The Economist пише, що українські олігархи сприймають євроінтеграцію як захист не лише від РФ, а й від Віктора Януковича, оскільки, заробивши свої статки під час хаотичної та беззаконної приватизації 1990-х років, вони тепер шукають верховенства закону і прав власності, які може для них забезпечити ЄС
The Economist зазначає, що тактика Росії стосовно України має присмак відчаю. План Кремля передбачав «здійснення тиску з усіх боків, створюючи відчуття неминучості об’єднання в Митний союз як спосіб виживання для правлячої еліти». Проте цей план призвів до конкретних дій – протилежних тим, яких прагнула Росія.
Як зауважує The Economist, «економіка України балансує на межі банкрутства великою мірою в результаті корупції та відсутності реформ. Крім того, на горизонті президентські вибори 2015 року. Янукович потребує російських грошей (які можуть з’явитися ціною вступу до Митного союзу) або Угоди про асоціацію з ЄС, яка могла б розчистити шлях для грошей від МВФ. Угода з ЄС здається меншою з двох зол».
Крім того, є ще одна важлива група, яка підтримує європейські перспективи України. «Українські олігархи також мають свої причини для підтримки європейської інтеграції України. Вони бачать її не тільки як захист від поглинання великим російським бізнесом, а й, що важливіше, як захист від самого Януковича. Заробивши свої статки під час хаотичної та беззаконної приватизації 1990-х років, вони тепер шукають верховенства закону і прав власності. Потенційна втрата російського ринку може важко вдарити по них, але це також дасть їм поштовх до модернізації свого бізнесу», – пише британський тижневик.
Не допомагають вирішенню цієї ситуації і відмінності в баченнях держав – членів ЄС. «Для Швеції, і особливо для Польщі, вихід України зі сфери впливу Росії та залучення до сфери впливу ЄС є питанням екзистенційної важливості. Франція та Іспанії навпаки можуть бути радими бачити провал підписання угоди. Як це часто буває, остаточне рішення буде за Ангелою Меркель у Німеччині. Проте нікому Угода про асоціацію не потрібна настільки, як самим українцям», – наголошує The Economist.
Читайте також: Занепад Газпрому гальмує геополітичні проекти Кремля
Відомий британський журналіст, автор бестселера «Нова холодна війна» (New Cold War) Едвард Лукас у своїй статті для The European Voice пише, що найбільша зброя, яку ЄС має у своєму арсеналі, – скарга щодо зловживання Росією правилами європейського газового ринку. Крім того, ЄС повинен долучитися до візових санкцій і замороження активів осіб зі списку Магнітського
«Росія не має бажання товаришувати з країнами, що колись належали до її імперії. Вона натомість їх залякує», – пише Лукас.
Проте Євросоюз, на його думку, поки що скромно відповідає на ці залякування. Так, ЄС лише висловив протест щодо тиску Росії на Литву, яка зараз головує у Раді Міністрів, і щодо тиску на Україну та інші країни Східного партнерства. Україна намагається купити газ у Словаччини через реверсний потік східно-західного газопроводу, щоб обійти майбутній тиск Росії, але політичні міркування у Братиславі сповільнюють поки що цей процес, зауважує Лукас.
Він вважає, що ЄС повинен почати прямо тиснути на Росію. Зокрема підтримати протести держав разом із подачею скарг щодо Росії у Світову Організацію Торгівлі.
«Найбільша зброя, яку Європейська Комісія має у своєму арсеналі, – це форма скарги, яку вона готує проти гротескного зловживання Росією європейським газовим ринком. Спроби вирішити це питання по-дружньому (передбачувано) провалилися. Коли з’явиться скарга (що буде скоро), вона не лише накладе штраф на Газпром, а й дозволить жертвам фіксації цін розпочати свої власні цивільні позови», – вважає Лукас.
Інший фронт дій, на думку експерта, – «накладання візових санкцій і замороження активів тих осіб, які причетні до смерті бухгалтера Сєрґєя Маґнітського, а також бенефіціарів $ 230 мільйонів шахрайської угоди щодо російських платників податків, яку він викрив».
