28 грудня, 2019

«Жодної підтримки Тимчасовому уряду!»

Люди старшої генерації, безумовно, впізнають цитату. Так, це Владімір Ульянов-Лєнін, параноїдальний руйнівник старого порядку й не менш маніакальний творець божевільного ладу, який, попри своє божевілля, проіснував із певними модифікаціями 74 роки.
Матеріал друкованого видання
№ 52 (632)
від 25 грудня, 2019

 Лєнін зневажав демократію, йому більше імпонувало повне знищення імперії й побудова на її кістках нового майданчика в глобальному масштабі для експериментів над людською природою. Тому напередодні жовтневого перевороту «жодної підтримки».


Це гасло згодом використовуватимуть радянські інтелігенти як мем, щоби визначити міру своєї співпраці з тоталітарною державою. Таких насправді було небагато. За оцінкою відомого на весь світ українського дисидента Йосипа Зіссельса, кількість активних членів руху опору в 60–80-ті роки минулого століття в Україні обмежувалося цифрою 5 тис. людей. Це ті, які свідомо протиставили себе соціалістичній державі й не боялися оприлюднити, подекуди з вимушеним відтермінуванням, свою позицію.


Значно більше було тих, хто гребував системою, намагаючись звести до мінімуму будь-які контакти з офіційними установами. Це було непросто в умовах УРСР: так звана прописка (примусова реєстрація за місцем проживання), трудова книжка, участь у профспілках, облік у військкоматі, диплом про освіту… Ну й узагалі «тоталітарний» і «тотальний» — слова одного кореня: держава була скрізь, так чи так ти потрапляв у залежність від партійного апарату та відповідних компетентних органів.

 

Читайте також: Je suis…


Учитель мав розповідати дітям якусь обов’язкову дурню на кшталт рішень чергового з’їзду КПРС, лікар — виступати на зборах і здавати кандидатський мінімум із «марксистсько-лєнінської філософії», інженер… О, інженер часто-густо був зайнятий чимось надзвичайно складним і креативним на кшталт розробки системи наведення боєголовок міжконтинентальних балістичних ракет. За це йому могли дозволити не бути членом партії та співати на кухні пісеньки Висоцкого, якщо тихо. Бо зміцнював ядерну потугу країни. Не існувало в СРСР такої нички, де можна було б сховатися від «держави робітників і селян». Хіба що кочегаром у котельні влаштуватися. На 90 «дерев’яних» карбованців на місяць. Не ділити відповідальність за знищення народу й мови, за Чехословаччину, за Афганістан і за брехню. Дехто так і робив. Одиниці. Деякі, навпаки, вступали в партію, «щоби в ній було більше порядних людей», і губили душу.

 

Те, що держава вийшла саме такою, як ми її бачимо, не є результатом кремлівських підступів або вашингтонських маніпуляцій. Ми створили й далі створюємо її за своїм образом і подобою


Сліди цієї психотравми сучасний українець несе в собі досі. Нині можливостей жити повноцінним життям і водночас зберігати повну приватність, тобто автономію від держави, безліч. Не бракує активностей, де можна проявити свій громадянський темперамент так само незалежно від державних організмів: волонтерство, NGO, благодійність. Але існують ситуації, коли контакти з нашою недосконалою державою загалом або якоюсь із її інституцій неминучі. Це якщо ти направду хочеш а) реалізуватися, б) змінювати. Для цього подекуди треба йти у владу або принаймні в якийсь спосіб із нею взаємодіяти. І тут починається: «Жодної підтримки!..».


Національна суспільна телерадіокомпанія, у якій я маю честь і задоволення працювати, — бізнес, але зі 100% державної власності й практично 100% фінансуванням із бюджету. Для одних це означає, що весь сенс мовника в просуванні й звеличуванні начальства, для других — що це чергові агенти злочинної влади. Нема вам віри! Це стосується будь-якої установи незалежно від підпорядкування та ступеня наближеності або автономності. Так було за Януковича (той хоча б вибудував або прагнув вибудувати вертикаль), так було за Порошенка, так триває за Зеленського. Якщо ти «пішов у владу», — чи то отримав грант або замовлення, чи то обійняв певну посаду, чи то висунувся в депутати, — ти зрадник світлих принципів російської інтелігенції зразка 1886 року.

 

Читайте також: Життя після смерті


Держава — мрія поколінь українців упродовж століть. Десятки мільйонів предків вважали її передумовою спершу збереження себе у важкій історії й нещасливій географії, а потім і розквіту всіх потенцій народу. Те, що держава вийшла саме такою, як ми її бачимо, не є результатом кремлівських підступів або вашингтонських маніпуляцій. Ми створили й далі створюємо її за своїм образом і подобою. Можна повторити слідом за пророком: «Блажен муж, що не йде на раду нечестивих, і на путь грішників не стає, і на зборищі губителів не сидить» (Пс. 1:1). Від цього влада не стане менш неприємною.


Треба нарешті навчитися розрізняти владні інституції та поточну політичну конфігурацію, як лапідарно висловилася моя мудра подружка. Очільники — це тимчасово. Трамп, Джонсон, Макрон — одне, Америка, Британія, Франція — геть інше. Україна — це надовго. Їй треба допомагати. А інакше який сенс?