Минуло лише два роки відтоді, як війська НАТО поспіхом вийшли з Афганістану, залишивши афганське громадянське суспільство на поталу тоталітарному деспотизму ісламістського руху «Талібан». Зараз зʼявляється дедалі більше ознак того, що подібна зрада України з боку Заходу може бути неминучою. Можливо, вона не буде такою різкою і раптовою, як на Гіндукуші, але точно ще більш руйнівною для вільного світу.
Незважаючи на запевнення західних урядів, що вони продовжуватимуть військово підтримувати Україну скільки буде потрібно, настрої загрожують схилитися до гнилого «компромісу» з російським агресором. Нещодавно зʼявилися повідомлення про таємні переговори між США та Росією про якнайшвидше закінчення війни. Німецькі газети широко висвітлювали статтю в газеті The Moscow Times, де детально цитується колишній американський чиновник, який нібито був задіяний у цих переговорах.
Суть його тверджень: США не зацікавлені в «принизливій» поразці Росії, а навпаки, хочуть повернути її як «креативного актора європейської безпеки». Для цього необхідно знайти підхід до «російської антивоєнної еліти». Уявлення, Україна може відвоювати всі окуповані території «нереалістичне». Тим більше, що режим Путіна точно застосує тактичну ядерну зброю, якщо йому загрожуватиме втрата Криму.
Читайте також: Коли компроміси неможливі
До правдивості таких повідомлень слід ставитися вкрай скептично. Хоча The Moscow Times нібито незалежне видання, незрозуміло, чи цитовані заяви начебто американського перемовника автентичні та наскільки відображають позицію американського уряду. У будь-якому випадку, вони цілком відповідають кремлівській пропаганді. Переконують, що всередині геноцидного кремлівського режиму є латентна воля до миру, якої насправді не існує, і намагаються зіграти на глобальних політичних інтересах США проти права України на самовизначення.
Те, що таким сумнівним месенджам приділяється стільки уваги в німецьких ЗМІ, дозволяє зробити висновки про загальні настрої, поширені серед громадськості. Не достатньо далеке і швидке просування українського контрнаступу – домінуюча тема місцевих репортажів про війну. Відповідно, провідні німецькі медіа-портали нещодавно повідомили, що західні уряди дедалі більше «розчаровуються» в поступі української армії.
Таке формулювання і позиція, яка за ним стоїть межують з цинізмом. Позаяк на Заході, і Німеччині зокрема, лежить значна частка провини за труднощі, з якими стикається Україна на театрі воєнних дій. Через те, що зброю та боєприпаси, необхідні для українського контрнаступу, не надали взагалі, чи надали з великим запізненням і в недостатній кількості, агресор отримав час на підготовку, а військові успіхи України зараз значно ускладнені.
Читайте також: Хибний «наратив»
Це, натомість, подібно до пророцтва, що самоздійснюється, дає додатковий імпульс тим силам на Заході, які наполягають на якнайшвидших «перемовинах» з Москвою. В цьому контексті ЗМІ нещодавно широко висвітлювали нібито внутрішнє дослідження німецьких збройних сил. У ньому начебто йдеться про критику українського військового керівництва за їхню неефективність, яка випливає з того, що воно не дотримується західної військової стратегії.
Але що, власне, дає право Бундесверу читати лекції про те, як успішно вести війну? З моменту свого заснування майже 70 років тому він майже ніколи не брав участі в активних бойових діях, а там, де це траплялося – як-от Афганістані, – результати далекі від зразкових. Загалом, війська НАТО понад два десятиліття не могли перемогти таку примітивно оснащену терористичну силу, як Талібан, або, принаймні, постійно тримати її під контролем.
Однак, дедалі частіше виставляючи оборонні зусилля України в негативному світлі, німецька та європейська громадськість поступово звикає до думки, що війну можна закінчити лише за умови домовленості з російським агресором. Натомість, постійні геноцидні воєнні злочини і злочини проти людяності, які Росія скоює в Україні, дедалі більше відходять на задній план суспільної уваги. Їх вже сприймають майже як норму, хай і жахливу, але таку, яку не можна змінити.
Читайте також: Ключ до загального блага
Те, що НАТО на своєму останньому саміті вкотре відмовило Україні в чіткій перспективі членства, підтверджує впевненість Кремля, що Захід ніколи не наважиться на відкриту конфронтацію з Росією. Як наслідок, Путін розірвав зернову угоду, погрожує атакувати судна з зерном і бомбардує цілі прямо на румунському кордоні, у безпосередній близькості до території НАТО. Як влучно зазначає румунський політолог Арманд Ґосу, його мета «унаочнити нерішучість НАТО».
І справді, навіть перед обличчям нових російських ескалацій західний альянс не докладає жодних зусиль, щоб вказати Кремлю на чіткі червоні лінії. Ґосу робить з цього гіркий висновок: «Еліти на Заході вже втомилися від війни і бояться радше розпаду Росії, аніж поразки України». Якщо політичні лідери західних демократій рішуче не протидіятимуть цим ментальним тенденціям до капітуляції, це дорого коштуватиме не лише Україні. Кремлівський режим далеко не заспокоєний стриманістю Заходу, він вже давно планує велику війну на знищення всього вільного світу.