Наприкінці 2015 року судові засідання тривали за п’ятьма епізодами: розгін студентів 30 листопада, викрадення Ігоря Луценка та Юрія Вербицького, вбивства активістів 20 лютого. Також до суду вже передані матеріали щодо подій 18 лютого в урядовому кварталі, проте засідання ще не почалися.
Попри це, не можна говорити, що дані епізоди повністю розслідувані. У судових залах раз по раз звучать імена нових свідків і з’ясовуються додаткові обставини подій. Навіть за умови поліпшення роботи слідчих ситуація навряд чи зміниться, оскільки обсяг інформації для опрацювання надвеликий.
З проблемами в розслідуваннях потерпілі разом із адвокатами стикалися від самого початку. Матеріали проваджень повільно покривалися пилом у прокуратурах, зникали свідчення очевидців. Міліція не організувала повноцінних внутрішніх перевірок ані за фактами зникнення зброї та документів, ані за неправомірними діями силовиків. Доходило до того, що представники МВС, спираючись на висновки розслідування часів міністра Юрія Захарченка, намагалися довести в судах, що під час розгону студентського Майдану спецпризначенців били. І лише «окремі силовики», за цими паперами, перевищили свої повноваження.
У липні 2014 року завершили «розслідування» щодо зниклої беркутівської документації. Цікаво, що відповідальним за це був заступник полковника «Беркута» Сергія Кусюка Андрій Дидюк, який брав участь у сумнозвісному розгоні 30 листопада. Відповідно до пояснень силовиків свого часу вони дістали наказ про евакуацію документів, знесли їх у хол приміщення і… все. Подальша доля паперів нікому не відома.
Читайте також: Справа Зінченка-Аброськіна: допити тривають
Що ж до побиття автомайданівців, то в цьому провадженні тривалий час не було підозрюваних, попри те що самі потерпілі впізнали беркутівців, які влаштували на них полювання. У листопаді 2015 року з’явилися імена потенційних учасників того сафарі, проте близько двох місяців прокуратура не могла погодити підозру нападникам. На додачу частина з них встигла піти на підвищення: двоє колишніх спецпризначенців дістали нові посади, а саме командирів взводів. До суду дійшов лише рядовий Сергій Цинарідзе — Печерський суд надягнув на нього електронний браслет і взяв особисте зобов’язання. Вже 12 січня Генеральна прокуратура повідомила про підозру ще чотирьом міліціонерам: двом згаданим вище командирам і ще двом рядовим. Ідеться про перевищення влади, незаконне затримання активістів, що супроводжувалося насильством та пошкодженням майна, підробку рапортів, завідомо неправдиві свідчення. До суду внесено подання про відсторонення їх від служби та домашній арешт. На двох із них на момент здачі номера надягли електронні браслети.
Не краща, за словами представників потерпілих, ситуація й зі Службою безпеки. Свого часу Валентин Наливайченко заявляв, що передасть до прокуратури інформацію щодо наявності російського сліду в лютневих подіях. Утім, до сьогодні слідча група так її і не отримала: ані даних прослуховування, ані даних стеження, ані допитів. Залишається також відкритим питання, чому поза увагою правоохоронців опинився й одіозний Віктор Медведчук, якого можна розглядати як посередника між Віктором Януковичем і Москвою. Однак наразі жодної інформації щодо офіційних підозр чи перевірок. Принаймні на широкий загал.
З мертвої точки ситуацію з розслідуваннями зрушило створення спеціальної слідчої групи (СГ), якій передали провадження щодо Майдану. Проте там правоохоронці відчувають значний брак кадрів. Для прикладу: з епізодами 20 лютого працює лише троє слідчих. І це зважаючи на близько 500 поранених, кілька тисяч свідків і приблизно 50 потерпілих. Провадження щодо подій 18 лютого ще більше за обсягами. Там залучений один слідчий і ще двоє прикомандировані.
«За жодного поліпшення роботи правоохоронних органів повне розслідування за рік-два неможливе. Хіба що пришвидшення самого процесу. Потрібно вп’ятеро більше слідчих, достатня кількість комп’ютерів і програмного забезпечення, створення єдиного сервера з доказовою базою, щоб кожен задіяний у процесі міг переглянути фото та відео. Слідчі не мають бігати по кабінетах, шукаючи потрібні диски з файлами. І загалом вони не повинні стояти в черзі на приміщення, щоб провести допит! Усі, хто працює з великими обсягами інформації, розуміє: процес не організований. Максимум, чого вдалося домогтися, — зібрати всіх задіяних у розслідуванні в одній будівлі. Проблеми з логістикою залишаються», — розповідає адвокат потерпілих Євгенія Закревська.
