▪   Іван Патриляк

Як націоналісти били нацистів

Багато хто бачив відеокліп на пісню «Не кажучи нікому», де представлено поетизований образ знаменитого бою УПА в монастирі села Новий Загорів на Волині у вересні 1943 року
Матеріал друкованого видання
№ 18 (27)
від 8 травня, 2008

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

Багато хто бачив відеокліп на пісню «Не кажучи нікому», де представлено поетизований образ знаменитого бою УПА в монастирі села Новий Загорів на Волині у вересні 1943 року. Тиждень  розповідає подробиці – як це було насправді.
 
Угорці з узбеками проти УПА
 
Першою атакою українських повстанців проти німецької окупаційної адміністрації став напад сотні Григорія Перегіняка (Довбешки-Коробки) на районний центр Володимирець вночі з 7 на 8 лютого 1943 року. У звітах німецької поліції зазначено: «В середині лютого 1943 р. почалося зосередження молоді в націоналістичних бандах. Частішими стали напади з метою отримання зброї та продовольства. Напади на в’язниці в Кременці та Дубно мали на меті насамперед звільнити активістів руху». Німецькі донесення повідомляли, що на початку березня 1943 року помічено розгортання та підготовку нових «банд» в районі Сарн, які складаються із загонів «чисельністю до 500 чоловік». З кінця квітня 1943 року нацисти почали практикувати застосування у боротьбі з УПА цілих військових з’єднань. Так, у райони Березне, Людвипіль, Мізоч, Остріг, Шумськ і Кременець було перекинуто одну дивізію у складі двох угорських полків, полку німецьких есесівців і полку з військовополонених казахів і узбеків.
 
Карателям вдалося досягнути тільки умовних успіхів, відтіснивши основні з’єднання УПА з Полісся та північної частини Волині у південну її частину. Фактично, це лише сприяло поширенню дій УПА на район, прилеглий до Славутицького лісового масиву, а також на Поділля. Німецький звіт щодо цього відзначав: «У квітні місяці, завдяки операціям наших підрозділів, у головному районі діяльності банд Березне – Людвипіль настало тимчасове заспокоєння, зате в районах на південь від автомагістралі Житомир – Рівне – Ковель – Брест діяльність банд активізувалась».
 
Окупанти панічно телеграфували на Захід, що націоналістичні партизани атакують уже посеред білого дня, нападають на потяги, визволяють людей, підготовлених для вивезення до Німеччини. Сам райхскомісар Ерік Кох, звітуючись до Берліна, писав, що на Волині лишилося тільки два райони, вільні від «банд». Навесні 1943 року у своєму внутрішньому листуванні гітлерівці визнавали, що не контролюють на Волині 75% орних земель і втратили 52% поставок худоби.
 
«Старший большивик України» … Бандера
 
Занепокоєний складним становищем окупаційної влади на Волині та Поліссі, 5 травня 1943 року в Україну прибув райхсміністр окупованих територій Сходу Альфред Розенберг. На нараді у Рівному йому доповіли, що «українські націоналісти завдають більше труднощів, ніж більшовицькі банди».
 
7 червня 1943 року німецьке командування розпочало першу масштабну антиповстанську операцію. 21 червня 1943 року територію Райхс комісаріату Україна оголошено «зоною антипартизанських операцій». З липня 1943 року до операцій проти УПА залучено відомого борця з партизанами, командувача всіма протипартизанськими формуваннями на Східному фронті Еріха фон дем Баха-Зелевскі. У розпорядженні німецьких генералів було 10 тис. солдатів (німецьких та польських поліцаїв і жандармів), 10 батальйонів мотопіхоти (до 7 тис. чоловік) з артилерією, 50 танків і бронемашин, 27 літаків, угорські частини та 5 бронепоїздів. Виходячи з-під ударів карних німецьких експедицій, повстанці відправлялися на Волинське Полісся, а також вдавалися до тактики глибоких рейдів на територію Житомирщини.
 
Здійснюючи бездарні каральні операції проти УПА, нацисти одночасно потурбувалися про ідеологічну підготовку, яка теж виглядала незграбно. У селах і над лісовими масивами розкидали листівки, у яких ОУН називалася «знаряддям жидівського большевизму», стверджувалося, що «кремлівські жиди
стоять у зв’язку з ОУН», УПА керують «агенти Москви», а «Бандеру призначили старшим большевиком України».
 
Провалившись у бойових діях проти УПА та прогадавши з ідеологічною «обробкою» населення, гітлерівці традиційно широко застосовували масовий терор проти мирних громадян. Протягом тижня було арештовано й 15–16 липня 1943 року страчено українську інтелігенцію Рівного, Луцька та Кременця (понад 2 тис. осіб), спалено цілі села. Окремі населені пункти (Радомишль, Вільче) гітлерівці бомбили з літаків 13 і 20–25 липня 1943 року. За німецькими даними, активність повстанців після каральних акцій  проти них не лише не знизилася, але навіть зросла.
 
 
Боївка ковельського провідника "Ярого", Волинь, 1943 рік.
 
