15 липня. Перед початком засідання під будівлею суду невеличкий мітинг з близько двох десятків активістів, які нещодавно пікетували погоджувальне засідання депутатів Верховної Ради. В руках великий банер із написом «За 1,5 роки жодного злочинця не покарано». Повз проходять захисники екс-спецпризначенців і представники потерпілих. У холі – головуючий суддя Сергій Дячук спілкується з одним із адвокатів щодо графіку майбутніх засідань.
У залі, де мають нарешті почати читати обвинувальний акт, велелюдно. Туті родичі загиблих активістів, і батьки колишніх «беркутівців», і звичайні небайдужі. Прокурор Олексій Донской, схиливши голову, уважно переглядає папери.
«Так, нарешті акт читаємо. Дуже хочеться сподіватися, що всі погодяться на скорочену версію, в якій озвучимо найголовніше. Просто тут 56 сторінок тексту. Якщо озвучувати його повністю – це може зайняти дві-три години часу», – пояснює Донской.
В приміщення заводять підсудних. Сергій Зінченко та ПавлоАброськін спокійні, мляво дивляться поперед себе. Суддя відновлює засідання після перерви. Недовго подискутувавши, починають зачитувати повний варіант обвинувального акту. На цьому наполягали захисники. Прокурори починають голосно оголошувати повний перелік порушень закону, вчинених колишніми міліціонерами. Зокрема їх звинуватили у перевищення повноважень, виконанні злочинного наказу, який супроводжувався насильством, заволодінні вогнепальною зброєю групою осіб за попередньою змовою, порушенні Конвенції прав людини та Конституції України. Головне ж, що ставилося підсудним у вину – участь у вбивствах активістів.
Читайте також: Справа «беркутів»: суд must go on
Прокурори позмінно зачитували хронологію подій, коротко переповідаючи історію протесту на Майдані Незалежності. Згадали Віктора Януковича з його найближчим оточенням, колишнього голову МВС Віталія Захарченка, відомого у Києві заступника командира полку «Беркуту» Сергія Кусюка. Зокрема зазначалося, що напередодні 20 лютого 2014 року Янукович дав дозвіл на використання вогнепальної зброї. Втім, як наголосили прокурори, письмово дане розпорядження не було оформлене. Згідно обвинувального акту, 18 лютого Кусюк дав наказ одному з командирів, а саме Дмитру Садовнику, видати спецпризначенцям зброю, після чого, в ніч на 19 лютого Садовник разом зі своїми людьми перебазувався на вулицю Інститутську, де вони перебували в резерві між 1 і 5 будинками. Наголошувалося, що у силовиків склалося «неприязне ставлення» до протестувальників, адже невідомі вбили одного з «беркутівців» та одного поранили.
Далі прокурори заглибились в деталі, розповідаючи ледь не похвилинно події 20 лютого. Так, згідно документу, близько 9-ї ранку спецпризначенцівжевідкрили вогонь по протестувальниках.
«О 9:10 продовжували стріляти в людей з вогнепальної зброї, зайнявши позиції біля барикади неподалік станції метро «Хрещатик». О 9:30 вони перемістилися за перехрестя з вулицею Ольгинською…отримали останній наказ роззосередитися і не підпускати протестувальників до Адміністрації президента», – зачитував прокурор.
Обвинувачення також наголосило, що 21 лютого «беркутівці» залишили зброю у кімнаті командира, себто – Садовника, замість здати її до спеціальної кімнати. Згодом, як встановило слідство, Кусюк із групою анонімів вивіз зброю у невідомому напрямку. Таким чином зникло 22 автомати, 3 рушниці, одна гвинтівка та один пістолет, з яких ймовірно вівся вогонь по беззбройних активістах. В результаті держава зазнала збитків у 677 тисяч грн.
«Під час досудового слідства пом’якшуючих чи обтяжуючих обставин не встановлено», – виголосив прокурор і перейшов до цивільних позовів, загальна сума яких склала близько 130 млн грн. Та окремо – 2 трлн грн. Остання цифра, здається, здивувала не лише підсудних, але й суддю.
Читайте також: Справа «Беркуту»: екс-міліціонери серед присяжних
«Можливо тут описка, але справді, 2 трлн», – з подивом оголосив суддя Дячук.
