Отже, дівчат засуджено за хуліганство, власне, словами самої статті, за «грубе порушення громадського порядку, що виражає відверту неповагу до суспільства, скоєне за мотивами політичної, ідеологічної, расової, національної або релігійної ненависті чи ворожнечі або з мотивів ворожнечі чи ненависті стосовно будь-якої соціальної групи». За матеріалами цьогорічного звіту Freedom House, Росія входить до групи авторитарних держав. Цей судовий процес і обґрунтування вироку суду у цій справі піднімають питання, якою мірою нинішня Росія лишається світською країною.
Судочинство – це хитра штука, схожа на те дишло з приказки, яке повертається туди, куди захоче господар воза. Так, Конституція Росії у 120 статті проголошує незалежність суддів і їхню підпорядкованість лише Конституції РФ та федеральному закону, а стаття 80-та тієї ж таки Конституції стверджує, що Президент РФ є гарантом дотримання основного закону, прав та свобод людини та громадянина. Є там і стаття 14, що Росія – світська держава, і що жодна релігія не може бути встановлена як державна та обов’язкова. Проте чомусь російська влада переполошилася, та розпочала гучний судовий процес, коли в кафедральному соборі Патріарха Московського і Всієї Русі відбулася акція, під час якої пролунало констатування зв’язку РПЦ, зокрема її очільника патріарха Кірілла(Гундяєва), з чинною владою, тобто президентом Владіміром Путіним.
Під час оголошення вироку чомусь з вуст судді світського суду Марини Сирової пролунав вираз про те, що зміст виконаної учасницями групи Pussy Riot пісні, чи пак «панк-молитви» «Богородице, Путина прогони», з точки зору православної церкви є богохульним для її вірян та священнослужителів. Також суддя зазначила, що той зовнішній вигляд, в якому вони влаштували свій перформанс у храмі, є непристойним на погляд православних церковних канонів. За її словами, «посилання на церковні норми, зокрема, правила поведінки в храмі, церковні терміни використано тією мірою і виключно для того, щоб з’ясувати, чи є у діях підсудних порушення громадського порядку, мотив релігійної ненависті і ворожнечі». Цікаво, кого переконало таке виправдання, і чиї інтереси захищав цей суд із виразним присмаком клерикалізму? Здається, засади демократії таки передбачають, що світське і канонічне право мають бути відмежованими.
Варто також звернути увагу на висловлювання Міхаїла Кузнєцова та Сєргея Штіна, адвокатів нібито потерпілого охоронця храму Христа Спасителя, який також фігурував у справі Pussy Riot. Зокрема у інтерв’ю для газети «Московские новости» пан Кузнєцов висловився так: «Група підсудних на чолі з Толоконніковою – це лишень маленька видима верхівка айсберга екстремістів, які намагаються зламати тисячолітні устої Російської Православної церкви, спровокувати розкол, обманом повести паству не до Бога, а до диявола. За всім цім стоять справжні вороги і нашої держави, і православ’я». А ось ще одна «чорна перлина» від адвоката зі сторони обвинувачення Лариси Павлової :«Усі підсудні – феміністки. Для православних – це смертний гріх».
До речі, ще одна суттєва деталь: суд, аби таки довести «мотив релігійної ненависті» у діях підсудних, учепився усіма кінцівками за феміністичні погляди активісток Pussy Riot. Їм інкримінувалося, що хоча фемінізм не є релігійним вченням, його представники втручаються до таких сфер суспільних відносин, як-от мораль, норми пристойності, ставлення до сім’ї, сексуальні стосунки, зокрема й нетрадиційні. Висновок з цього суддею був зроблений простий – пропагування переваги однієї ідеології над іншою є підставою для ворожнечі. Лише от не відомо, чи створив таки цей судовий процес юридичний прецедент для того, щоб і надалі притягувати до кримінальної відповідальності, порушуючи норми Конституції ФР, за фемінізм та порушення норм православ’я?
Читайте також: Тарас Шевченко і Pussy Riot
Аналіз використання певних мовних зворотів та термінології показує не лише те, до якої соціальної верстви належить певна людина, а й яких переконань вона дотримується і які ідеї нею рухають. У цьому випадку йдеться про процес стирання чіткої межі між світською владою і РПЦ у Росії. Акція Pussy Riot не постала на голому місці, і не з доброго дива вони вирішили проспівати «дошкульну пісеньку» про президента і патріарха. Не все гаразд у цій країні і з демократією, і з правами та свободами людини і громадянина. Росія ж від часів імператора Петра І чітко завчила модель цезарепапізму, або простою мовою, ситуації, коли релігія обслуговувала інтереси провладної групи на конкретних географічних теренах.
Майже 100 років тому відбувся гучний судовий процес Бейліса, якому закидали «ритуальне вбивство», хоча слідство встановило кримінальний підтекст злочину без жодного «єврейського сліда». Засудження активісток Pussy Riot за «релігійну ненависть» та хуліганство – ще одна сторінка історії Росії, яка показує, що країна ходить по колу, що складається зі старих граблів.
Злочин і кара: акти розпалювання релігійної ворожнечі на теренах РФ
2006 рік– Село Далєкуші Кувшинівського района Тверської області. Живцем спалено православного священика з дітьми і дружиною. Винних не затримано і не засуджено.
Цього ж року Олександра Копцова, що напав з ножем на прихожан однієї з московських синагог, за статтями 105 КК РФ (замах на вбивство), ст.111 КК РФ (завдання важки фізичних ушкоджень) та ст.282 КК РФ (розпалювання ненависті або ворожнечі, а також приниження людської гідності) було засуджено до 16 років ув’язнення.
2011 рік– у Горно-Алтайську за статтею 282, ч.1 Кримінального кодексу РФ керівника місцевих єговістів Олександра Калістратова за розпалювання релігійної ворожнечі засуджено до 160 годин виправних робіт.
Міський суд міста Свердловськ засудив місцевого жителя Міхаїла Юрьєва до 6 місяців позбавлення свободи умовно за статтею 282, ч.1 Кримінального кодексу РФ, за розпалювання релігійної ворожнечі в інтернеті щодо юдеїв.
2012 рік– в Оренбурзі двох скінхедів, що розписали фасади синагоги свастиками, засуджено на 5 і 6 років позбавлення волі.