Нещодавно прокурор Києва Анатолій Мельник оприлюднив цілком очікувані результати експертизи останків В’ячеслава Чорновола. Мета слідчої дії – довести або спростувати твердження одного з фахівців, що лідера Народного руху добили після ДТП, можливо, кастетами. За словами правника, жодних ознак такого травмування не виявлено. Тиждень спробував за допомогою дійових осіб та експертів розібратися, що буде далі із цією резонансною справою.
ДВІЧІ ВИННИЙ
«Була проведена комплексна судово-медична експертиза, – заявив Мельник. – За клопотанням народного депутата Тараса Чорновола в групу експертів включили його представників, які брали участь у дослідженнях. Експерти дійшли єдиного висновку, що наявні ушкодження на кістках характерні для ДТП. Прокуратура дослідила обставини автопригоди і скерувала матеріали справи за підслідністю в слідче управління столичної міліції. Водій «КамАЗа» Володимир Куделя порушив правила дорожнього руху – виконував поворот у невстановленому місці, що призвело до ДТП».
Інформовані джерела в прокуратурі твердять, що по завершенні слідства справу не закриють. Кого судитимуть? Ця інстанція встановила, що винен Куделя. Але ще 1999 року правоохоронці дійшли висновку, що в автопригоді є спільна вина двох учасників: Євгена Павлова, водія Чорновола, і шофера вантажівки. Проти першого з них справу закрили у зв’язку з його смертю, а Куделя потрапив під амністію і уник ув’язнення. Будь-який правник знає, що не можна засудити одну людину за той самий злочин двічі. До того ж згідно з Кримінально-процесуальним кодексом уже добігли кінця терміни давності. Проте, як запевнив Тиждень один столичний юрист, котрий побажав залишитись неназваним, якщо надійде команда «зверху», їх можуть поновити через суд. Володимира Куделю судитимуть, приміром, за нововиявленими обставинами в порядку виключного провадження, і засудять до умовного покарання, щоб потім перекреслити всі версії про вбивство Чорновола. Проте немає впевненості, що сам водій доживе до цього вироку. За інформацією слідства, зараз він зліг з інсультом.
ІДЕАЛЬНЕ ВБИВСТВО
Дружина покійного, Атена Пашко, була категорично проти вилучення останків із могили, проте до неї не дуже дослухалися. Навідувалася до Головного бюро судмедекспертизи, де їх дослідили. «Я не хотіла тієї ексгумації, бо знала, що вона нічого не дасть», – бідкається Тижню вдова.
Син загиблого Тарас Чорновіл наразі уникає коментарів про результати експертизи. Але якщо пригадати його слова після проведення слідчих дій на кладовищі, то він від самого початку не вірив у версію з «добиванням кастетами».
Дмитро Понамарчук, колишній прес-секретар В’ячеслава Чорновола, в момент аварії сидів позаду лідера Руху в Тойоті. Він міг би стати важливим свідком, але твердить, що після зіткнення з вантажівкою знепритомнів, упав між сидіннями й мало що бачив. Проте його не полишає думка, що аварію спланували.
«Останній раз я був у правоохоронців у 2007 році, – пригадує Понамарчук. – Більше мене не викликали. Я уважно стежу за розвитком подій, тому що є потерпілим у справі. Те, що не підтвердилася версія про кастети, думаю, все ж таки не значить її закриття. Я завжди був переконаний, що смерть Чорновола – це ідеальне вбивство, підлаштоване під ДТП».
Полковник МВС у відставці Микола Степаненко – людина, яка знає про справу Чорновола майже все. Він працював помічником Юрія Луценка, коли той очолив МВС, і весь час намагався тримати руку на пульсі розслідування. Зрештою, написав на цю тему три книжки. У них автор розвінчує офіційну версію про випадкове ДТП.
«Коли помаранчеві прийшли до влади, ми покладали великі надії на те, що «справу Чорновола» розкриють, – розповів Тижню Микола Леонтійович. – Але коли Луценко очолив МВС, йому нав’язали оточення й заступників. На посаді міністра він не міг зробити нічого, бо всім тоді завідував начальник слідства МВС – Петро Коляда, який обіймав цю посаду ще за Кучми. Мене призначили помічником міністра й дозволили працювати зі слідчою групою, але ніяких вказівок я давати не міг. Та й слідчі не дуже раділи, що я всюди пхаю носа».
