна грати суттєвої ролі, тому що політиці України, яка засновується на традиціях, відмінних від західноукраїнських, не властиві подібні питання».
Читайте також: Рішення польського Сейму може стати кроком до примирення українців і поляків
Видання Dziennik Polski повідомляє, що здійснена минулого тижня у Польщі історична реконструкція Волинської трагедії викликала шквал суспільної критики.
Реконструкція Волинської трагедії, що відбулася ввечері суботи у місті Радимно, спровокувала палку суспільну дискусію про доцільність заходу, пише Dziennik Polski.
«Критика надходить від усіх верств населення, – йдеться у статті. – На інтернет-форумах порушують питання про те, чи була б аналогічна реконструкція, наприклад, винищення євреїв у концентраційних таборах, розумною акцією».
«Серед інших суспільних груп проти реконструкції виступає Об’єднання українців у Польщі, – пише Dziennik Polski. – У заяві, надісланій Польському радіо міста Ряшева (Жешува), зокрема зазначено, що реконструкція є огидною справою».
Організатори заходу дотримуються іншої думки: «Ініціатор інсценізації – президент Асоціації живої історії Мирослав Майковський – спростовує звинувачення. На його думку, люди, які виступають проти реконструкції, автоматично перетворюються на прихильників головорізів. Він запевняє, що реконструкція ні проти кого не спрямована. Єдина мета організаторів – вшанування пам’яті жертв, додав він».