Труну накривав прапор з гербами Австро-Угорської монархії та її династії. Виструнчилась почесна варта. Жалоба в кількох країнах тривала два тижні.
Небіжчик заслужив на скорботу. Авторка цих рядків плекає гарні враження від спілкування з ним у Гштааді в Швейцарії. Президент Пан-Європи Отто фон Габсбург вправно підсумовував дебати, дотепно реагував і кликав до порозуміння, цілком вільно балакав німецькою, угорською, хорватською, англійською, французькою, іспанською мовами і латиною. В похилому віці він цікавився викладанням історії габсбурзької монархії в Україні. Ерцгерцог згадав дитинство і розповіді з Коломиї, де його батько служив офіцером, доки після вбивства Франца-Фердинанда д’Есте в Сараєві став спадкоємцем трону і коронувався 1916 р. Син Отто гідно носив титул з ласки Божої цісарської та королівської високості, кронпринца Австрії, Угорщини, Хорватії та Богемії.
…Дуалістична монархія Габсбургів охоплювала Австрію, Угорщину, Чеські Землі, Хорватію, Словенію, Боснію-Герцеговину, Словаччину, Галичину, Буковину, деякі терени Польщі, Румунії, Сербії, Італії та України. Галичани не поступалися вірністю тирольцям. Первісток цісаря й короля Карла та Зіти Бурбон з Парми народився 20 листопада 1912 р. Кардинал-архієпископ дав немовляті ім’я Франц Йозеф Отто Роберт Марія Антон Карл Макс Генрих Сікст Ксаверій Фелікс Ренат Людвіг Ґаетан Пій Ігнатій. Він мав хрещеними батьками бабусю-інфанту Португалії, а ерцгерцог Франц-Фердинанд заступав Франца Йозефа. Австрія проголосила республіку 1918 р., вигнала цісаря і конфіскувала маєтки. За Габсбурзьким законом 1919 р., нащадки могли вернутись простими громадянами, якщо зречуться зазіхань. В Іспанії 40 грандів купили вигнанцям оселю в баскському Лекейтіо. Адмірал Міклош Горті, з 1920 р. регент Угорщини, завадив реставрації; Карл емігрував до Швейцарії, а помер на Мадейрі 1922 р. Відтоді Отто очолив Габсбурзько-Лотаринзький Дім. Він здобув докторат філософії з політичних і суспільних наук в університеті Лувена у Бельгії 1935 р. В Австрії 1603 муніципалітети обрали його почесним громадянином.
Нацисти вбили канцлера Енгелберта Дольфуса 1934 р. Отто фон Габсбург 1938 р закликав канцлера Курта Шушніґа чинити опір Аншлюсу, жадав міжнародного втручання, прагнув на батьківщину. Гітлер засудив Отто до страти, позбавив громадянства і майна, а Рудольф Гесс звелів одразу вбити в разі арешту. Гестапо ув’язнило в Дахау кузенів Макса і Ернста фон Гогенберґ, замордувало багатьох легітимістів. Отто допоміг втекти 15 тис. австрійців, зокрема євреїв. Після розгрому Франції консул Португалії в Бордо Аристід де Суза-Мендес дав візи і врятував Габсбургів. Отто в Вашингтоні 1940-1944 р. бачився з Франклином Рузвельтом, не зміг створити батальйон австрійців в Америці, але домігся відкладення бомбардувань Відня до 1943 р. Завдяки йому проведено День Австрії, яку в серії марок визнано за окуповану країну, а не співучасницю нацизму.
Аби запобігти її перетворенню на сателіта Москви, Отто спонукав Вінстона Черчилля висунути проект Дунайської Федерації. Сталін занапастив задум. Отто вимагав визнати емігрантський уряд Австрії, захищав біженців і переміщених осіб, німців Південного Тиролю і депортованих з Судетів. Він відрізняв авторитарного диктатора Франко від Гітлера і Сталіна. Завдяки Шарлю Де Голлю, апатрид Отто 1946 року одержав паспорт Монако, а потім дипломатичні паспорти Мальтійського Ордену та Іспанії. Він надав аристократичні титули декільком шляхтичам. Республіка не визнала це і не віддала майно. Інші воюють, а щаслива Австрія одружується: Отто побрався шлюбом 1951 р. з принцесою Регіною фон Сакс-Менінген і з 1954 р. мешкав на своїй Віллі «Австрії» в Пьокінґу біля озера Штарнбергер у Баварії.
