Матеріали про багатолюдне недільне віче та заклик опозиційних лідерів до Заходу застосувати санкції до української влади з’явилися у багатьох провідних медіа: BBC, Aljazeera, The Wall Street Journal, The Washington Post, Frankfurter Allgemeine Zeitung, Spiegel Online, Die Neue Züricher Zeitung та ін.
Сплеск кількості учасників на недільній акції протесту показав стійкість українського руху та його широкі цілі, включно з відставкою Януковича, – пише The Wall Street Journal.
«Антиурядові протести в Україні відродилися в неділю, «коли десятки тисяч зібралися центрі Києва, підживлені побиттям «Беркутом» демонстрантів (в ніч на суботу 11 січня – ред.), включно з колишнім міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком, який тепер є одним із лідерів протесту», – повідомляє The Wall Street Journal.
Кількість демонстрантів дещо знизилася в період різдвяних і новорічних свят, проте в неділю протестувальники заповнили головну площу Києва.
«Сплеск кількості учасників на акції протесту показав стійкість руху з широкими цілями, включно з відставкою Януковича і покаранням співробітників міліції і посадовців ймовірно причетних до придушення протестів, які почалися 21 листопада», – пише видання.
Читайте також: Закордонні експерти про відповідальність Заходу за події в Україні
На думку одного із засновників польського руху Збіґнєва Буяка, сьогоднішньому українському протестному руху потрібно налаштуватися на довгий шлях, адже проблеми, що існують, неможливо вирішити за півроку, хоча українські протести дають привід для оптимізму. Про це пише Rzecapospolita з посиланням на його інтерв’ю агенції PAP
«У мене переважає відчуття, що я знаю це (те, що відбувається. – Ред.), бо ми так само закладали «Солідарність». Ми також збиралися в якихось дивних місцях, невеликих залах, але для нас все йшло добре. Було розуміння того, що у важливих питаннях повинен бути консенсус. Те, що тут (на Форумі Євромайданів) стоїть перед українським рухом, – це питання про те, як ми встановлюємо собі цю стратегічну мету, яка об’єднуватиме всіх. Мені видається, ця мета в Україні вже є. Це Європейський Союз, в якому Україна хоче бути», – зауважив Збіґнєв Буяк в інтерв’ю РАР.
«Коли ми побудували Солідарність, багато совєтологів і політологів в Америці та Європі тримали за нас кулаки, але ніхто не припускав, що ми можемо досягти успіху. Ми бачили це, але йшли вперед. Виявилося, що ми змогли зламати бар’єри, створені тією радянською системою», – зауважив Збіґнєв Буяк і додав, що, на його думку, зараз трохи легше. «Це не настільки гнітюча система, як та, але все ж це як і раніше важко. Цей рух не в змозі вирішити всі проблеми за півроку. Тут потрібно налаштуватися на довший шлях, але я бачу їхню рішучість і в цьому випадку я оптиміст», – зазначив він.
Протестувальники в Україні мають вирішити: продовжувати стояти чи розійтися і зосередитися на наступній можливості скинути Януковича – президентських виборах на початку 2015 року. Про це пише The Financial Times
Видання зазначає, що зменшення кількості протестувальників на Майдані Незалежності порушує питання про майбутній курс опозиції.
Крім того, Financial Times припускає, що можна говорити і про те, що «Янукович вийшов із недавніх заворушень без виконання основних вимог опозиції: відновити процес підписання Угоди про асоціацію або звільнити свій уряд і піти у відставку».
«Це залишило обидві сторони з дилемами. Протестувальники мають вирішити: продовжувати перебувати у тривалій тупиковій ситуації чи розійтися і зосередитися на наступній запланованій можливості скинути Януковича – президентських виборах на початку 2015 року», – зазначає видання.
Саме задля цього, як пише Financial Times, багато протестувальників хочуть мати єдину стратегію, здатну досягти перемоги над Віктором Януковичем.
Читайте також: Йошка Фішер: Українська влада під проводом Януковича лише робила вигляд, що веде переговори з Брюсселем
ЄС повинен застосувати триєдину стратегію до України, до якої увійде чітка пропозиція перспективи інтеграції, економічна підтримка та добре обдумані умови й цілі співпраці. Про це у своїй статті для сайту аналітичного центру Німецької спільноти зовнішньої політики пише провідний аналітик Європейської Ради з міжнародних відносин у Берліні Штефан Майстер
Сьогодні більшість коментарів європейських експертів щодо нинішніх подій в Україні акцентують на одному аргументі про необхідність пропозиції перспективи членства в ЄС для України.
На думку Майстера, цей аргумент не є панацеєю.
«Зважаючи на те, що нові українські лідери занадто слабкі для здійснення фундаментальних реформ, перспектива членства в ЄС була б просто занадто вимогливим пряником», – стверджує Майстер.
На його думку, інтерес Януковича до угоди про зону вільної торгівлі був вмотивований передусім бажанням балансувати між двома протилежними зонами тиску – «з одного боку, українською елітою і суспільством, які агітували за подальшу інтеграцію до ЄС, а з іншого – групою, що бореться за Росію».