Утім, зазначає вона, слідчі йдуть на контакт із потерпілими та активістами, які в більшості випадків відіграють важливу роль у розслідуваннях. Як засвідчили судові засідання, родичі загиблих подекуди збирають величезні масиви інформації: фото, відеозаписи. Почасти навіть самотужки відшукують свідків.
«Прокуратура й слідчі спілкуються з активістами. Якщо набрати когось зі слідчої групи й сказати, що ти маєш фото чи відео, прийдеш завтра й хочеш, щоб тебе допитали, навіть якщо в них не буде ресурсів, вони перевернуть усе, але знайдуть можливості. Але тут бажано, щоб ця інформація потрапила мінімум до двох людей, аби підстрахуватися. Скажімо, до адвоката й слідчого. І після такого спілкування потрібно відстежувати долю своїх свідчень, дізнаватися, у якому статусі ти визнаний», — розповідає Закревська.
Прокурори ж зазначають, що швидко розслідувати злочини не зможуть з об’єктивних причин.
Читайте також: Справа Зінченка-Аброськіна. Перші потерпілі
«Потрібно зважати на обставини: велику кількість потерпілих, осіб, які скоювали злочин у групі. Те саме провадження Зінченка — Аброськіна (підозрюються в участі у вбивстві 39 активістів 20 лютого. — Ред.) за криміналістичною характеристикою можна порівняти з багатоепізодовою справою по бандитизму. Скажімо, за масштабами це справа банди Марінчука з Одеси. Там 30 епізодів убивств, розбої, пограбування — усе за 1998–2000 роки. Злочинців затримали у 2006-му. Зараз 2016-й. Але касаційна інстанція досі не розглянула клопотання по цій справі. Зрозумійте: щоб дослідити всі обставини, які виправдовують або викривають обвинувачених, треба розглянути всі можливі докази. Інакше ми просто не отримаємо об’єктивного вироку», — пояснює прокурор Генеральної прокуратури Олексій Донський.
Перед Новим роком виникло ще кілька загроз для резонансних справ. Пов’язані вони, хоч як дивно, з реформуванням правоохоронної системи загалом. Це створення Національного антикорупційного бюро (НАБУ), Державного бюро розслідувань (ДБР) та Національної поліції. Законотворці елементарно не прописали механізму правонаступності для майданівських проваджень. Їх мали розібрати три зазначені вище органи. З огляду на великі обсяги інформації, з якою потрібно ознайомитися, про розслідування можна було забути щонайменше на півроку. Однак зважаючи на те, що офіційно створено було лише НАБУ, мали забрати матеріали тільки щодо колишніх високопосадовців: Януковича, Пшонки, Захарченка, Лукаш та ін.
«Закон про НАБУ набрав чинності, але Бюро повністю не сформоване, немає слідчих, немає прокурорів. Навіть якщо воно забирає до себе всі матеріали, там 10 тис. томів. Поки триватиме ознайомлення, терміни запобіжних заходів, арешту майна спливуть. На додачу є загальні терміни слідства. Якщо підозрюваний утік, справу можна зупинити на невизначений час. Але якщо він сидить за ґратами, під домашнім арештом, підпискою тощо, у нас є два місяці, після яких терміни треба продовжувати», — пояснювала Закревська.
Крім того, справи Майдану розпорошилися б по різних органах, що могло звести нанівець зусилля активістів та адвокатів, які намагалися зібрати всі епізоди докупи. Адже йдеться про злочинну систему на чолі з високопосадовцями, які вчиняли кримінальні правопорушення, щоб залишитися при владі.
Зі створенням ДБР ситуація була дещо інша. Попри те що законопроект прийнято парламентом, його досі не підписав президент, хоча відведений для цього строк давно минув. Вето також не накладено. Таким чином, він завис у повітрі, що унеможливлює внесення будь-яких змін у текст. Небезпека із ДБР була аналогічна: відсутність норм, які передбачали б правонаступність для слідчих у справах Майдану. І якщо в ситуації з НАБУ Україна могла втратити лише провадження щодо корупції, то в цьому випадку був ризик загубити всі провадження, пов’язані зі злочинами силовиків на Майдані.