Долішня Австрія визнала його громадянство 1956 р. Міністерство внутрішніх справ дозволило доктору Габсбург-Лотаринген паспорт, чинний всюди, крім Австрії. Він вважав це ганьбою, але з практичних міркувань за себе і родину зрікся привілеїв 1958 р., а прав на трон 1961 р. та декларував лояльність до республіки. Адміністративний суд 1963 р. визнав цю підставу, і громадянство надано 1965 р. Соціалісти розбурхали габсбурзьку кризу. Та після перемоги Народної партії на виборах Отто одержав паспорт австрійця і побував в Інсбруку 1966 р. на домовині ерцгерцога Євгена, який 1918 р. не побажав бути регентом без згоди цісаря. Отто відвідав Відень 1967 року. Він належав до товариства економістів-лібералів Гори Пілігрим, що заснував Фридрих Гаєк в Монтре 1947 р.
Поряд з Робером Шуманом, Конрадом Аденауером, Алсідом Де Ґаспері, це один з архітекторів інтеграції. Він успадкував Пан-Європу від графа Рихарда Куденгофе-Калерґі, який почав цей рух 1923 р., на конгресі 2 тис. діячів з 24 країн у Відні 1926 р. пропонував Сполучені Штати Європи. Ідею злуки вугілля і сталі Франції та Німеччини підхопили Аристід Бріан, потім Черчиль і Жан Моне. Куденгофе утворив у Гштааді Європейський парламентський союз 1947 і став генеральним секретарем, а в Гаазі заснував Європейський рух 1948 р., де був почесним президентом до 1965 р. Віце-президент Пан-Європи з 1957 р., Отто очолював її 1973-2004 р. Цей інтелектуал написав 40 книжок німецькою, угорською, французькою, іспанською мовами. Він був у журі Німецької федерації вигнанців, яка надає нагороди Франца Верфеля політикам, митцям, філософам за захист людських прав проти геноциду, етнічних чисток і навмисних руйнувань національних, расових, релігійних груп.
Обраний від Християнсько-соціальної спілки Баварії в Європарламент 1979 р., Отто впровадив там порожнє крісло для націй з-потойбіч Залізної Завіси. Коли Папа Іван Павло ІІ почав промову 1988 р., а протестант зчинив галас проти «антихриста», католик Отто видер образливий плакат і виштовхав бешкетника. Найстаріший депутат, Габсбург засідав у Страсбургу до 1999 р. Європеєць par excellence спонукав Австрію і Угорщину відкрити кордон у серпні 1989 р. на кілька годин вільного переходу. Кількадесят тисяч громадян Німецької Демократичної республіки дістали можливість втекти на Захід. Цей «Європейський Пікнік» простелив шлях до повалення Берлінського Муру, демократизації Східно-Центральної Європи, скасування Варшавського Пакту і Радянського Союзу. Отто одержав громадянство Угорщини і Хорватії за сприяння вступові їх в Євросоюз. Габсбург відвідав Оксфорд і заохотив Форум трьох вір, що його 1997 р. почали спонсор лейборизму Зигмунд Штернберг, пастор-англіканець Маркус Брейбрук і шейх-єгиптянин Мухамед Абулхаїр Закі Бадаві для освіти і взаємоповаги християн, юдеїв і мусульман. Отто казав, що замах 11 вересня поклав край бундючній самовпевненості Америки. Він 2002 р. став першим почесним членом Європейської Народної партії: консерваторів і християн. Ця найчисленніша правоцентристська група Європарламенту має вплив в Євро-комісії, половину голів держав у Раді Європи. Лорд-мер вшанував його відзнакою Лондону.
