На думку експерта Центру європейської політики в Брюсселі Аманди Пол, проведення позачергових парламентських та президентських виборів в Україні є малоймовірним.
«Я чула, що Яценюк закликає до проведення дострокових виборів, але не думаю, що вони відбудуться. Втім, Україна є прогнозовано непередбачуваною.
Я думаю, що було б набагато корисніше, якби керівництво України, разом з опозицією, яка, здається, ще не має спільного голосу з жодного питання, сформували високий рівень солідарності та підтримки для реформ, які вимагає ЄС.
Коментуючи газові проблеми країни, Пол зауважила, що поки заяви України про створення газового консорціуму з Росією є голослівними, і не підкріплюються жодними конкретними діями.
«Не думаю, що на цьому фронті хоч щось вже було завершено. Зараз можна почути багато чуток про те, що Україна збирається робити або не збираєтеся робити з Росією. Я повірю лише коли побачу підписи на папері.
Але ми знаємо, що Росія чинить великий тиск на Україну в цій сфері. Врешті-решт у якийсь момент щось доведеться зламати, але цієї точки поки не досягнуто. І я не думаю, що українське керівництво цього хоче. Вони не хочуть мати в енергетичному секторі жодних подальших перешкод з боку Росії», – відмітила Пол.
Депутат Європейського парламенту від Соціал-демократичної групи Марек Сівєц у своєму блозі на BlogActiv відмічає, що для вирішення проблеми кнопкодавства Україні треба ввести світову практику фіксованих днів для голосування.
«Український політичний рік ще не почався. Парламент мав відновити свою сесію 5 лютого, але цього не сталося. Опозиція заблокувала трибуну парламенту і президію з вимогами введення особистого голосування.
Питання може звучати досить дивно. У кожному парламенті будь-які спроби голосувати від імені свого друга використовуючи його картку для голосування виключені. У Польщі за таке порушення десять років тому деякі депутати навіть потрапили до суду. В Україні це все ще припустимо. Партії Яценюка, Кличка і Тягнибока, які цьому протистоять, заявили, що за жодних обставин не погодяться визнавати голосування депутатів, які не були присутні в парламентському залі.
Якщо Верховна Рада не відновить свою сесію протягом 30 днів, президент матиме право її розпустити і призначити нові вибори. Певно, що я не вважаю, що це може трапитися. Рішення знову ж таки є досить тривіальним і добре відомим у світі – фіксовані дні для голосування, які досі не введені в Україні», – пише євродепутат.
Професора Інституту досліджень славістики Віденського університету Міхаель Мозер у своїй книзі «Мовна політика і дискурс про мову в Україні за президентства Віктора Януковича, 25 лютого 2010 року – 28 жовтня 2012 року», уривки з якої у своїй колонці на The World Affairs наводить професор політології Ратгерського університету Олександр Мотиль, попереджає, що мовна політика режиму Віктора Януковича матиме великий згубний вплив на історію української мови в найближчі роки.
«У той час як президент Віктор Янукович і багато інших регулярно заявляють, що мовне законодавство України повинно йти «європейським шляхом»… конкретні політичні дії мали зовсім інший напрям і не призвело до фактичної підтримки української мови до виборів 28 жовтня 2012 року. Ті представників партії влади, які беруть активну участь в українській мовній політиці зазвичай говорять про українську мову та ідентичність тільки відповідно до моделі добре відомої з російського імперського і радянського часів…Вони дотримуються іміджу української як неповної або «забрудненої» мови, яка практично не має жодної цінності порівняно з «великою і могутньою» російською мовою», – зазначає історик.
Мозер вважає найбільшими ворогами української мови Дмитра Табачника і Вадима Колесніченка.
«Дискурс Колесніченка ідеально демонструє всю суть нинішньої боротьби за «права людини на рідну мову» в Україні. Та ж людина, яка постійно звертається до «європейських цінностей» та необхідності демократизації України, особливо в сфері мовного законодавства, постійно робить заяви, які характеризують його як тоталітарного політика неосталінського типу, який культивує чудовий тип пострадянського нової мови, наповненої риторикою ненависті…
У сфері освіти, де поширення української мови було найбільш успішним до 2010 (хоча русофільські школи або класи завжди залишалися поширеним особливо на півдні та сході країни)…Табачник зробив усе можливе, щоб скоротити використання української мови і сприяти використанню російської замість неї. Це стосується дошкільного, шкільного, і університетського викладання, а також випуску підручників або процедури вступних іспитів. Табачник продовжує заперечувати саме існування української нації, навіть в будучи міністром України», – пише Мозер.
«Немає жодних сумнівів, що мовна політика, як проводиться за Віктора Януковича буде мати великий вплив на історію української мови в найближчі роки, і що цей вплив буде, як правило, на шкоду державній мові.
Зрештою, однак, фактичний вплив цієї політики залежатиме від чинників, які не знаходяться під прямим контролем політиків. Вирішальним фактором стане реакція всіх громадян України: тих, хто говорить тією мовою, якою хоче, але приймає статус української як державної мови країни і прихильні до неї і тих, чиєю мовою є українська і чия лояльність до їх мови має вирішальне значення», – підкреслив історик.
