Тепер, мабуть, я можу більше розповісти про добре старе вино, ніж про дівчат. Але ця фрашка не втратила актуальності, хіба що за доби загальнообов’язкової коректності набула іншого забарвлення.
Читаю у виданні «Новое Время» статтю відомого історика, публіциста та публічного інтелектуала Ярослава Грицака під назвою «Захист від ідіотів». І вже на самому початку бачу сучасний парафраз відомої фрашки Штаудинґера. Хоч у ній бракує поетичного ритму й рими, але значення близьке до оригіналу: «Тиждень тому я повернувся з Франкфуртського книжкового ярмарку. Найпозитивніше враження справила українська команда. Основний склад — дівчата, які виграли конкурс на керівництво «Арсеналом» та Інститутом книги».
Пан професор, а мабуть, ще й любитель старого вина із захватом згадує дівчат, світлих і свіжих, в українській команді Франкфуртського книжкового ярмарку, куди запросили й самого його, тож він мав змогу особисто оцінити незаперечний смак молодості.
Читайте також: Навіщо нам предки?
Молодість, молодість, а вже дівчата ― незнищенна тема, інакше кажучи, тема вічна, дарма що ми всі про це знаємо, бо якщо вже дожили до віку знавців старого вина, то теж були колись молодими, вочевидь, молодими по-іншому, напевне, наша молодість була кращою, але однаково молодість. Сучасність ― це вже там, де не видно країни молодості. Кілька днів тому я був на вечорі, присвяченому світлій постаті Богдана Гаврилишина й водночас новому фонду, названого його ім’ям і створеного його родиною. Пан Богдан, якого я знав і цінував, дожив до солідних 90 років, із яких останні кількадесят присвятив підтримці молоді, вбачаючи в ній шанси й надії для України. Новостворений фонд має виконувати цю місію далі. Професор Гаврилишин був блискучим і всебічно освіченим ученим, а завдяки своїй першій освіті (інженер) ще й конкретним і прагматичним. Ставка на молодість була, на його думку, абсолютно безпрограшною стратегією. Що ж, так легко казати, коли ти реалізований менеджер високого рівня, визнаний учений, меценат, а на додачу дожив до патріаршого віку. Ще одне: Богдан Гаврилишин любив життя, знав його ціну, але знав і смак доброго старого вина, а звідси вже тільки один крок до замилування молодістю.
Студентом Академії красних мистецтва я часто з колегами і з ненабагато старшими від нас асистентами професорів пив дешеве болгарське вино, але справді добрі стосунки мав зі старими професорами, яким було під 70, а то й більше. Вони були вже по той бік минущої боротьби й поділу пирога, знали ціну собі та іншим, бачили, що можна, а чого не треба робити, що варте уваги, а що ілюзорне. Їх годі було підкупити дешевим болгарським вином, вони вже знали смак старого доброго вина, і дівчата, вочевидь, мали бути дуже молоді й талановиті, щоб вони обрали їх, а не вино.
Сьогодні мене часом запрошують бути суддею конкурсів і фестивалів молодих митців. Згідно з бюрократичним визначенням до молоді належать ті, кому ще не виповнилося 35 років. Адже якоїсь миті доводиться визнати, що це вже кінець, крапка, час бути дорослим, хай там що це могло означати. Цей віковий діапазон охоплює митців від 20 з гаком років, тобто становить приблизно 15 років. Інколи в ту бюрократичну формулу молодості запхнуте більш ніж одне покоління. Я уважно приглядаюся до молодих митців, намагаюся з’ясувати, що поєднує їх. Слухаю, що вони хочуть нам сказати. Дивлюся, чи згуртоване покоління. Чи термін «покоління» ще має якийсь сенс. Не для мене, а для них. Чи почуваються вони молодими і як визначають свою молодість.
Читайте також: Розсадник
Моїй доньці цього року виповнилося 35, вона викладачка поважного європейського університету. Її студенти на 15 років молодші від неї. Для мене Оля молода, відкрита й цікава до життя людина, але чи так само оцінюють її студенти? Чи вона для них завжди молода як людина? Чи тільки молода викладачка? Чи вже підступає мить, коли треба подумати про пізнання смаку старого доброго вина? Спостерігаючи за донькою, вірю, що в неї попереду ще довгий і сповнений розмаїття шлях, а для дегустації нині, зрештою, є дуже багато добрих і не конче старих вин.
На свій 60-й день народження я отримав у подарунок від нью-йоркського приятеля і великого знавця вин пляшку відомого вина, розлитого й закоркованого в рік мого народження. Тримаю цю й досі закорковану пляшку, чекаючи миті, коли буду здатний оцінити смак старого доброго вина. Знаю, що старе добре вино солодке, але та солодкість приховує в собі гіркоту, яку відкладає час, поки чекаєш глибокого, насиченого тією солодкістю сп’яніння. Як пов’язані з цим дівчата? Досі не знаю, але в тому порівнянні Штаудинґера є щось слушне.