Експерт вважає, що угода про зону вільної торгівлі є ідеальним інструментом для вичавлювання кредитів з Росії у жорсткій економічній ситуації.
«Такі маневри української еліти своєю чергою підсилили припущення ЄС, що неспроможність "виграти боротьбу за Україну" відкине країну у сферу впливу Росії. Насправді українські еліти не мають жодного інтересу поступатися суверенітетом на користь Росії, вважаючи за краще поставити ЄС і Росію у боротьбу один проти одного», – вважає Майстер. Проте, на його думку, це не привід для самозаспокоєння.
«В інших геополітичних умовах відсутність у ЄС підготовки і ясності, можливо, не була б проблемою, але для країни, затиснутої між ЄС і Росією, це не дає нічого, окрім як тимчасового притулку на півдорозі, залишаючи достатньо свободи дій для Кремля, щоб дестабілізувати Україну. ЄС сьогодні може вибудувати свої важелі впливу на українські еліти лише тоді, коли покладе на стіл пропозицію, яка розвіє зрозумілі сумніви щодо серйозності блоку», – стверджує експерт.
Беручи усе це до уваги, а також те, що Брюссель захряс у боротьбі з Росією, до якої він не готовий, що дає сумні сигнали для еліт країн – східних сусідів ЄС, Штефан Майстер вважає, що, ЄС повинен застосувати триєдину стратегію. До цієї стратегії має ввійти чітка пропозиція перспективи інтеграції, економічна підтримка та добре обдумані умови.
«Треба запропонувати Україні чітку перспективу інтеграції. ЄС має вирішити, які відносини з Україною він хоче мати. Основне обґрунтування має бути очевидним», – стверджує експерт. Крім того, треба припинити ставити Україні необдумані умови. Як показали дискусії навколо підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі, звільнення Юлії Тимошенко ніколи не мало б бути головною умовою.
«Найближчим партнером ЄС у питанні модернізації є українське громадянське суспільство: воно має інтерес до поліпшення умов життя і функціонування публічної сфери, яка б обслуговувала інтереси широкого загалу, а не невеликих груп», – вважає експерт.
Крім того, на думку експерта, необхідно зосередитися на економічній підтримці. «ЄС повинен допомогти Україні вирішити її економічну кризу. До кінця 2014 року Україні потрібно буде повернути зовнішній борг на суму $10,8 млрд. «ЄС не готовий, навіть не в змозі виконати ці очікування. Існує, однак, можливість для посилення ролі ЄС у модернізації української економіки, якщо ЄС розробить технічні інструменти і чітку стратегію зв’язку. Це зробить прозорими і умови для фінансової підтримки, і нездатність уряду їх виконувати», – вважає Майстер.
Читайте також: Дорога перемога Путіна
Незалежно від того, яким буде результат, українська революція позначилася на житті тисяч людей і змінила українське громадянське суспільство. Про це пише The Economist
На сьомий тиждень українських антиурядових протестів на Майдані Незалежності значно поменшало. Стверджують, що це через свята, але втома і відчуття марності, на думку The Economist, безсумнівно, також одна з причин.
«Якщо описувати таким чином, то ситуація видається доволі похмурою. Та якщо походити місцем протесту, то ви швидко згадаєте, як захопливо, чарівно і так само важко все це. Незалежно від того, яким буде результат, ця подія позначилася на житті тисяч людей і змінила українське громадянське суспільство», – пише The Economist.
Хоча, як зазначає видання, енергія протестувальників знизу не доповнюється такою ж силою нагорі. «Цей низовий вибух креативу, енергії, взаємодії та просто організаційного ноу-хау, здається, не має відповідника нагорі. Політична опозиція не має єдиного лідера і чіткої стратегії. Після невдалої спроби, як і передбачалося, скинути уряд через вотум недовіри 3 грудня, вона (опозиція. – Ред.) не дала жодної надійної вказівки про те, яким чином можна досягти її мети – забезпечення дострокових виборів. Часом навіть не зрозуміло, чи це справді мета», – пише видання.
Недавно лідери опозиції наголошували на необхідності контакту з російськомовними регіонами України, але, як зауважує видання, що вони насправді роблять у цьому напрямку досі незрозуміло. «Застосування менш євроідеалістичного меседжу, безсумнівно, було б початком. Відвідування регіону може також допомогти», – вважає The Economist.
«На сьогодні становище Януковича, здається, більше не в небезпеці. Проте дуже важко собі уявити, що вся ця дивовижна картина може закінчитися плачем. Доля цього руху, який захопив Україну зненацька на початку, така ж не передбачувана, як і в листопаді», – стверджує видання.