Коли ж підсудних розпитали, чи все із акту зрозуміло, чоловіки відповіли ствердно, але не забули нагадати, що винними себе не визнають.
«Я не стріляв. А зброю лишив у розташуванні частини. Після цього втратив право на володіння нею і її подальша доля мені не відома. Цивільних позовів не визнаю, оскільки злочинів я не вчиняв», – заявив Зінченко.
«Я нікого не вбивав. І взагалі, не зрозуміло, яким це чином я злочинним шляхом заволодів зброєю. Своєї провини не визнаю. Так само як і цивільні позови», – додав Аброськін.
Суд між тим, порадившись, встановив порядок, згідно якого розглядатимуться докази по справі і пішов на перерву до наступного дня.
Донських, коментуючи обвинувачення, визнав, що слідчі не мають прямих доказів, які б могли підтвердити, з якої зброї саме могли стріляти Зінченко й Аброськін та кого саме вбили. В той же час, він додав, що вони несуть відповідальність за свої дії як співучасники злочину, а в подібних справах, які стосуються масових убивств, всі учасники злочинного угруповання притягуються до відповідальності не залежно від того, хто і скільки людей убив.
«Звичайно, кожен з них несе індивідуальну відповідальність, але за що? За дії в складі групи, яка виконувала певні цілі і завдання, тому тут немає протиріч принципам індивідуального характеру відповідальності», – сказав прокурор.
16 липня людей під дверима суду трохи менше. Сьогодні мають почати заслуховувати потерпілих. У тісному коридорі одразу навпроти входу трохи більше десятка чоловіків та жінок. Більшості – вже за 40 років. Родичі загиблих.
«Слухання може розтягнутися і на кілька років. Потерпілих більше 70 людей. А ще є свідки. І обвинувачення, і захисту. І матеріали по справі. А там і суди вищих інстанцій», – пояснював адвокат Стефан Решко.
«Зараз важко назвати точну цифру щодо потерпілих. В останній момент їх стало більше, адже люди подали заяви. Можу сказати, що їх точно більше 70», – додала представник потерпілих Євгенія Закревська.
Між тим, суд збирався відновити роботу. Після стандартних процедур щодо оголошення явки потерпілих і захисників, почався допит. Першою до мікрофону вийшла Світлана Гриневич з Луцька. 20 лютого на Інститутській вона втратила сина Едуарда. Невисокого росту жіночка пенсійного віку почала емоційну оповідь. Більше 10 хвилин вона переповідала історію дорослішання сина, а після перейшла до подій, що передували 20 лютого.
Читайте також: Суд над «беркутівцями»: без присяжних, але з арештом
«У нього магазин був свій. Торгував мобілками. Просила його не їздити на Майдан. Бо після першої поїздки дитина зовсім іншою повернулася. Хотів, щоб несправедливості не було. Хотів, щоб Янукович пішов. Я ще сміялася, казала: як ти це зробиш? А він їздив до Києва. Працювати перестав, гроші на дорогу позичав. Востаннє приїхав до нас 16 лютого. З грипом. Але зірвався й поїхав знову. Потрапив під водомети. 19 лютого Едік хотів повертатися. Але лишився у столиці. А 20-го числа його вбили. Він до 8-ї барикади добіг. Отримав кульове поранення в голову.Це сталося десь о 9:25. А біля Михайлівського собору, куди принесли тіло, його упізнали», – роблячи перерви, аби заспокоїтись, розповідала жінка.
«Він щоденник писав. Про останні ці дні. Скаржився на погану організацію серед протестувальників, – Гриневич зробила паузу, замислилась. Далі на присутніх чеках сюрприз, – І взагалі. Чому все на оцих хлопчиків повісили?, – жінка розвернулася в бік екс-беркутівців, – Чому не карають вбивць, які давали накази? Всяких там януковичів, захарченків? Чому на лаві підсудних хлопці віком, як мій син? Треба, щоб вони були біля матері. Особисто претензій до них не маю. Але не хочу, щоб вони як Садовник утекли. Може хтось із них і стріляв, але не можна їх у всьому обвинувачувати», – мати загиблого завершила розповідь.
Адвокати підсудних питали, чи впізнає потерпіла у їхніх клієнтах людей, які вели вогонь. Відповідь була очікуваною: «Ні». Також адвокати намагалися з’ясувати точний час загибелі Едуарда. Адже, як напередодні зазначали прокурори, група Садовника до 9:30 перебувала на верхній частині Інститутської. Гриневич повторила час – 9:25. Далі до трибуни вийшов інший потерпілий. Ігор Костенко з Тернопільської області. Також втратив сина Ігоря 20 лютого.