«США взяли на себе ініціативу в цьому. Європейські країни повинні наслідувати цей приклад. Крім того, вони повинні допомогти лондонському фінансисту Біллу Браудеру, колишньому клієнту Магнітського. Він ризикує тим, що його можуть заарештувати, якщо він покине територію Великої Британії, бо Росія безсоромно зловживає системою Інтерполу, стверджуючи, що Браудер перебуває в розшуку як шахрай. На військовому фронті НАТО має укласти більшу угоду щодо Steadfast Jazz, наголошуючи той факт, що Альянс прагне до територіальної оборони своїх членів», – вважає експерт.
Читайте також: Олігархічний бізнес стає тягарем для економіки
Президент Національного фонду на підтримку демократії Карл Ґершман у своїй статті у The Washington Post пише, що євроінтеграція України пришвидшить кінець ідеології Путіна
Експерт відзначає, що шантаж – це найгірший метод просування економічної співпраці із сусідніми державами. Він додає, що посткомуністичні сусіди Росії «надають перевагу відносному динамізму Європи – з усіма її борговими проблемами та проблемами зростання – на відміну від російської економіки, що перебуває в стані стагнації».
Водночас Ґершман наголошує, що США, на відміну від ЄС, приділяли мало уваги тиску Росії на колишні країни Радянського Союзу. «Процеси, що розгортаються в Європі, привернули мало уваги американських ЗМІ чи адміністрації Обами, які в основному зайняті Близьким Сходом і ключовими гравцями в Азії», – пише американський експерт. Проте, вважє він, у посткомуністичних країн є великі можливості і «також є багато вагомих способів, як Вашингтон міг би допомогти».
«США повинні залучити до співпраці уряди та громадянське суспільство в Україні, Грузії, Молдові, щоб бути певними: процес реформування не лише просуває збільшення торгівлі та розвитку, а й створює уряди, менш корумповані та більш підзвітні своєму суспільству. Крім того, Угоду про асоціацію з ЄС потрібно розглядати не як закінчення, а як відправний момент, що робить можливими глибші реформи та більш справжню демократію», – вважає Карл Ґершман.
На його думку, «російська демократія може також виграти від цього процесу». «Вибір України приєднатися до Європи пришвидшить кінець ідеології російського імперіалізму, який репрезентує Путін», – пише Ґершман.
Він також стверджує, що вже з’являються ознаки появи «нового російського націоналізму», як, наприклад, високий результат російського опозиційного лідера Алєксєя Навального та більше несприйняття Путіна у російських провінціях, де він традиційно мав високий рівень підтримки. Ґершман вважає, що цей націоналізм не пов'язаний із відновленням російської імперської величі, а з «боротьбою з корупцією та вирішенням серйозних економічних і соціальних проблем російського народу. Росіяни також стоять перед вибором, і Путін може опинитися у програшній позиції не тільки в «традиційному закордонні», а й у самій Росії».
Читайте також: Від імперського шовінізму до російського націоналізму?
Підписання Угоди про асоціацію з Україною може стати таким самим вирішальним моментом для східноєвропейського регіону, як і рішення прийняти колишні комуністичні країни Центральної Європи до ЄС, – пише The Economist
«Україна вже давно перебуває на межі між Сходом і Заходом», – пише The Economist і зауважує, що з підписанням Угоди про асоціацію з ЄС наступного місяця, що також передбачає вільну торгівлю, «країна із 46-мільйонним населенням» схиляється врешті до західного вектора. «Проте залишається один чинник – тиск Путіна на Україну», – зазначає видання. І те, що цей тиск відбувається саме у торговельній сфері, цілком зрозуміло: Росія залишається найбільшим ринком для українських товарів.
Утім, пише видання, Україна виграє набагато більше, зробивши крок на Захід. Після підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі «торгівля змінюється в цілому в напрямку більшого та багатшого ринку, аніж той, яким міг би коли-небудь бути у Митному союзі». «ЄС має добре випробувану форму допомоги у реформуванні та лібералізації економік колишнього радянського блоку. Навіть українські олігархи, близькі до Януковича, визнають, що більша конкуренція ЄС допоможе їм модернізувати свої компанії. У майбутньому Угода про асоціацію може навіть стати попередницею можливого членства в ЄС», – пише The Economist. І водночас додає, що зараз українців штовхають до ЄС зовсім не згадані чинники, а російське залякування.
