Може, сам того не усвідомлюючи, Путін грає роль Купідона для американського Марса і європейської Венери. Захопивши Крим, він оживив згаслий було вогонь кохання між союзниками із протилежних берегів Атлантики. Як це часто буває з парами, що довго живуть разом, за останні роки між ними накопичилося роздратування: через війну в Іраку, способи боротьби з джихадистами, шпигунські скандали за участю американського Агентства національної безпеки, кризу євро й постійне скорочення оборонного бюджету Європи. Але зараз Росія нагадує обом про «шлюбні зв’язки». «Давно вже я не почував такого оптимізму із приводу трансатлантичних відносин, як зараз», – тихцем зізнався один із провідних європейських політиків.
Якщо досі більше уваги Барака Обами діставалося Азії, то події в Україні змусили його повернутися до Старого світу. Лейтмотивом останнього візиту господаря Білого дому до Європи стала проблема російського мілітаризму. Певно, не випадково він почався з Бельгії, де Обама вшанував пам’ять американських солдатів, полеглих у Першу світову, адже саме в її роки США вперше були стурбовані безпекою Європи. Не звертати увагу на насильницьку зміну кордонів, як сказав Обама, означало б «знехтувати уроками, що записані на кладовищах цього континенту». Однак новий спалах любові є не просто поверненням до залежності Європи від американського захисту за допомогою НАТО. Відносини між ними стали складнішими, особливо це стосується Європейського Союзу. З погляду Обами, саме європейські ліліпути довели кризу євро до краю. А протистояння через Україну тільки утвердило в очах деяких членів його Адміністрації думку про те, що європейці не можуть дати собі раду навіть у себе вдома.
Читайте також: Агресія Росії: генеза, мета, способи протидії та правові наслідки
За час правління Обами саміти США – ЄС порідшали, а його зустріч із лідерами інститутів ЄС 26 березня за робочим обідом тривала трохи довше ніж годину. Та, незважаючи на всю нехіть президента, зараз політичні контакти між Америкою та ЄС посилюються. Лідер США через три місяці повернеться до Брюсселя на саміт Великої сімки – замість Великої вісімки, який Росія мала б приймати в Сочі. Представництво Сполучених Штатів у ЄС – одне з небагатьох американських посольств, яке зараз розширюється. Державні секретарі США (спочатку Гілларі Клінтон, а потім Джон Керрі) тісно співпрацювали з верховним представником Євросоюзу із закордонних справ Кетрін Ештон. Інколи американці сильніше обстоювали євроінтеграцію, ніж європейські федералісти, закликаючи єврозону згуртуватися, а Британію не виходити з ЄС.
Почасти через прагнення спростити роботу. Краще мати справу з однією баронесою Ештон, ніж телефонувати 28 європейським міністрам закордонних справ. Почасти – тому що багато глобальних загроз (від тероризму до кібератак) не є виключно (чи навіть здебільшого) військовими або суто національними. Зовнішньополітичні проблеми, як-от ядерна програма Ірану, вирішуються ефективніше, якщо Європа підсилює санкції своєю вагою (Ештон – провідний переговірник з Іраном). Якщо Америка все ще «незамінна» держава у світі, то Європа часто незамінний партнер.
На зародження мілітарних амбіцій ЄС Вашингтон спочатку дивився не без осторог (які поглибилися після французько-німецького протистояння із приводу війни в Іраку 2003 року). Не допомогли й розмірковування інтелектуалів на кшталт Юрґена Габермаса та Жака Дерріда, які колись сказали, що «Європа повинна своєю значущістю переважити на терезах гегемонічну односторонність Сполучених Штатів». Проте нині Старий світ тривожить не гегемонія заокеанського партнера, а його байдужість. А США – не військова конкуренція з боку Європи, а її недієздатність. Якщо європейці захочуть самостійно діяти, скажімо, в Африці – Америка радше допоможе їм, а не перешкоджатиме.
Читайте також: Висока ціна дешевого авторитету
Багато хто зараз хоче додати до зв’язків між двома берегами Атлантики економічний аргумент. Прибічники честолюбного проекту Трансатлантичного торговельно-інвестиційного партнерства (ТТІП) сподіваються, що той перетвориться на економічне НАТО. Він дістав потужний політичний імпульс, але зрозуміло, що потрібно подолати ще багато перешкод. Франція від самого початку виключила з нього аудіовізуальний сектор в ім’я своєї «культурної винятковості». Конгрес не дав Обамі необхідних повноважень для просування вільної торгівлі й не збирається цього робити. «Багато хто в Москві потиратиме руки, якщо проект ТТІП провалиться», – сказав один єврочиновник. У разі успіху Америці легше було б експортувати газ до Європи. Обама не проти допомогти їй зменшити залежність від Росії, яка постачає близько п’ятої частини усього споживаного в ЄС блакитного палива (а в деяких країнах набагато більше). Але він, крім того, дав чітко зрозуміти, що європейцям доведеться видобувати такий непопулярний сланцевий газ, котрий лежить просто в них під ногами.
Про торгівлю і війну
Силу торгівлі видно бодай на прикладі революції в Києві. Вона спалахнула після того, як у листопаді Україна відмовилася підписувати запропоновану ЄС угоду про вільну торгівлю. Дивує, що Америка (а заодно і європейські держави) бездумно віддала таке вибухонебезпечне питання в руки технократів із Євросоюзу. Тепер, опинившись у небезпечному протистоянні з Росією, ЄС виявляє більше обережності щодо санкцій, ніж Америка. Брюссель відмовився запровадити, на відміну від США, заборону на в’їзд бізнесменів з оточення Путіна й заморозити їхні рахунки. Багато членів ЄС виступають проти ширших економічних санкцій, які декому з них нашкодять більше, ніж іншим. «Європейці не з Венери, а з Плутона. Лише плутократи зацікавлені в одному: як би заробити грошей із Росією», – уїдливо зазначив один із яструбів.
Читайте також: Розуміти Росію по-німецьки
Утім, ЄС іще має потужну зброю. Він більше торгує з РФ, ніж США. Російська еліта тримає більше активів у Європі, ніж в Америці. І в боротьбі за Україну в Європи найкраща позиція для того, щоб допомогти їй досягнути успіху в другій демократичній революції після провалу першої – Помаранчевої. Нещодавно лідери ЄС кинулися підписувати політичну частину багатостраждальної Угоди про асоціацію з Києвом і відкриють в односторонньому порядку свої кордони для українських товарів. Решта розділів цього документа про торгівлю дочекається своєї черги після виборів президента, призначених на травень. Угоди буде підписано також і з Грузією та Молдовою. Путін не лише пожвавив відносини між Америкою та Європою, а й пришвидшив розлучення між Росією та багатьма колишніми партнерами по Радянському Союзу, попри численні спроби повернути їх батогом чи пряником.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com