Читайте також: Українофобія на експорт: як Колесніченко і Ко «звітують» Європі про порушення прав нацменшин
Німецький політолог Андреас Умланд переконаний, що у світлі нинішнього співвідношення сил та інтересів в Східній Європі Німеччина повинна розробити нову східну політику, зокрема більше зосередитись на Україні.
«Майбутній німецький підхід має поєднувати увагу на високому рівні до Росії та більшу зацікавленість у тому, що іноді називають «проміжною Європою» або Zwischeneuropa – в першу чергу, в Україні.
Парафована у 2012 році (угода про асоціацію – Ред.), передбачає як тісні політичні відносини так і далекосяжну економічну інтеграцію України в ЄС. Якщо угоду підпишуть і ратифікують, вона стане не лише найбільш важливою міжнародною угодою для України, але й найбільш далекосяжним договором, який Європейський Союз будь-коли укладав з країною, яка не є його членом. Втім, ні в тексті угоди, ні в заявах європейської ради за останні роки все ще так і не було зазначено офіційної перспективи членства України в ЄС.
І частину відповідальності за це несе на собі Німеччина. Стратегічний провал зумовлений як повільністю бюрократією ЄС, так і скептичним ставленням національних еліт окремих країн Європи до ідеї майбутнього приєднання України.
Вирішальним фактором у Німеччині може бути просто відсутність уваги до України та нездатність німецької політичної еліти зрозуміти геополітичне значення України.
Така наївність, в свою чергу, пов'язана з триваючим домінуванням Росії загальному баченні Східної Європи у Німеччині», – йдеться в статті.
На думку експерта, незважаючи на згортання демократії в Україні Німеччина зокрема і Захід в цілому повинні почати більш прихильно ставитись до України.
«По-перше, нинішні авторитарні тенденції в Україні значно слабші, ніж у більшості інших пострадянських держав.
По-друге, українська політика протягом останніх 20 років була відносно більш плюралістичною, ніж, наприклад, в Білорусі та Росії. В українській демократії один за одним відбуваються підйоми і відкати. Наступне зрушення може мати більш позитивний напрям. Дестабілізація неоавторитарного режиму Януковича видається є лише питанням часу.
Але чи сприятиме вона істотним змінам німецько-українських та європейсько-українських відносин? Беручи до уваги маргінальний статус України на ментальній карті західноєвропейської еліти це питання залишається відкритим», – пише Умланд.
Читайте також: Підписувати чи не підписувати
В той же час глава інвестиційного фонду Hermitage Capital, де працював Сєргєй Магнітский, Уїльям Браудер, який був одним з найсерйозніших лобістів прийняття закону Магнітского у США в інтерв’ю Kyiv Post заявив, що вже цієї весни у США почнеться кампанія з поширення закону Магнітського на усі країни-порушниці прав людини світу, зокрема й на Україну.
«Перед прийняттям акту Магнітского у Вашингтоні були дуже великі суперечки щодо того, чи має він стати законодавством, яке застосовуватимуть щодо всього світу чи лише до Росії. Усі прихильники закону Магнітского в Сенаті, в тому числі сенатор [Джон] Маккейн, сенатор Кардін, сенатор [Джо] [Джо] Ліберман, сенатор [Роджер] Уїкер були дуже мотивовані зробити його глобальним законодавством про права людини.
Лише через питання часу і різницю думок між Палатою представників і Сенатом він став російським питанням», – зазначив Браудер.
«Наскільки мені відомо весною в Сенаті почнеться дуже сильна кампанія, яка має на меті зробити закон таким, що поширюється на увесь світ. Це вплине на кожну країну. Україна є наочним прикладом країни, де здійснюються такі як в Росії ув’язнення та тортури над політичними в’язнями й подібне звіряче поводження», – відмітив він.
Браудер також підкреслив, що справи Юлії Тимошенко відображають надзвичайне бажання нинішнього уряду утриматися при владі будь-якими методами.
«Я думаю, що з нею (Юлією Тимошенко – Ред.) абсолютно несправедливо повелися через шокуючий політичний порядок денний.
Це жахливо для країни, тому що послання від її арешту полягає в тому, що якщо ви перебуваєте при владі, то ви ніколи її не покинете. Кожен, хто перебуває при владі хоче утримати її найбільш надійними способами, щоб уникнути її долі…Система політично мотивованого правосуддя є у будь-якому випадку пародією », – зазначив колишній колега Магнітского.
Читайте також: Банківський фактор для списку Маґнітского
Британське видання Financial Times пише про наростання газового протистояння між Україною та Росією через небажання обох сторін йти на поступки.
«У той час як на кону стоять мільярди доларів за природній газ, Україна і Росія, здається, знову відсунули вбік братню слов’янську любов на користь балансування на межі війни з непроникними обличчями.