Бій у Загорові: у монастирі під авіа нальотом
 
Села Старий і Новий Загорів розташовані в Локачинському районі на півдні Волинської області. Цей район – як і сусідні з ним – не надто багатий на великі лісові масиви, що зумовлювало специфіку  повстанської боротьби в регіоні. Один із відділів куреня Олексія Брися (Остапа) – чота особливого
призначення бунчужного Андрія Марценюка (Берези) – після обіду 8 вересня 1943 року увійшла до Нового Загорова. Село лежало якраз на одній із найголовніших зв’язкових ліній УПА на південнозахідній Волині. На випадок несподіваної атаки з боку противника, чота з 44-х осіб зосередилася біля найпридатнішої для оборони споруди – мурованого православного монастиря Різдва Пресвятої Богородиці.
 
Місцеві поляки донесли про чоту УПА у відділок польської допоміжної поліції, яка розташовувалася в Локачах. Поліція телефоном повідомила німецьку адміністрацію. Ближче до 9-ї вечора повстанські вартові помітили наближення до Нового Загорова вантажних автомобілів. До операції проти УПА було залучено майже всі сили районної поліції – роту німецької жандармерії, роту донських козаків і роту поліції із фольксдойчів. Каральні війська нараховували майже 400 осіб. Німці та їхні союзники були певні, що повстанці уже покинули населений пункт, тому без особливих застережних заходів безпечно підійшли  на відстань 50–100 метрів до замаскованих повстанських позицій. Так карателі опинилися під шквальним вогнем.
 
Втративши близько 40 осіб убитими та пораненими, німці швидко відступили, й почали обладнувати власні позиції. Підтягнувши вогнемети, карателі спробували запалити монастир, та оборонцям це мало зашкодило. Нічний штурм теж виявився безрезультатним. Упертий опір партизанів і постійна зміна ними вогневих точок змусили німецьких командирів думати, що їм протистоять значні сили противника. Німецькі радисти запросили підкріплення. Розуміючи, що зранку оборонятися буде набагато складніше, Андрій Марценюк віддав наказ відступити за монастирські мури й забарикадуватись у святині.
 
У першій половині дня 9 вересня1943 року до Нового Загорова прибуло ще кілька рот німецької жандармерії із сусідніх районів, і сили штурмуючих становили понад 700 осіб. Новоприбулі війська мали на озброєнні міномети й артилерію. Весь день німці вели мінометно-артилерійський вогонь по монастирю. Увечері  9 вересня до стін святині прибули десять легких танків, перекинутих залізницею зі Здолбунова, а над монастирем з’явилися три німецькі літаки. Артилерійським і танковим вогнем частково були зруйновані мури. Коли німецькі літаки почали бомбардувати монастир, повстанці сховалися під потужними склепіннями підвалів і витримали авіаналіт. Штурм, що розпочався в ніч з 9 на 10 вересня, знову відбили.
 
29 наших за сотню нацистів
 
Найважчим видалося 10 вересня 1943 року, коли німці цілий день безперервно штурмували зруйновані монастирські стіни. До кінця дня із 44-х живими [517]лишилися 18 повстанців. Протягом ночі з 10 на 11 вересня і першу половину дня 11 вересня карателі вели артилерійський, танковий і мінометний вогонь по монастиреві. Увечері 11 вересня німці здійснили ще одну невдалу спробу захопити руїни храму. Під час чергового бою було важко поранено трьох повстанців, які всі дострелилися. Серед загиблих був і командир Береза. У ніч на 12 вересня 1943 року повстанці, які залишилися, прийняли рішення прориватися під покровом ночі й туману. Трьох поранених заховали у зруйнованих монастирських підвалах, а дванадцятеро боєздатних, розділившись на дві групи, несподіваною атакою у двох напрямках зуміли пробитися крізь ворожі позиції й вислизнути з оточення. Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня. Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених. Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90–100 чоловік убитими та 150–200 пораненими. Бій у Загорівському монастирі дуже швидко «обріс» народними оповідями та легендами, а українські хіпхопери навіть склали про нього героїчну пісню «Не кажучи нікому». Відеокліп до пісні, між іншим, знімався саме у монастирі, який з 1943-го так і стоїть німим пам’ятником героїзму.
 
P.S.
Загалом же, під час боїв і сутичок з окупантами у червні-вересні 1943 року, загинули 1237 українських повстанців і понад 3 тис. гітлерівців та їхніх союзників. Ці цифри дещо нівелюють традиційне «жертовне» забарвлення націоналістичної героїки. З самого початку існування УПА українські повстанці довели,  що можуть успішно боротися з окупантом і перемагати.
 
ФОЛЬКЛОР

 

ЗАГОРІВСЬКИЙ БІЙ
 
В Загорові на горі
У старім монастирі
У неділю рано-вранці
Там молилися повстанці:
 
«Благослови, Божа Мати,
На ворогів міцно стати,
Боронити Україну
По-лицарськи – до загину»
 
«Борітеся, мої діти,
Бідну землю бороніте,
За прикладом мого сина
Встане з мертвих Україна»
 
«Друзі, нумо, гей, вставайте,
Монастиря не давайте,
Бороніте Україну!»
«Здобудемо або згинем!..»
****
В Загорові на горі
Спочивають лицарі.
Хрест високий в головах: 
«Полягло тут двадцять два»…
 
Спіть спокійно, друзі милі,
У високій цій могилі,
Пімстимо смерть і руїну,
Здвигнем з мертвих Україну.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.