Оглядач Радіо Свобода Роберт Коалсон пише, що на шляху до зближення з ЄС Віктор Янукович отримує дедалі більше підтримки від українських олігархів, проте, зважаючи на великі обсяги експорту з України до Росії, така підтримка поки що доволі хитка
«Тимчасом як український президент Віктор Янукович повільно рухається вперед, щоб довести розділену країну ближче до Європейського Союзу, він набуває підтримки від неочікуваного ресурсу – більшості основних українських олігархів», – пише Коалсон.
Так, за даними американського економіста Джуді Шелтон, «економічний вітер в Україні змінюється в західному напрямку, повільно але стабільно, уже впродовж кількох років».
«У минулому українські олігархи мали користь від непрозорої політики радянського стилю. Проте аналітики зараз стверджують, що вони (олігархи. – Ред.) готові дечим пожертвувати задля регулювання з боку ЄС, щоб таким чином бути спроможними використовувати свою економічну силу для запобігання внутрішній конкуренції та конкуренції олігархів, потенційно пов’язаних з Росією», – вважає Коалсон.
Читайте також: "Бідні" олігархи імітують бізнес і наживаються на держбюджеті
Старший науковий співробітник Інституту міжнародної економіки Петерсона (США), шведський економіст Андерс Аслунд вважає, що заохочення сусідніх держав до вступу у Митний союз дорого коштує Росії та перетворює найближчих сусідів у найбільших ворогів
«Просуваючи план створення політичного Євразійського союзу держав-сусідів, Кремль ще більше закопує себе в неоімперіалістичну нору, імовірно щоб таким чином апелювати до російських націоналістичних сентиментів», – вважає Аслунд.
За його словами, Росії це дорого коштує, шкодить її економіці та відмежовує країну від решти світу.
«Оскільки ніхто не хоче приєднуватися добровільно, Росія повинна давати дорогі субсидії для будь-якого потенційного члена союзу. Іронічно, але пострадянські країни, що мають найкращі відносини із Росією, – це, імовірно, Естонія, Латвія та Литва, бо вони ніколи не приєднувалися до жодних російських пострадянських альянсів», – пояснив Аслунд.
Водночас він звернув увагу, що через субсидовані ціни на поставку газу та нафти Білорусь отримує від 15% до 18% свого ВВП від Росії щороку, але це не завадило торговельній війні між ними всередині Митного союзу».
«Жоден пострадянський лідер не є кращим дипломатом, аніж казахський президент Нурсултан Назарбаєв. Зважаючи на велику залежність його країни від свого північного сусіда, Назарбаєв завжди намагається ладнати з Росією. Однак вступ до Митного союзу сильно вдарив по Казахстану», – стверджує експерт. Тому навіть ця країна тепер проти будь-якого Євразійського союзу.
Отож коли вірменський президент Серж Сарґсян зненацька заявив про бажання приєднати країну до Митного союзу, то це «видавалося як прямий шантаж з боку Росії».
Тимчасом після посилення російського тиску Молдова вирішила зміцнити свої відносини з ЄС.
«Основне євразійське поле бою Росії – Україна, яка є найважливішою країною в її ставках та передовою країною в інтеграції до ЄС», – вважає Аслунд. На сьогодні єдиною проблемою, яку залишилося виконати Віктору Януковичу, – звільнення Тимошенко і, «зважаючи на те, наскільки Янукович занепокоєний російською агресією, її звільнення скоро буде правдоподібним… Митний союз – це катастрофа для всіх, хто до нього залучений, але найбільше для Росії, яка його ізолює. Економічно її протекціоністське об’єднання напіврозвинених країн утримує їхні економіки від розвитку. Політично жорстока агресія Росії, щоб змусити країни всупити до союзу, перетворює потенційних друзів на ворогів. Росія повинна компенсувати витрати, які вона спричинює іншим державам, отож має залишати їм рахунки. Ніхто не потерпає більше від Митного союзу, аніж сама Росія», – упевнений Аслунд.
Читайте також: РФерендум стане найбільшим викликом Януковичу
Експерт The Jamestown Foundation Максим Бугрій вважає, що значення Севастополя як стратегічної бази для розташування суден Чорноморського флоту Росії змінюється на більш політичне у зв’язку з розвитком порту Новоросійськ і зміцненням військової присутності РФ у Середземномор’ї
«Російський флот вирішив перевести три судна, що пербували на базі у Севастополі в Україні, до своєї відновленої Середземноморської флотилії», – пише у своїй статті на сайті The Jamestown Foundation Максим Бугрій.
«Так, 4 вересня Москва перевела туди свій есмінець «Смєтлівий». Деякі із суден, що базуються у Севастополі, рухалися до Середземномор’я через Новоросійськ, включно із кораблем радіоелектронної розвідки «Пріазов’є» та великим десантним кораблем «Ніколай Фільчєнков».
Видання стверджує, що, попри взаємне публічне задоволення російського та українського флотів розподілом бази у Севастополі, «оренда російським Чорноморським флотом цієї бази сильно зіпсована непорозуміннями, про які повідомляють місцеві медіа. З серпня штаб-квартира Чорноморського морського флоту Росії отримала листа від української сторони з вимогою, щоб два російські допоміжні судна офіційно подали клопотання про продовження перебування в Україні або покинули Севастополь до кінця дня».
Крім того, триває ще одна суперечка щодо модернізації Чорноморського флоту.
«Адміністрація Віктора Януковича намагається втримувати Росію від розміщення нового класу військових суден у Севастополі, що призведе до посилення мілітаризації регіону Чорного моря, і ставить за умову участь українських оборонних компаній у модернізації», – зазначає Бугрій.