«Щойно закон набере чинності, стартує три місяці, за які мають створити ДБР. Як показав досвід НАБУ, це нереально. І через три місяці припиняються повноваження слідчих органів прокуратури. Слідчі й прокурори розуміють, що скоро вони до розслідувань не матимуть жодного стосунку. І це позбавляє мотивації. Якщо тут нічого не робити, то на нас чекає справжній колапс. Усі провадження щодо Майдану, підслідні спецуправлінню, розпорошуються між ДБР, поліцією та НАБУ. Накопичення інформації, зв’язок між слідчими, взаємозв’язок між справами та його розуміння можуть зникнути. Я не кажу, що створення ДБР — це погано. Але потрібно подумати, що буде з однією із найважливіших справ в історії. Думаю, навіть заради ДБР цим не можна жертвувати. Адже і слідчі, і прокурори заряджені на роботу. Буде прикро, якщо ця структура, одна з небагатьох, що розслідує справи Майдану, буде зруйнована», — констатує Закревська.
У результаті Верховна Рада під кінець 2015-го ухвалила зміни до законодавства, якими дозволила правоохоронним органам, що займалися розслідуваннями, продовжувати роботу. Порошенко цей документ підписав. Проте поправки стосувалися не лише СГ, а й усіх розслідувань загалом, що, не виключено, породить у майбутньому, на думку адвокатів, нові можливості для корупції. За їхніми словами, наразі в законодавстві відсутній механізм, за допомогою якого НАБУ зможе забирати до себе провадження без участі прокуратури.
Читайте також: Справа «беркутів»: суд must go on
У слідчій групі кажуть, що після розформування міліції не можуть залучати до розслідування карний розшук, оскільки вони не є оперативниками. Як наслідок — робота у справі Майдану забуксувала.
«Не думаю, що був умисел, радше законодавець забув внести зміни до КПК. Водночас ризику втратити справи немає. Зупинене лише оперативне супроводження: дії, які доручають оперативникам. Це встановлення осіб, з’ясування їхнього місцезнаходження тощо. Якщо говорити спрощено, то умовний оперативник іде за місцем прописки людини й з’ясовує, чи справді вона там проживає», — пояснив прокурор Донський.
Оперативників намагалися замінити департаментом «К» СБУ, проте безуспішно. За словами Донського, слідчі в більшості випадків отримували відписки, а самі доручення не виконувалися по півтора-два місяці.
«Нам давали відписки про те, що «не вдалося встановити місцеперебування». Але з оперативними працівниками таких проблем ніколи не виникало. Тож наразі проводити слідство проблематично», — скаржиться Донський.
Він також пояснює, що слідчі мають певні проблеми із затриманням нових підозрюваних. Зокрема, правоохоронці не можуть арештовувати їх без ухвали суду.
«На додачу маємо проблеми з Кримінально-процесуальним кодексом Портнова. Він розбалансований… Припустімо, серійного вбивцю без ухвали суду можна затримати на гарячому. А якщо ми встановимо його особу через рік, то за процедурою злочинцеві потрібно надіслати повідомлення про підозру й надати матеріали, що ми збираємося звернутися до суду з проханням про арешт… Тож якщо встановлюємо нового умовного беркутівця і він не втече, то до судового розгляду провадження таки дійде», — розповідає Донський.
Читайте також: Справа «Беркуту»: екс-міліціонери серед присяжних
«Нині скаржаться на зупинку проваджень щодо високопосадовців. Тут є певний нюанс. Розслідування не може тривати понад рік. Після того як цей термін спливе, будь-які дії щодо підозрюваних є незаконними. Ми не можемо ані повідомити про підозру, ані обрати запобіжний захід. Таким чином, умовний Янукович може хоч на білому коні повертатися до України. Тож адвокати підозрюваних намагаються будь-яким чином домогтися, щоб прокуратура провадження не зупиняла. Варто пояснити, що зупинка провадження не означає зупинки розслідування. Так, ми не маємо права збирати докази, але зобов’язані вчиняти слідчі дії з пошуку підозрюваних. І термін призупинки необмежений. Наразі провадження щодо всіх високопосадовців, стосовно яких у нас зібрана достатня доказова база, призупинені», — резюмував прокурор.