Ріхард Герцінґер політичний колумніст, Берлін

Ключ до загального блага

Опінії
28 Вересня 2022, 13:26

Загроза існуванню західних демократій зараз найвища з 1945 року.

Режими Росії та Китаю де-факто оголосили війну демократичному світові та його цінностям і змушують їх захищатися. В Україні Росія вже відкрито несе смерть і руйнування демократичній європейській країні. Понад те, не менш загрозливим є і ісламізм, про що свідчить недавній замах на вбивство британського письменника Салмана Рушді.

Але основи плюралістичних демократій зазнають атак і зсередини – від правих та лівих ідеологій. Загальним для обох цих напрямків є конструювання колективного суб’єкта, від імені якого вони стверджують, що висловлюють єдино дійсну абсолютну істину. Тоді як крайні праві називають «народ» нібито однорідним утворенням, протиставляючи його «відірваній ліберальній еліті», «постколоніальні» ліві вважають себе єдиним справжнім голосом всієї сукупності всіх колись колонізованих і їхніх нащадків.

Таким чином, ці течії зводять нанівець базове розуміння сучасних демократій, що бачать у своїх громадянах юридично рівних, людей із правом на самовизначення, які можуть організовуватись в добровільні об’єднання для отримання політичного впливу, не шкодячи при цьому множинності інтересів і переконань та не ставлячи під сумнів легітимності цього розмаїття.

Щоб надати цим принципам нової привабливості варто повернутися до мислителів, які дали їм інтелектуальну основу. Навряд чи якийсь інший теоретик вільної демократії так точно вказав на фундаментальну відмінність між ідентитарною і плюралістичною концепціями держави й суспільства, як німецький юрист і політолог Ернст Френкель, який, тим не менш, сьогодні мало відомий широкій публіці. Френкель, який народився 1898 року в єврейській родині торговців, став активним учасником профспілкового руху в Ваймарській республіці як юрист і соціаліст. Емігрувавши до Сполучених Штатів у 1938 році, він інтенсивно вивчав там державно-правові та ідейні основи американської демократії, що змушувало його дедалі більше відходити від своїх первісних соціалістичних ідеалів. Після 1945 року за дорученням уряду США він був радником зі створення нової правової системи у звільненій від японського правління Кореї, доки не повернувся до Німеччини в 1950 році.

Читайте також: «Антиколоніальна» маска Путіна

Будучи професором політичних наук у Берліні, Френкель став авторитетним ідейним лідером післявоєнної демократії Німеччини. Свою теорію, що отримала назву «неоплюралізм», він чітко сформулював як відповідь на тоталітарні ідеології ХХ століття. Їхнім коренем він вважав уявлення про наперед визначене «загальне благо», відповідно до вимог якого має формуватися суспільство. Якщо спершу Френкель виступав передовсім проти авторитарних уявлень про державу правих націоналістів, як-от фахівця з державного права Карла Шмітта, то в 1960-их роках він вступив в запеклу конфронтацію з ліворадикальним студентським рухом. Форма їхніх дій нагадували йому насильницькі методи націонал-соціалістів та їхніх штурмових загонів SA кінця Ваймарської республіки. Френкеля також глибоко відштовхував агресивний антиамериканізм лівих студентів. Натомість єврея ремігранта, який врятувався від Голокосту, ці молоді німці затаврували як «реакціонера». Тому на короткий час Френкель навіть подумував про повторну еміграцію з Німеччини.

На противагу мисленню в традиціях Жан – Жака Руссо та його концепції «загальної волі» (volonté générale), поставленої понад волею індивідів, Френкель наполягав на тому, що загальне благо виникає лише в результаті суперечок і пошуку компромісів між групами інтересів, що борються поміж собою за вплив. Таким чином, відкритий конфлікт протиборчих інтересів, на думку Френкеля, не вада вільних суспільств, а джерело їхньої сили. Однак для цього необхідні конституційно закріплені процедури, які направлять конфлікт в інституційне русло.

Для цього, за словами Френкеля, крім «суперечливого сектора», в якому ведуться нескінченні суперечки про правильний шлях для суспільства, необхідна також область, в якій існує консенсус щодо норм і цінностей, необхідних для демократичної спільноти. Цей вільний від контраверсій консенсусний сектор сьогодні зазнає небезпечної ерозії у багатьох західних демократіях. В цифрову епоху, коли безпосереднє задоволення потреб стає звичкою, громіздкі процедурні механізми демократії дедалі частіше сприймаються як надто виснажливі і неефективні а, отже й застарілі.

Читайте також: Ядерний шантаж

Цій позиції захисники плюралістичної демократії мають протиставити пафос недосконалого. Вони повинні чітко доносити, що демократичний процес, яким би болісним і незадовільним він не був, часто є не непосильним тягарем, а найдорогоціннішим надбанням вільних суспільств. Адже лише він забезпечує надійний захист від утопічних претензій на абсолютизм, регресивних чи «прогресивних». Суспільство залишається вільним лише, якщо визнає свою вічну недовершеність і чинить опір всім помилковим обіцянкам «зцілення» за допомогою нав’язаної «цілісності».

Щоб протистояти тискові нового авторитаризму, демократіям необхідно не лише значно зміцнити свою військову оборону. Модернізація гостро потрібна і в галузі ідей. Для цього необхідно ретельніше ознайомитися з принципами, на яких засновані сучасні демократичні суспільства, – щоб свідомо протистояти внутрішнім і зовнішнім ворогам. Дуже корисно для цього було би знати погляди та життя Ернста Френкеля.

94