16 січня

Бий своїх!

Дозволю собі поділитися образою. Наприкінці грудня, коли інформаційний порядок денний залишив легеньку паузу в розгоні зради, здійнявся скандал довкола мультику «Король-віслюк».
Матеріал друкованого видання
№ 3 (635)
від 16 січня

Нібито Офіс президента побачив у ньому сатиру на Самого, отож на його вимогу фільм було знято з прокату. Казус, погодьтеся, непересічний, навіть Янукович такі кунштюки дозволяв собі дозовано. Користуючись зв’язками, телефоную до Міністерства культури. Коротеньке пояснення: просто так, за вказівкою навіть Господа Бога, заборонити прокат будь-якої стрічки неможливо, у нас 123 прокатні організації, які керують 187 кінотеатрами з 525 залами, з кожною домовлятися — здійняти таку хвилю, що сам потонеш. Єдиний легальний спосіб — відкликати прокатне посвідчення, яке видає Держкіно, підпорядковане, своєю чергою, Мінкульту. З’ясовую: прокатку видано, ніхто її не скасовував. А пояснення нудне й нецікаве: «Король-віслюк» — повнометражний анімаційний фільм, крутився два тижні, зібрав слабеньку касу (що не дивно для стрічки виробництва Пакистану, навіть якщо вона комусь здасться актуальною) й вичерпався. Я спробував поділитися цим сокровенним знанням у мережі й дістав повний комплект звинувачень у зелеботстві. Було приємно.


Знаю, що мій досвід не унікальний. Днями Айдер Муждабаєв, провідний наш журналіст, продюсер і кримськотатарський активіст, мав необачність опублікувати один меланхолійний пост, де констатував меркантильність Петра Порошенка. Було б дурницею це заперечувати, так само як і всі досягнення п’ятого президента. На Айдера вилили відра бруду й звинуватили в роботі на Зеленського. Денис Бігус, «безбаштовий» журналіст-розслідувач із багаторічним стажем розгрібання лайна, робить провокативні телесюжети, де представники різних екстремальних для нашого гомеостазу позицій обґрунтовують свої переконання. Після виходу кожного його щоразу ототожнюють із черговими героями й називають по черзі порохоботом, ватником, захисником ЛГБТ, авакофілом, ну й, нарешті, пропагандистом боротьби проти щеплень. Мовляв, тепер він боїться наїжджати на владу й через те шукає скандальну нішу. І так без кінця.

 

Читайте також: Фундамент світового ладу


Шляхетний гнів може впасти на будь-кого, жодні заслуги в минулому не є імунітетом від булінгу в онлайні й принагідно в офлайні. Це є красномовною констатацією сумної реальності, а саме того, що інститут авторитетів, як і репутацій, в Україні відсутній як такий, а отже відсутні й константи. З погляду суспільної уваги ми починаємо кожен день із чистого аркуша, попередній CV обнуляється, а оцінку того чи іншого вчинку або просто висловлювання визначає презумпція винуватості. Колега Юлія Мостова колись назвала це «синдромом золотої рибки», бо нещасні карасики, як відомо, мають лише короткострокову пам’ять тривалістю кілька хвилин. Ні, я не заперечую, є ситуації, де безкомпромісність — єдиний можливий гігієнічний засіб, але тут важливо не переплутати принциповість з уродженою або набутою глухотою, самовпевненістю та хамством як органічною нездатністю відчувати повагу до будь-кого й будь-чого.

Шляхетний гнів може впасти на будь-кого, жодні заслуги в минулому не є імунітетом від булінгу в онлайні й принагідно в офлайні. Це є красномовною констатацією сумної реальності, а саме того, що інститут авторитетів, як і репутацій, в Україні відсутній як такий


Казати, що 73% є дебілами, а почесні 16% автоматично герої спротиву, переважно інтелектуального, — ось нова суспільна релігія. Те, що в тому чи іншому випадку людина, яка зараховує себе до 16%, може мати рацію, не міняє самого факту девальвації кожного окремого голосу. Майдан мав мало спільного з нинішнім рухом «опору» дебілізму хоча б тому, що означав єднання всіх здорових сил, а нинішня умовна опозиція заряджена пафосом відокремлення полови від козлищ. Майдан означав передусім апріорну довіру: коли треба було будувати барикади або витягати з-під арешту сміливців, ніхто нікого попередньо не питав, яких ти переконань. То був п’янкий, але напрочуд ефективний спосіб протистояння тупій силі. Невже нині потреба в координованих діях зникла?


Тиранія більшості всередині меншості втомлює, підсилює й без того панівний хаос і, головне, ніяк не сприяє тому, на що нібито спрямована: критиці чинної влади, моніторингу її проколів і постановці на порядок денний конструктивних альтернатив. Заміна змістовної дискусії розподілом маячків «свій/чужий» зводить на пси розмову по суті, впроваджує тріумфальну бездумність і спрощення, а звідси вже недовго до принципу «какая разніца» й, зрештою, до ватної, з дозволу сказати, системи цінностей.

 

Читайте також: Je suis…


Так, нинішня владна конструкція в усій своїй повноті включно з першими особами продемонструвала нечувані зразки легковажності та неефективності. Тим більше їй слід протиставити щось переконливе й життєздатне, а не чубитися всередині вузького кола «правильних» українців. У Кремлі п’ють шампанське.