Микола Степаненко наводить сім головних доказів того, що голова Руху загинув не випадково: «По-перше, Євген Марчук казав про якусь касету із зізнанням полковника МВС у вбивстві Чорновола. Де вона? По-друге, доведено, що був отруєний свідок Іван Шолом – після ексгумації в його останках знайшли молібден і сурму, якими можна ціле село отруїти. По-третє, є свідчення, що за Чорноволом стежила розвідка УМВС Кіровоградської області. По-четверте, є окрема думка фізика Єрмакова, який входив до експертної групи, він науково обґрунтував, що водій Чорновола Павлов їхав зі швидкістю не більш як 105 км/год, хоча раніше казали про не менш ніж 150–170. По-п’яте, експертиза підтвердила, що «КамАЗ» різко розвернувся на місці події, від чого навіть зігнулося дишло. По-шосте, чому не спрацювали подушки безпеки в новій «Тойоті»? І навіщо «Тойоту» після ДТП швидко знищили, не дослідивши детально? Нарешті, по-сьоме, звідки на черепі Чорновола чотири розколи? Ми робили відтворення події кілька разів. Не було об що йому битися чотири рази!»
Читайте також: Здемократією на вустах
НІЧОГО НОВОГО
Цілком зрозуміло: коли гине політик масштабу Чорновола, виникає підозра, що це не просто смерть у ДТП. Серед його колишніх однопартійців популярною є версія, нібито його вбили як потенційного кандидата в президенти. Однак опитування громадської думки показують, що такий мотив навряд чи був. Народний рух України на виборах 1998 року набрав 9,4% голосів, а невдовзі розколовся. Тож перспектив поставити під загрозу перемогу Кучми він, схоже, не мав. Очевидно, тверезо оцінюючи свої шанси, в січні 1999-го Чорновіл заявив, що не балотуватиметься на посаду глави держави. Понад те, як стверджують сучасники, його і президента Кучму пов’язували доволі приязні й конструктивні стосунки. Тодішній гарант, отже, не мав мотиву для зухвалого вбивства. Так само й наступник Кучми на посаді Віктор Ющенко, якого вважає причетним до справи Тарас Чорновіл. 1999-го Ющенко всерйоз не розглядав перспектив власного президентства. Не наводять доказів і прибічники інших версій, обговорюваних у ЗМІ, де фігурують то представники іноземних спецслужб, то навіть соратники Чорновола. У підсумку залишається безрадісна картина: обставини аварії викликають сумніви щодо її «природності», однак жодна з альтернативних версій поки не вказує на вірогідний мотив тих, кого називають причетними до загибелі політика.
Тож слідчі гнуть своєї. Екс-заступник генпрокурора Віктор Шокін, який свого часу курирував розслідування багатьох резонансних справ, зокрема і В’ячеслава Чорновола, досі переконаний, що вбивства не було. «Виходячи з матеріалів, які я бачив, це звичайне ДТП, – запевняє він. – Не знаю, що там могли нагромадити у справі за всі роки, але, судячи з публічної інформації, нічого нового, що свідчило б про замовний характер цієї події, досі немає. Свого часу один із заступників генпрокурора поновив розслідування; за якимись його даними, там був склад замовного злочину. Але, як бачимо, ці факти так і не знайшли підтвердження».
Можливо, екс-прокурор Шокін у чомусь і має рацію, проте він, мабуть, не сперечатиметься з тезою, що коли ДТП з популярним політиком було випадковим, суспільству негайно потрібні залізобетонні докази цього. Слід логічно пояснити кожен крок і порух, щоб у людей не залишилося сумнівів, а держава не ганьбилася на міжнародній арені через застарілі «глухарі» зі смертями відомих людей.
У справі Чорновола й інший аспект. Її надто «вчасно» використовує нинішня влада. Подібно до вбивства Георгія Гонгадзе справу Чорновола згадують можновладці й услід за ними ЗМІ якраз тоді, коли треба хоч якось відволікти увагу українського суспільства й міжнародної громадськості від ситуації в країні загалом чи, як зараз, від судових процесів над опозиціонерами зокрема.