Видання The Economist пише, що Росія втрачає Україну через власні зарозумілість і брутальність. Видання відзначає, що під час конференції в Ялті 20–21 вересня говорили і про сланцевий газ, що «змінює баланс сил між Росією та Заходом», і про дисбаланс світової економіки. Проте «реальну увагу конференції було привернуто до України. Вона близька до підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС на саміті у Вільнюсі в листопаді. ЄС зацікавлений в угоді більш, аніж будь-коли», – пише The Economist, але зауважує, що хоча це й «момент найбільшого зближення України з ЄС в історії, справа залежить від одного питання – звільнення Юлії Тимошенко».
Європейські політики не втомлюються наголошувати на важливості цієї справи, проте український президент не здивував присутніх «імпровізованим проявом милосердя» навіть після запитання Юрія Луценка щодо можливості звільнення Тимошенко. «Здається, у Віктора Януковича майже ірраціональний страх перед Тимошенко. Його очевидне небажання дозволити вийти їй із в’язниці – предмет великого розчарування», – пише The Economist.
Читайте також: Між двома «монстрами». Чому Янукович робить ставку на Європу
Водночас «комісар із розширення ЄС Штефан Фюле, шведський міністр закордонних справ Карл Більдт і польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський важко працювали за лаштунками, щоб публічно донести повідомлення: країни ЄС хотіли б підписати Угоду про асоціацію з Україною, але вони не зможуть цього зробити, якщо Тимошенко буде у в’язниці».
Проте, зазначає The Economist, «це повідомлення загубилося під час перекладу», оскільки одна людина, близька до Януковича, сказала в коментарі виданню: «Янукович думає, що вони все одно підпишуть, а зараз лише грають у словесну гру з Тимошенко».
«Росія швидко втрачає Україну через свої власні зарозумілість і брутальність. Різницю у ставленні Заходу та Росії до України було дуже чітко видно в Ялті. Тим часом, як Америку було представлено десятками високопосадовців, включно з колишнім держсекретарем Гілларі Клінтон, Росія навіть не потурбувалася надіслати свого посла. Її основним представником був економічний радник Путіна з націоналістичними поглядами Сєрґєй Ґлазьєв… Якщо це план, він отримав протилежний результат», – підсумовує The Economist.
Оглядачі The Financial Times Роман Олеарчик і Джошуа Чеффін пишуть, що ЄС іде на поступки України, дозволивши застосовувати багато пунктів Угоди про асоціацію одразу ж після її підписання для того, щоб посилити свій вплив на Сході
Основна мета Європейського Союзу – зафіксувати близькі зв’язки з Україною, підписавши Угоду про асоціацію на саміті у листопаді, де будуть представлені прем'єр-міністри країн Східного парнерства, «через які Москва та Брюссель зіткнулися лобами», – вважають оглядачі The Financial Times.
«Найбільш високопоставлені представники ЄС – президент Єврокомісії Хосе Мануель Баррозу та президент Європейської Ради Герман Ван Ромпей – висловили свою «впевненість просування вперед» угоди після зустрічі з українським президентом на Генеральній Асамблеї ООН у Нью-Йорку 24 вересня. Держави – члени ЄС під час приватної наради 23 вересня погодилися підсолодити свою пропозицію Україні тим, що вона зможе користуватися багатьма перевагами угоди, включно з лібералізацією торгівлі, як тільки її буде підписано», – пишуть Роман Олеарчик і Джошуа Чеффін.
Крім того, один із високопосадовців ЄС сказав у коментарі виданню, що в деяких аспектах російський тиск допоміг ЄС.
«Незважаючи на рішучість щодо перемоги у битві за Україну, особливо серед таких її східних сусідів, як Польща та Литва, які досі підозріло ставляться до російського домінування, решта продовжують сумніватися в колишній комуністичній державі з корупційною історією та вибірковим правосуддям», – пишуть оглядачі The Financial Times.
Тому, підсумовують автори, Україні залишається працювати, щоб «домогтися відчутного прогресу» в реформах і справі Тимошенко, у чому переконували українського президента європейські політики 24 вересня в Нью-Йорку.
Головний редактор New Eastern Europe Адам Райхардт у своїй статті для The National Interest пише, що відкриття європейських ринків для України і навпаки могло б бути потенційною зміною гри в східноєвропейському регіоні, тому Україні потрібно змінити «стару радянську шкіру на новий європейський костюм»
«Нам не можна ставитися до країн колишнього Радянського Союзу так само, як ми ставилися до країн Центральної Європи (Польщі, Угорщини, Чеської Республіки та Словаччини). У східноєвропейських країн є альтернатива. Альтернатива, що базується на сучасній історії та культурі, але також на геополітиці та реальній політиці», – вважає Райхардт.
Одна з причин цього, вважає він, – публічна думка в багатьох країнах Східного партнерства. Вона відображає підтримку і ЄС, і Митному союзу. Крім того, Європа досі бореться з економічною кризою, а отже, євроскептицизм на піднесенні, тому, на тлі цього, реінтеграція з Росією може й не видаватися вже аж настільки поганою ідеєю.
Україна – найбільша серед країн Східного партнерства. «І для Росії, і для України вона досі вважається великим призом», – наголошує експерт.
Він також стверджує, що відкриття європейських ринків для України і навпаки могло б потенційно змінити ситуацію в східноєвропейському регіоні.
«Правда, що багато хто в Кремлі досі бачить регіон через призму старого Радянського Союзу; тимчасом як інші бояться зворотного PR-удару від «втрати» України й інших колишніх радянських держав на користь Європи, та шкоди, яку це може спричинити світовій позиції Росії (або її зусиллям у перетворення себе на лідера Євразії). Проте Росія матиме й економічні втрати, якщо їй не вдасться переконати Україну приєднатися до Митного союзу», – вважає Райхардт.
З огляду на ці умови Україна має не надто широке поле для маневру. Вона «загнала себе в кут лише з двома варіантами: вибрати Європу та очікувати (можливо) довгострокового зростання, але за ціною підлаштування під європейські норми, включно із сильнішою демократизацією та більшим захистом прав людини, проте водночас очікуючи жорстких дій Москви; або не підписувати угоду, приєднатися до російського Митного союзу.., проте посилити серйозний зворотний політичний і соціальний удар проєвропейських (чи щонайменше антиросійських) українців. Український режим та олігархи прагматично розуміють цей вибір і зважили свої варіанти. З усією ймовірністю ми побачимо справу Тимошенко вирішеною», – вважає експерт і припускає, що можна очікувати підписання угод наприкінці листопада у Вільнюсі.
Проте поки що угоду не підписано, хоча вона вже фактично лежить на столі. «Настав час подачі Віктора Януковича. Якщо він вирішить, що Україна підійде на один маленький крок ближче до Європи, ми будемо оглядатися на 2013 як на момент перевороту», – вважає Райхардт.
Зважаючи на те, що процес підписання угоди лише розпочинається, для такої великої країни, як Україна, ще має бути зроблено багато роботи та здійснено багато реформ. Хоча президентські вибори 2015 року вже на горизонті. «Тому не варто сподіватися, що 2014 буде роком болісних реформ, багато з яких вплинуть на суспільство, яке досі пам’ятає стару радянську систему соціального забезпечення», – вважає експерт.
На його думку, «скидання радянської шкіри – це довгий і болісний процесс, і в багатьох випадках те, що викривається зсередини, може бути не кращим, аніж те, що вже було». Проте він сподівається, що Україна зробить «перший крок із цієї старої шкіри у нову, підписавши угоди з ЄС, особливо зваживши на те, що інша альтернатива не видається надто привабливою».