Ребекка Гармс, голова фракції Зелені — Європейський вільний альянс Європейського Парламенту, опублікувала на своїй веб-сторінці заяву з приводу продовження санкцій проти Росії до 23 червня 2017-го.
«ЄС продовжує слідувати своїй стратегії боротьби проти президента Путіна. Немає жодної можливої військової відповіді на анексію Криму чи дестабілізацію Сходу України. Натомість Європейський Союз продовжує фокусуватися на дипломатичному підході, підкріпленому санкціями. З огляду на ситуацію в Криму, продовження «кримських» санкцій є послідовним кроком. З огляду на різке посилення нападів так званих сепаратистів на Донбасі, скасування або послаблення відповідних «донбаських» санкцій навіть не розглядається. Для ЄС у цьому питанні є лише один вимір — захист України. Йдеться також про надійність спільної зовнішньої і безпекової політики. За допомогою санкцій і дипломатії Європейський Союз також намагається досягнути іншої мети: захистити громадян ЄС від зовнішньої агресії», — йдеться у заяві.
На сайті американського аналітичного центру Atlantic Council була опублікована стаття про свободу слова в українському телебаченні.
Автор описує проблему так: «Помітне зниження довіри громадян до ЗМІ почалося в 2014-му, коли центральні українські телеканали в першу чергу дезінформували глядачів про події на Євромайдані, а потім спотворювали факти про реальність на передовій, коли почалася війна. Всі наслідки «олігархізації» ЗМІ стали явними: знову і знову олігархи використовували наявні засоби впливу на публічну думку для просування своїх політичних і бізнесових інтересів. Громадяни не мали жодних ілюзій щодо свободи засобів масової інформації: у липні 2015-го, 66% українців були впевнені, що медіа-контент був наданий власниками засобів масової інформації або урядом».
Що вирішило цю проблему? На думку автора, це перетворення Першого Національного на модерновий канал. «Молодий, прогресивно мислячий журналіст Зураб Аласанія був призначений керівником державної телерадіокомпанії і перетворив її активи на суспільне мовлення. Залучення місцевих засобів масової інформації, НГО, аналітичних центрів та міжнародних донорів на всіх етапах перетворення зробило цей процес інклюзивним — і також була потужна підтримка національних ЗМІ. У березні 2015-го парламент прийняв закон, що дозволяє державним ЗМІ увійти в систему суспільного мовлення. У квітні того ж року, національний телеканал пройшов ребрендинг і був представлений як канал суспільного мовлення», — йдеться у статті.
Є у статті і відповідь на те, що робити далі. «Реформатори мають обмаль часу на відпочинок. Реформування національного каналу є лише першим кроком; настав час реформувати місцеві ЗМІ, що належать державі. Місцеві команди розуміють, що їхнє майбутнє залишається неясним, і що багато хто з них втратить свої робочі місця або буде замінений на більш молодих та прогресивних людей. Таким чином, існує сильний опір реформам у цьому напрямку на місцевому рівні», — підсумовує автор.
Британське видання Financial Times оцінило діяльність Віталія Кличка на посаді мера Києва.
«Після двох років роботи сорокачотирьохрічний пан Кличко, тільки починає розуміти наскільки багато проблем є в столиці України. Досі неясно, чи стане пост мера трампліном або трясовиною у його кар'єрі. Але коли нещодавно стали вірусними зображення того, як пан Кличко впав із велосипеда, на якому він їздив по Києву, дехто жартував, що це метафора, яка уособлює його політичну кар'єру», — йдеться у статті.
Автор перераховує досягнення Кличка за два роки: на його думку, їх є чимало. «Фінансова ситуація у місті була налагоджена за допомогою реструктуризації бондів на $500 млн, а бюджетні витрати і більш конкурентні державні закупівлі — головні джерела незаконного збагачення — були опубліковані онлайн в рамках ініціативи електронного управління. Мер каже, що, в той час як ВВП України в цілому впав на 10 відсотків минулого року, ініціативи в сфері прозорості підняли доходи бюджету Києва на 30%. Мер також працював над поліпшенням міського середовища, врегулюванням безконтрольного паркування, закриттям кіосків, які блокували тротуари і продавали алкоголь поблизу шкіл і парків, а також розширенням мереж велосипедних доріжок міста», — наголошує автор.
На початку травня американське видання Foreign Policy публікувало статтю Джоша Коена, у якій той критикував діяльність Володимира В’ятровича на чолі Українського інституту національної пам'яті, — він, мовляв, займається вибілюванням темних сторінок минулого. 17 червня видання опублікувало статтю самого В'ятровича, у якій він дав відповідь на питання, які мав Коен.
В'ятрович зауважує, що у статті Коена багато коментарів не відповідають дійсності, а також присутня велика кількість фактологічних помилок. «Вулиці не перейменовувались на честь на честь лідерів ОУН та УПА за президента Ющенка, як він [Коен] пише, а якщо і так, то тодішній президент не мав до того жодного відношення. Коен стверджує, що я захищав бійців дивізії CC «Галичина»; я ж навпаки писав про них як про жертв війни — про українців, яких пропаганда мобілізувала задля досягнення чужої мети. Врешті-решт, то не президент призначив мене директором Інституту національної пам'яті, це було зроблено розпорядженням Кабінету Міністрів», — зауважує В'ятрович.
Розбирає він й історичні питання. «Що далі автор заглиблюється в історію, то більшої кількості помилок припускається. Він з легкістю оперує непідтвердженими цифрами: 70,000-100,000 поляків були «вбиті УПА», пише він. Але ці цифри були наведені у політичних заявах, вони не базуються на дослідженнях, джерелах, або, принаймні, надійній методології, яка дозволила би отримати ці показники. Походження претензії Коена щодо 35.000 євреїв, які були вбиті націоналістами в Західній Україні, також неясне. Ви не можете знайти такі дані в працях навіть тих істориків, які є найбільш критикували ОУН.», — йдеться у статті.
Відповідає В'ятрович і на закид Коена щодо того, що він обмежує доступ до архівів для того, аби застосувати цензуру та просувати свою версію історії України: «Ряд дослідників висловили заклопотаність з приводу цієї можливості до введення закону про дерадянізацію. Пройшов рік, однак не було зафіксовано жодного випадку обмежень на академічної свободи або доступу до матеріалів. Адже закон не допускає цього. Навпаки, число користувачів, що мають доступ до старих архівів КДБ, значно зросло, в тому числі й частка дослідників з-за меж України. Кількість українських громадян, які отримують доступ до них, зросла майже на 50%, згідно з архівними даними».
«Це дуже відкритий процес, на відміну від закритих російських архівів (які нещодавно були поставлені під безпосередній контроль Путіна). Вони служать основою для реабілітації тоталітаризму, і використовуються сьогодні саме для цієї мети. Але це зовсім інший, дуже небезпечний випадок переписування минулого і використання архівів, на якого Джош Коен не звертає ніякої уваги», — підсумовується у статті.