Представницька демократія тому й представницька, що профан не лізе в безпосереднє керування державними справами. Я тебе обрав, бо вірю, що ти розумний і чесний, далі йди працюй. Це так в ідеалі (а ідеал, своєю чергою, деінде на Заході, та й то не скрізь). А в реальному нашому житті я тебе обираю, бо «більше нема кого» або «краще з гіршого», а потім на другий день починаю тебе зневажати й ненавидіти. Так тривало досі. Нині в українській політиці переміг постмодерн, тож оцінювати і ситуацію, і персоналії доведеться в нових категоріях.
Постмодерн у політиці — це операції із симулякрами, уявними величинами, удаваними сутностями. Навколишня дійсність — сума порожніх сенсів, низка ефектних фоточок і демотиваторів із мережі, безкінечний телевізійний серіал про неіснуючих героїв у вигаданих ситуаціях із фальшивими почуттями. Реальність — це те, що довкола мене: робота, супермаркет, маршрутка, іпотека, коханець, пенсія, онуки. Решта — картинки, де Кличко перебуває десь в одній теці поруч з Ілоном Маском, імпічмент Трампа — з транзитом Путіна, а війна на Донбасі — з пожежами в Австралії. Україна як даність і як цінність актуалізується переважно на свята, причому Бандера межує з Поплавським. Найсумніше, що ця карикатура ніяк не усвідомлюється тими, хто виходить на демонстрації за Riffmaster’а, збирає допомогу фронту і їздить на вихідні до Гданська просто так. Вони навіть не уявляють, скільки у відсотках представників того, іншого часу-простору. Припустімо, відсотків сімдесят…
Читайте також: Бий своїх!
Януковича обрали, бо він «міцний господарник» і не бавиться рушниками, Порошенка — бо він бізнесмен і напевно не крастиме. Припустити, що за Зеленського голосували через те, що «він єврей, тож, певно, розумний» — помилка, це з мотивації попереднього зразка, раціональнішої й легшої для пояснення. Нинішній, постмодерний президент — просто хороший веселий хлопець. Не мудрований. Прикольний. Щирий, під час зустрічі полонених плаче.
Виборець-постмодерніст є профаном за визначенням, але у своїй уяві він є експертом, а справжні носії експертного знання — це здебільшого шахраї, які дурять людям голови. Світ простий, він керується простими правилами, які легко вивчити (от тільки ліньки), і простими людьми, які невідомим чином пробилися у владу. Чи то хабара дали, чи то глобальна змова. Раніше профан казав: «Я людина маленька», і, спираючись на це зізнання, приходили до влади всі гітлери. Нині, розпещений надлишком інформації в мережі та відсутністю КГБ, він каже: «Ви всі му..ки». І підносить того, хто не перевантажує його картину світу.
Представники попередніх генерацій були спадковими носіями міфологічної свідомості, так само алогічної, без причинно-наслідкових зв’язків, але принаймні структурованої та, головне, непогано описаної. Теперішній базовий виборець, постмодерний профан, бачить життя інакше. Для нього/неї так само не існує закону, він так само покладається на свою здатність «порєшать», він так само поважає грубу силу й нічого, крім сили. Він не терпить і не бачить складностей, визнаючи лише прості рішення. Хаос у голові в нього яскравий і веселий, проте народжує таких монстрів, яких годі було шукати в його бабусі.
Зеленського лають за легковажність, за відсутність ідеології, за нерозбірливість у людях, за дрібну брехню, за поетапну здачу України тупому «русскому миру», забуваючи, що цей феномен (а він, безумовно, феномен) — адекватне відображення країни, як вона є. Країна живе емоціями й швидкими умовиводами. Наявність усередині її іншої України — глибокої, тяглої, саможертовної, креативної, несподіваної — впорядковує цю ентропію надто повільно, бо сили нерівні.
Читайте також: «Жодної підтримки Тимчасовому уряду!»
Я так само, як і він, мрію про чистий рівний асфальт під яскравими ліхтарями, але хоча б розумію, що без правильних пам’ятників і відповідних табличок на честь правильних символічних постатей це Тюїльрі недосяжне в принципі. Він покладається на ефектний кадр, жест, ґеґ, хохму, хіт-конвеєр.
Я не знаю, як переконати постмодерного профана в складності світоустрою. Напевно, треба почати зі школи, але ж профана бісить плата 36 тисяч для міністра освіти. Можливо, з просування справжніх авторитетів, яких хотілося б наслідувати, але для профана вони зарозумні. Тому нещасним… скільком там?.. 15% доведеться: а) терпіти «свого хлопця» й б) періодично, регулярно нагадувати йому про поточний порядок денний у складному реальному всесвіті. У нас, дякувати Богу, є інструменти, а він почує, куди він дінеться.