Імперіалістичні плани Путіна виснажують російський бюджет, і є межа того, скільки таких хабарів він може дати. Росіяни теж можуть незабаром стати неохочими платити за імперські комплекси своїх еліт, – вважає старший науковий співробітник московського Центру Карнеґі Ліля Шевцова. Про це вона пише у своїй статті для The Financial Times
Більшість країн Європи розглядають Євразійський союз як спробу відродити Радянський Союз і знову розпочати «холодну війну», проте, як зауважує експерт, навіть якщо це мета Путіна, можна лише розмірковувати над його мотивами. Можна припустити, що наступник Боріса Єльцина, одного з тих, хто ліквідував СРСР, намагається увійти в історію як той, хто його відновив. «Але президент Росії так само стикається з більш прозаїчним імперативом. Оскільки опори, які дають змогу Кремлю зберегти владу, ослаблюються, Путін звернувся до імперіалізму як до хиткої опори для російського авторитаризму», – пише Ліля Шевцова.
«Москва висунула ідею наднаціональних політичних органів, у результаті чого держави-члени втрачатимуть частину своєї незалежності. Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, мабуть, побоюючись російського контролю, стверджує, що буде достатньо економічної інтеграції», – пише Ліля Шевцова.
Насправді, на думку експерта, плани Путіна не зайшли б так далеко, якби не мали гарантій фінансової могутності Російської держави. Як вона пише, за підрахунками деяких аналітиків, підтримка режиму Лукашенка коштує Росії $7–12 млрд на рік. Періодичні погрози білоруського президента вийти з євразійського проекту зазвичай завершуються збільшенням російської щедрості. Така ж готовність українського президента до «шлюбу з Росією» обійшлася Росії у $15 млрд.
«Проте є межа того, скільки таких хабарів може витримати російський бюджет, – пише експерт, однак гроші не єдине обмеження, з яким стикається Путін. – В Україні та Білорусі залежність від Росії конфліктує з поширеними націоналістичними настроями. Росіяни теж можуть незабаром стати неохочими платити за імперські комплекси своїх еліт», – зазначає експерт.
«Євразійський проект є міражем пострадянського архіпелагу, в якому авторитарні лідери використовують один одного, щоб зберегти свою владу. Це може ще трохи протривати. Однак незабаром зайде сонце імперських амбіцій Путіна», – стверджує Шевцова.
Читайте також: «Пряник на мотузочці» замість «батога». Які загрози несе зміна політики Путіна щодо України
Віталій Кличко написав статтю для німецького видання Bild–Zeitung під назвою «Найкривавіші вихідні мого життя», в якій ще раз закликав представників ЄС і міжнародної спільноти застосувати санкції проти української влади
«ЄС і міжнародне співтовариство має запровадити санкції проти уряду Януковича після цих інцидентів (кривавих сутичок між активістами та «Беркутом» у ніч на 11 січня. – Ред.). Вже не достатньо просто здалеку засуджувати прояви насильства і відсутності верховенства закону. Нам потрібні негайні міжнародні дії проти Януковича і його корумпованої та злочинної влади. Можна розпочати з блокування міжнародних банківських рахунків Януковича!» – написав Кличко.
У корумпованих демократіях одних протестів недостатньо. Про це у своїй статті для Slate Magazine пише американська письменниця та міжнародний оглядач, колишній член редакційної ради The Washington Post та Slate Magazine Енн Епплбом
За її словами, у перший тиждень нового року не лише українці боролися за те, щоб реформувати корумповану, але законно обрану політичну еліту. Зі схожою проблемою вже другий рік борються в Індії і, на її думку, досвід того протесту корисний для України.
«У 2011 і 2012 роках Анна Газаре, індійський активіст, який використовує символи й тактику Магатми Ґанді – простий одяг, ненасильницький протест, голодування, – мобілізував тисячі індійців на підтримку його кампанії проти корупції та на користь політичної реформи. Він мав певний успіх: Його 12-денне голодування в серпні 2011 року змусило індійський уряд у паніці погодитися прийняти нове антикорупційне законодавство», – пише Епплбом.
Проте після цього індійці почали розходитися. Повернулося відчуття застою. Рух розділився, а лідери почали сваритися. Один із них – Арвінд Кежрівал захотів перетворити вуличну революцію у політичну партію. Газаре був проти. Незважаючи на це, Кежрівал створив Всенародну партію «Аам Аадмі», яка перемогла на міських виборах у Делі в листопаді.
Кежрівал може стати розчаруванням. Він може бути корумпований владою. Його партія може бути недостатньо сильною, щоб перемогти на національних виборах. «Проте рішення Кежрівала приєднатися до боротьби, інституціоналізувати свій рух, увійти до "егоїстичного" світу політики і залишити позаду чистоту вуличної революції дала йому і його прихильникам змогу щонайменше домогтися більших змін», – стверджує Епплбом.
На її думку, схоже випробування зараз стоїть і перед лідерами українських протестів. «Справжнє випробування для української революції в тому, чи зможуть її лідери зробити те саме. Це справді випробування будь-якого протестного руху в будь-якій демократії: чи можуть його члени приєднатися до системи для того, щоб її змінити? Зрештою, успіх вуличного руху не визначається кількістю людей, яку він може мобілізувати, розумними гаслами, які викрикують його члени, чи навіть міністрами, яких він переконав піти у відставку. Успіх – це створення реальної політичної альтернативи, а потім застосування цієї альтернативи до влади», – стверджує Епплбом.
Читайте також: Коли кінчається правління Януковича