Усього за два тижні після підписання угоди про розвідку нетрадиційних запасів газу з Royal Dutch Shell потенційною вартістю у $ 10 млрд, українські чиновники тепер говорять про швидке просування до підписання угод про розподіл продукції з Chevron зі США, яка сподівається провести розвідку у Західній Україні, яка має потенційно великі запаси сланцевого газу.
Цього року також очікується підписання угоди про розвідку офшорного газу з консорціумом на чолі з ExxonMobil зі США…
Ще одна карта, яку Київ намагається розіграти – це можливість вже в першому кварталі цього року і далі знижувати покупки російського газу за рахунок збільшення масштабів імпорту менш дорогого блакитного палива з Європи», – пише видання.
Читайте також: Влада відмовиться від зміцнення енергонезалежності в обмін на газову знижку від Росії?
«Мало хто в Києві очікує повторення газових спорів між Росією та Україною у 2006 та 2009 роках, які порушили поставки у ЄС. Українські чиновники заявляють, що вони все ще сподіваються, що Газпром, зіткнувшись з довгостроковим ризиком втрати одного зі своїх найбільших зарубіжних замовників, цього року погодиться на зниження цін від поточних високих, які за їх словами, є дискримінаційними.
Але навіть якщо Угорщина та Словаччина санкціонують зворотний потік газу, дозволивши таким чином поставку газу з ЄС назад до широкої системи трубопроводів України, деякі джерела стверджують, що європейські компанії не захочуть образити Газпром ставши альтернативними постачальниками в Україну. Вчинивши таким чином вони можуть порушити контракти з Газпромом, котрі обмежують їх можливості перепродажу газу для інших клієнтів.
Час покаже, чи є заяви України блефом призначеним, щоб отримати важелі впливу в переговорах про ціну, або ж черговою зміною парадигми в складному енергетичному балансі між Україною і Росією», – йдеться в статті.
Експерт з енергетичних питань, докторант Університету Бремена Катерина Малигіна у своїй статті для збірки аналітичних статей про Україну, яку видає науково-дослідницький центр з питань Східної Європи університету Бремена та Німецьке товариство східноєвропейських досліджень Ukraine-Analysen, пише про наростаючу монополізацію енергетичної галузі України олігархами.
«Позиції олігархів (в енергетичному секторі – Ред.) зміцнюються не лише завдяки приватизації. Активну роль у цьому процесі відіграє парламент, який приймає закони (потрібні окремим групам інтересів) практично без обговорень. За таких умов нові ринки, зокрема й ринки відновлюваних джерел енергії легко можуть бути монополізовані. Відносини між державою і олігархами віддзеркалюються в енергетичній політиці.
У 2012 році Україна оновила «Енергетичну стратегію до 2030 року». Документ, який було прийнято, втім не є ні стратегічним, ні національним. Цей варіант енергетичної стратегії, який спирається на необґрунтовані прогнози росту ВВП та споживання енергії, не враховує вплив зовнішніх чинників, протирічить іншим стратегічним документам і не пропонує жодних конкретних заходів для реалізації пропозицій.
Не є оновлена стратегія і національною, оскільки її розробив приватний інститут фінансований Рінатом Ахметовим. Як наслідок вона повністю відповідає інтересам олігархів. Стратегія передбачає лише лібералізацію ринку вугілля і електроенергії, у тому числі перехід на тарифи, які покривають витрати та повну приватизацію. Приватизація в енергетичному секторі ще не завершена. У 2013 році уряд планує приватизувати всі теплові електростанції та регіональних постачальників (обленерго – Ред.). Держава утримає лише невелику частку», – пише експерт.
«Уряд виправдовує приватизацію тим, що енергетичний сектор терміново потребує модернізації і великих інвестицій, чого держава собі дозволити не може. Це все мало би сенс, якщо б одночасно було створено конкурентне середовище. Дії уряду наразі протирічать зобов’язанням України в Європейському енергетичному співтоваристві. Замість реальної лібералізації українського енергетичного ринку відбувається швидка монополізація, через яку все більше зростають ризики для української економіки», – попереджає Малигіна.
Читайте також: Чого може навчити Україну аргентинський досвід приватизації
Polskie Radio пише про можливі негативні наслідки, які може мати для України створення російсько-українського консорціуму.
«Розмови про створення консорціуму велись ще за часів Кучми, але тоді за проектом мало бути три сторони: Україна, Росія і ЄС. Тепер же ЄС випав із контексту. Брюссель відсунули від переговорів, бо, по-перше, ЄБРР вимагає від України глибоких реформ і лише тоді дасть кредит на модернізацію ГТС. По-друге, хоч Київ входить до Європейського енергетичного співтовариства, але воно не допомагає Києву у переговорах із Москвою і не підтримує українські спроби диверсифікації поставок газу», – пише видання.
«Якщо Україна відмовиться від застосування умов вільного доступу до газопроводів, Chevron і Shell можуть відмовитися від своїх інвестицій у видобуток сланцевого газу. Адже ці компанії хотіли б користуватися такими газопроводами в необмежених кількостях», – додає PolskieRadio.