«Коли Росія тиснула на Вірменію, та здалася й вирішила приєднатися до Митного союзу. Проте Молдова та Грузія відповіли, що будуть рухатися до ЄС. Так само опитування в Україні показують, що підтримка Угоди про асоціацію зросла до більш як 50%», – пише The Economist.
Як зазначає видання, «деякі європейці вважають, що для випередження ризику втрати України на користь Путіна ЄС повинен ослабити свої умови в Угоді про асоціацію». Проте The Economist вважає, що це було б помилкою, оскільки тиск ЄС працює: «Україна може досі бути корумпованою олігархією, але вона робить ті реформи, яких вимагає Брюссель».
«У цілому цінність і привабливість Угоди про асоціацію полягає саме в умовах, які вона встановлює для лібералізації і реформ: якщо пом'якшити ці умови для одного спеціального випадку, то це ослабить їх для всіх. ЄС матиме важелі впливу навіть після того, як Угоду про асоціацію буде підписано. Брюссель сподівається запровадити свої складники механізму вільної торгівлі одразу ж після підписання, однак угода потребує ратифікації національними парламентами, щоб повністю увійти в дію; ймовірно, цей процес триватиме аж до наступних президентських виборів в Україні на початку 2015 року», – пише The Economist.
Видання також зазначає: якщо Росія і далі тиснутиме, Україна потребуватиме також фінансової допомоги від європейців, щоб добре пережити зиму. The Economist вважає, що вона повинна її отримати. Крім того, на думку видання, ЄС міг би спростити візовий режим.
«З обох сторін Україна – це найцінніший приз, що залишився у Східній Європі. Цей момент міг би стати таким же вирішальним для регіону, як і рішення у 1990-х роках прийняти колишні комуністичні країни Центральної Європи до ЄС. На щастя, завдяки абсурдному залякуванню Путіним приз потрапить до європейських рук», – зазначає The Economist.
Читайте також: Як ЄС втратив Вірменію
Професор історії Гарвардського університету (США) Наял Ферґюсон і колишній дослідник програми Ернеста Мея у Гарвардському університеті (США) П’єрпаоло Барб’єрі у своїй статті для The New York Times пишуть, що найголовніша перешкода розвитку європейських перспектив України – економічна слабкість. ЄС може допомогти Україні подолати ці проблеми, проте в обмін на реформи
Україна – перша з країн Східного партнерства, яка може зробити наступний крок на шляху до ЄС – підписати Угоду про асоціацію, – вважають американські експерти.
Існують кілька вагомих перешкод, які досі існують на шляху України до підписання цієї угоди, проте, на думку експертів, найголовніша з них – хронічна економічна слабкість. «Міжнародні валютні резерви країни закінчуються… Дешеве іноземне фінансування зникло. Починаючи з травня, українські облігації різко впали», – наголошують вони.
«ЄС може допомогти Україні подолати економічні проблеми, але у відповідь на те, що Україна погодиться здійснити значущі реформи – і економічні, і політичні», – наголошують Ферґюсон і Барб’єрі.
На думку експертів, «стосовно Києва: якщо вибір стосується між наслідуванням Польщі чи поверненням до такої залежності від Москви, як у Білорусі, то, звичайно, українці обиратимуть перше». Окрім прикладу Польщі є ще Болгарія та Румунія, які, на думку експертів, не за тисячу миль від України з погляду інституційного розвитку, але які є членами ЄС з 2007 року.
«Угорський приклад наголошує, що Європейському Союзу краще вдається просувати зміни серед країн, що ще не є членами ЄС (у перебігу процесу асоціації), аніж після досягнення членства. Підвищення своїх стандартів до рівня ЄС, що є необхідним для членів ЄС, потребуватиме певного часу. Це не буде легко», – вважають вони і наголошують, що Європа все ж вартує цих жертв.
Читайте також: Після них хоч потоп. Економічна криза в Україні поглиблюється