Він прогнозує, що у зв’язку з відсутністю порозуміння між Москвою та Києвом щодо модернізації Чорноморського флоту у Севастополі нові судна Росія розташовуватиме у Новоросійську.
«Новоросійськ має кілька переваг для російського Чорноморського флоту, щоб зробити його основною базою, навіть якщо Росія сподівається зберегти свою присутність у Севастополі. Головна перевага Новоросійська – це його розташування на російській території, що надає Росії певний важіль проти українського курсу в бік Заходу. Це також зменшує російську логістику та витрати на поставку товарів», – вважає експерт.
Перевагою Новоросійська є також те, що російські судна зможуть перевозити ракети з атомними боєголовками, що заборонено у Севастополі. Основна ж перевага Севастополя – його доступність за будь-якої погоди.
«Навіть зважаючи на те, що Севастополь продовжує слугувати основною базою російського Чорноморського флоту, його обґрунтування в основному політичне – як засіб утримування російських євразійських позицій», – стверджує експерт.
«Поки що український уряд продовжує дотримуватися харківських угод «газ в обмін на флот». Проте майбутня українська конвергенція із спільною політикою безпеки та оборони Європейського Союзу може запропонувати різні варіанти для України. З іншого боку, якщо Росія хоче зміцнити свою військову присутність у Середземномор’ї, вона ймовірно намагатиметься розмістити первинні ресурси для започаткування баз у цьому стратегічно важливому регіоні, наприклад, розширюючи свою невелику базу у Тартусі в Сирії, що зменшить важливість і Новоросійська, і Севастополя», – підсумовує експерт.
Проте так чи інакше можна стверджувати, що значення Севастополя для російського Чорноморського флоту змінюється із стратегічного на суто політичне.
Читайте також: Політика Росії щодо ЧФ: Севастополю – славу, Новоросійську – кошти
Австрійська газета Die Presse пише, що українські політичні біженці за кордоном не сподіваються на повернення, навіть якщо президент України звільнить свого основного політичного суперника Юлію Тимошенко
«Незадовго після інавгурації президента Януковича в Україні розгорнулася ціла хвиля розслідувань справ, пов’язаних із послідовниками Тимошенко. Це стосувалося такої великої кількості осіб, що складно повірити, що це були індивідуальні помилки», – пише журналіст газети Die Presse Юта Зомербауер. Після того, як Юрій Луценко та Юлія Тимошенко потрапили за ґрати, ті, хто не хотів «побачити українські в’язниці з середини», втекли за кордон.
«Європейські держави визнали їхні аргументи вартими довіри», – пише вона, тому колишні українські високопосадовці отримали політичний притулок – колишній міністр економіки Богдан Данилишин і чоловік Юлії Тимошенко Олександр у Чехії, колишній міністр оборони Валерій Іващенко в Данії, а колишній депутат Андрій Шкіль зараз шукає притулку у Франції.
Журналістка Die Presse змогла взяти інтерв’ю в одного з українських політичних біженців – Михайла Поживанова, який зараз проживає в Австрії. В інтерв’ю він заявив, що перебуває в Австрії, бо отримав тут роботу, проте не може повернутися до України, бо там на нього чекатиме суд, як і решту українських політичних біженців.
«Повернутися до Києва поки що зважився лише один. Завдяки методу, з яким дехто міг би посперечатися: під захистом депутатської недоторканності», – пише Юта Зомербауер і як приклад наводить історію Арсена Авакова, який повернувся до України після того, як його було обрано депутатом Верховної Ради VII скликання.
«Українська політика нагадує жорстоку гру не на життя, а на смерть. Хто має владу, тому належить усе; хто все втрачає, так само втрачає все», – пише Die Presse про українську політику. Саме тому Арсен Аваков, безсумнівно, свою депутатську недоторканність використовуватиме на свій захист. Проте іншим українським політичним біженцям за кордоном поки що про такий розвиток подій можна лише мріяти.
Читайте також: Іще один політичний. Валерій Іващенко про переслідування в Україні і політичний притулок в Данії
Німецька газета Die Berliener Zeitung повідомляє, що німецький бізнес Кличка та дозвіл на працевлаштування в цій країні можуть вплинути на його бажання балотуватися на посаду президента
«Український закон про вибори та Німеччина можуть зірвати проект Кличка. Закон передбачає, що кандидат у президенти повинен прожити в Україні останні десять років. Проте чи Віталій Кличко перебуває вдома?» – замислюється журналіст видання Франк Герольд, маючи на увазі довготривале перебування в Німеччині відомого боксера й українського політика.
Як позитивний аргумент Герольд зауважив, що Кличко є власником нерухомого майна у Києві і саме у цьому місті він проживає постійно.
«За іронією долі близькі відносини з Німеччиною можуть стати для Кличка фатальними. І боксер сам привернув до цього увагу. ВВС недавно провела інтерв’ю з Кличком, в якому він чесно відповів на запитання: «Так, я вже майже 13 років живу в Німеччині», – повідомляє Die Berliener Zeitung.
«Щоб займатися своїм основним видом діяльності, Кличко має офіційний дозвіл на працевлаштування. Його отримують лише громадяни країн, що не є членами Європейського Союзу, для яких Німеччина є основним місцем проживання. Боксер також повинен визнати віллу, розташовану в гамбурзькому районі Отмаршен, своєю власністю. Його фірму Klitschko Management Group GmbH також зареєстровано в комерційному реєстрі ганзейського міста. Важливо, що Кличко зобов’язаний платити податки не в Україні, а в Німеччині», – наголошує журналіст.
Читайте також: Віталій Кличко: Питання висунення єдиного кандидата вже в першому турі не зняте