Отто фон Габсбург очолював Орден Золотого Руна до 2000 і династію до 2007 р. та ремствував з відмови від політики, бо скуштувавши цей опій, вже не спекатись. У віці за 90 років він склав депутатство і заходився мандрувати для злагоди. В подорожі Україною 14-20 червня 2007 р. він зустрічався з політиками і студентами, відвідав Музей радянської окупації в Києві, а в Чернівцях назвав Буковину благословенним краєм, а порозуміння шляхом Європи. Ерцгерцог закликав поширити досвід міжетнічного співжиття і долати забобони.
Отто фон Габсбург і Тетяна Балабушевич на зустрічі Куденгоф – Калергі в Гштааді, Швейцарія.
Гість був на відправі в костелі, відвідав синагогу, театр, цвинтар, засновану за Австрії дитячу лікарню імені його діда, поклав квіти до пам'ятника поетові-лірику Паулеві Целану, зустрівся з керівниками культурних товариств і своїм ровесником-письменником Йосипом Бургом. Національний університет імені Юрія Федьковича вручив Отто відзнаку і мантію почесного доктора. Він завітав до Коломиї. В музеї Івано-Франківська голова облдержадміністрації Ткач від Президента України вручив Отто орден Ярослава Мудрого V ступеня. Гість побажав Україні вступу в Євросоюз і виклав враження в своїй книзі німецькою мовою «Отто фон Габсбург у Чернівцях» та статті «Що таке толерантність?» Отто мав брата, п’ятьох синів, двох доньок, 23 онуків і двох правнуків. Син Карл очолив Пан-Європу. Донька-графиня Вальбурга Дуглас, віце-президент Парламентської асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі, відвідала декого з в’язнів Качанівської колонії. Після смерті дружини 2010 р. вдівець Отто цурався публіки і помер уві сні.
Сумна процесія спинилась перед монастирем. Ченці спитали, хто стукає, і почули цісарські, королівські, княжі, герцогські, маркграфські титули Австрії, Угорщини, Богемії, Далмації, Хорватії, Славонії, Галичини і Лодомерії, Єрусалиму, Тоскани, Лотарингії, Кракова, Зальцбурга, Штирії, Каринтії, Карніоли, Буковини, Трансильванії, Моравії, Силезії, Модени, Парми, П’яченци, Ґустали, Аушвиця, Затора, Тешена, Фріулі, Зари, Дубровника, Тироля, Киборга, Гориції, Градішки, Трента, Бріксена, обох Лужиць, Істрії, Гогенемса, Фельдкірха, Брегенця, Зоненбурга, Трієста, Котора і Вендів, Воєводини. Потім пролунало: Голова Пан-Європи, почесний доктор Інституту в Португалії, університетів Боготи, Марибору, Єрусалима, Осієка, Нансі, Турку, Будапешта, Веспрема, Печа, Ферари, Скоп’є, Цинцинаті, Вісконсина, Тампи, Чернівців; носій медалей Академій (Париж, Мадрид, Мехіко, Лісабон, Мароко), суверен Золотого Руна, лицар св. Іштвана і Леопольда, Януарія (Сицилійських Бурбонів), Непорочного зачаття Віла Вікоза (династія Браганца), Губерта (Віттельсбахи), короля Дмитра Звонимира (Хорватія), Терра Маріана (Естонія), Почесного Легіону (Франція), Григорія Великого і св. Сильвестра (Ватикан), Трьох Зірок (Латвія), Великого князя Гедиміна (Литва), Золотого лева Нассау (Люксембург), Почесного легіону Родезії, Агати (Сан-Марино), Карла ІІІ і Африки (Іспанія), Заслуги (Баварія, Угорщина, Німеччина, Македонія, Тироль), медалі Свободи (Косово), Честі й звитяги (Суверенний орден Мальти), Тевтонського Ордену, капітулу Ліліенфельд, земляцтва Судетів… Щоразу капуцини відповідали на стукіт, що не знають такої особи і відчинили браму після відповіді «бідний грішник Отто». Тіло спочиває в родинному склепі у Відні, серце в монастирі Паноналма в Угорщині, а пам’ять надихає європейців.