Буткевич Максим журналіст-міжнародник

Світ не розкласти по скриньках

16 Січня 2009, 00:00

 

Звістка, що 24 грудня 2008 року помер Семюел Гантінґтон, викликала в пам’яті не війну в Іраку, конфлікт на Близькому Сході чи незалежність Косова. Пригадався передусім жіночий голос: гарна англійська з відчутним акцентом. «Мені надзвичайно цікаво те, що у вас відбувається! Не проти, якщо я поставлю тобі кілька запитань?»
 
У симпатичної іспанської студентки, яка сидить із нами в англійському пабі, блищать очі, а щоки рум’яняться. І не лише тому, що надворі холодно і мокро, а всередині тепло. І навіть не тому, що ми споживаємо те, що споживають у пабі. А тому, що надворі грудень 2004 року, в Україні – драматичні події Помаранчевої революції і моя співрозмовниця говорить про одну зі своїх улюблених концепцій – «зіткнення цивілізацій» Семюела Гантінґтона. На її думку, події в Україні – найкраще підтвердження ідей американського теоретика.
 
«Дивись, це просто досконало все пояснює! Він пише, що розлом між західною і православно-слов’янською цивілізаціями проходить саме через Україну: західна належить до першої, а східна – до другої. Отже, частина України, що належить до Заходу, є україномовною, католицькою, західною і «помаранчевою»! А частина України, що належить до православного світу, є російськомовною, православною, східною і «блакитною»! Пасує ідеально!»
 
Ентузіазм моєї співрозмовниці зрозуміти неважко. Стаття «Зіткнення цивілізацій?» Семюела Гантінґтона з’явилася ще 1993 року. Однак для розуміння того, що відбувалося у східноєвропейській країні 11 років потому, викладена у ній концепція надавалася не гірше, ніж мапи у британських ЗМІ, – ті, на яких Україну було акуратно поділено на «блакитну» і «помаранчеву» частини. Тож практика підтверджувала теорію: студенти мали з чого тішитися.
 
У згаданій статті, та й у пізнішій книжці «Зіткнення цивілізацій: Перетворення світового ладу» (вже без знака запитання) весь світ поділявся на різнокольорові частини, а саме на «сім чи вісім» цивілізацій. На думку Гантінґтона, конфлікти майбутнього будуть війнами між різними культурами і йдеться передусім про конфлікт між Заходом та Ісламом. І, на відміну від роздумів Гантінґтонового учня Френсіса Фукуями про «кінець історії», концепцію «зіткнення цивілізацій» можна було навіть використовувати з прогностичними цілями. Це дуже тішило мою іспанську співрозмовницю.
 
Ось тільки трималося це глобальне бачення лише до першого заглиблення в деталі. Мій білінгвізм завадив молодій дослідниці категорично віднести мене до умовного Заходу чи Сходу України. Ситуація погіршилася, коли виявилося, що Київ (географічно розташований у самому центрі країни) аж ніяк не можна назвати ні переважно україномовним, ні католицьким. Однак столиця України була, безумовно, «помаранчевою». Коли ж ви­явилося, що не всі східні регіони України були тотально «блакитними» чи російськомовними, а не весь Захід був католицьким, чітка лінія цивілізаційного розлому почала остаточно розмиватися, а з нею руйнувалося і застосування стрункої теорії. Моя співрозмовниця засмутилася, на відміну, природно, від мене.
 
Семюел Гантінґтон завжди виступав проти спрощення своєї концепції, але сам давав для цього підстави. Ігноруйте всі незручні деталі, подробиці та події так, щоб звести багатовимірні взаємопов’язані процеси до двовимірної клаптикової ковдри – й отримаєте спрощені висновки. Запхайте простори всіх різноманітних і відмінних одна від одної країн, де сповідують іслам, до однієї скриньки; більшість СРСР – до іншої; всю Європу та Північну Америку – до третьої, й отримаєте картину світу, на яку спираються найбожевільніші ідеї останнього десятиріччя світової політики, пов’язані із «засадничою несумісністю цивілізацій».
 
А головне – у світі, «провіщеному» Гантінґтоном, у людини не лишається вибору. Там, де панують «конфлікти цивілізацій», запитують не «на чиєму ти боці»?, а «хто ти?». Мовляв, можна більше не терзатися сумнівами чи намагатися дійти висновків: усе вирішено за нас самим фактом народження та виховання у певному середовищі.
 
Але не все так просто і, на щастя, не все так безнадійно. Видатний палестинсько-американський вчений Едвард Саїд, який мав би, за критеріями Гантінґтона, стояти на «цивілізаційному розломі», свого часу так відгукнувся про основні поняття концепції «зіткнення цивілізацій»: «Вони вводять в оману та збивають з пантелику розум, який намагається знайти сенс у безладній реальності, яку, однак, не вдасться так просто спакувати чи розіпхати по заздалегідь заготовлених скриньках».