«Востаннє чув його 18 лютого. А за два дні мені зателефонували і повідомили, що син загинув. Це сталося десь із 9:00 до 10:30. А при ньому зброї ж не було. Лише щит і шолом. Я трохи маю стосунок до військової справи, можу точно сказати, що Ігоря вбили кулею калібру 7,62, стріляли з рівня землі. Це видно по пораненню. І це була група під керівництвом Садовника. З відео, яке є загальнодоступним в інтернеті, можу зробити висновок, що в цей же час там був Садовник (у нього не було кисті правої руки) та двоє автоматників. Можливо могли стріляти Зінченко й Аброськін. Хоча я їх прямо не звинувачую», – спокійно і врівноважено говорив чоловік.
Адвокати, знову ж таки, розпитали про претензії до підсудних.
«Мені не треба доводити, що вбити Ігоря могли Зінченко чи Абровськін. Вони співучасники масового вбивства. Вони могли там стріляти, а могли допомагати тим, хто стріляв. Вважаю, їх треба й надалі утримувати під вартою», – наголосив чоловік і зайняв своє місце в залі.Цього ж дня суд допитав ще трьох потерпілих і вирішив взяти перерву до п’ятниці.
Вже 17 липня зала судових засідань порівняно з попередніми днями просто-таки спорожніла. На лавах вистачає вільних місць, потерпілих та родичів значно менше, ніж напередодні. Місце біля мікрофону зайняв черговий потерпілий. Юрій Саєнко з Фастова. На Інститутській загинув його брат Андрій.
«Андрій бував на Майдані періодично. Входив до 7-ї сотні Самооборони. 18 лютого поїхав до Києва… Зранку 20 числа намагався йому зателефонувати, брат сказав, що говорити не може. Це було десь о 8:20… Потім ще кілька разів намагався його набрати, але не було зв’язку», – сивий чоловік робив між словами великі паузи, час від часу майже залпом осушуючи пластикову склянку з водою. У голосі відчувалося хвилювання.
«Об 11:30 зв'язок відновився… Мені відповів інший голос. Сказав, що брат… загинув», – дуже тихо промовив потерпілий.
«Є відео, на якому зафіксована його смерть. У брата була пробита легеня. А зброя… зброї при ньому не було. Хіба що звичайна палка і щит з бронежилетом. А ще такий… жовто-синій протигаз», – чоловік все так же тихо говорив перед суддями.
«Загинув він о дев’ятій годині, восьмій хвилині і тридцять четвертій секунді. Він відступав… А загинув на пішохідному переході. Неподалік мосту, що поряд із Жовтневим палацом. Куля… пройшла між пластинами бронежилета. Поранення зверху вниз іде. Не знаю, може стріляли з готелю «Україна». А брата упізнав… біля готелю «Козацький», куди тіло принесли», – Саєнко замовк.
«Скажіть, а звідки саме ви знаєте час загибелі брата?» – питали захисники.
«Так там на відео… зазначений час. Дев’ята година, вісім хвилин, тридцять чотири секунди. Ми із моїм представником… клопотали. Аби це відео долучили до матеріалів справи», – сивий чоловік знову замовк, немов замислився.
«А скажіть, вам відомо, що у готелі «Україна» була снайпери протестувальників з Майдану?» – дочекавшись черги, випалив питання Аброськін.
«Ні. Мені про це нічого… не відомо», – чоловік все так же тихо залишив місце біля мікрофону й присів на дерев’яну лаву у залі.
Суд також намагався розпитати Інну Паращук, сестру Юрія Паращука з Черкаської області. Втім вона повідомила, що жодних подробиць про загибель не знає.
«Після того, як побили студентів на Майдані, брат почав їздити до Києва. Був волонтером. Убили його там, де нині каплиця Небесної сотні стоїть. Про його смерть дізналася десь о 9-10 ранку», – розповіла жінка.
«Претензії? Так, маю. Моральні. А відшкодовує їх нехай той, кого суд визнає винним», – на цьому допит завершили.
Власне, наразі суд взяв двотижневу перерву до 3 серпня.
