Президентські вибори у Франції принесли лівим колосальний провал. Крім того, що Бенуа Амон, офіційний представник Соціалістичної партії президента Франсуа Олланда, осоромився, здобувши тільки 7% голосів. Із перегонів іще й вилетів галасливий марксист Жан-Люк Меланшон, який завзятою передвиборчою кампанією завоював неабияку підтримку. 7 травня відбудеться вирішальний другий тур, на якому змагатимуться безпартійний центрист Емманюель Макрон та ксенофобка й націоналістка Марін Ле Пен, що представляє праворадикалів. Остання обстоює вихід Франції з єврозони, ба навіть із Європейського Союзу.
Розгнівані на політичний істеблішмент французькі виборці викинули за борт кандидатів з обох традиційних партій: консервативних республіканців та соціалістів. Особливо болючим удар був для лівих. Тепер Соціалістичній партії загрожує розкол.
Подібні проблеми мають і їхні колеги на іншому березі Ла-Маншу — ліві сили Великої Британії, де безлад у Лейбористській партії провіщає катастрофу для виборців, які традиційно за них голосують. Важко пригадати іншу електоральну кампанію, що починалася б із такою підтримкою діючої влади, як нині. Згідно з опитуваннями консервативна партія Терези Мей має найбільший рейтинг партії від часів шаленої популярності Марґарет Тетчер у 1980-х. Торі світять блискуча перемога на перегонах та більшість із перевагою близько 100 мандатів у парламенті, де засідає 650 депутатів.
Читайте також: Що принесуть вибори у Великій Британії
Лейбористська партія, на відміну від торі, переживає катастрофічний занепад. У деяких регіонах, особливо в Шотландії та Південно-Східній Англії, лейбористи можуть не взяти жодного мандата. Надію на перемогу втрачають навіть депутати від цієї політсили. А більше її апологетів тихо очікують розгромної поразки в червні: у цьому вони вбачають єдиний шанс позбутися Джеремі Корбіна, лідера лейбористів, який настроїв проти себе основну масу однопартійців. Серед лівих його вважають дуже обтяжливим для партії на виборах. Колишній прем’єр від лейбористів Тоні Блер навіть закликав її прихильників голосувати за тих кандидатів від консерваторів, що готові просувати більш проєвропейську політику в переговорах стосовно Brexit. Опитування показують: менш ніж половина симпатиків лейбористів у країні вважають, що з Корбіна вийшов би найкращий прем’єр.
Звідси запитання: чи лишилося в Європі місце для лівих? Хто виявляється у виграші, коли виборці відвертаються від звичних соціалістичних партій? Відповідь: єдиної ідеології, яку могли б вибрати на зміну розчаровані ліві, немає. Але простежується чітка тенденція прихильності до популістів (у правому чи лівому крилі), які пропонують відхід від традиційної лінії, опір глобалізації, більш націоналістичну програму та згортання політики економії. Деякі нові партії, що завойовують популярність, представляють ліворадикальну течію: це, зокрема, СІРІЗА у Греції та «Подемос» в Іспанії. А деякі — праву, як-от «Національний фронт» у Франції, «Альтернатива для Німеччини» та Партія незалежності Сполученого Королівства (UKIP).
Іноді виборці об’єднуються навколо конкретних питань. Скажімо, у протестах проти режиму економії в тих-таки Греції та Іспанії і решті країн Південної Європи або у ворожості до Європейського Союзу, що відіграла важливу роль на референдумі Brexit і забезпечила підтримку UKIP. У деяких випадках вирізнити питання, навколо якого гуртується електорат, що покидає традиційні соціалістичні партії, складно. Його єднають хіба що розчарування політикою загалом та анархічне бажання зламати шаблон. Ця тенденція стоїть за популістською перемогою Дональда Трампа в США й успіхом «Руху 5 зірок» в Італії на чолі з колишнім актором і коміком Беппе Ґрілло, який не має досвіду в політиці.
Та чи може розчарування слугувати фундаментом для нових політсил? І чи застаріла на сьогодні традиційна програма лівих? Аналітики у Великій Британії вже багато років пророкували занепад Лейбористської партії. Адже дедалі більше людей зараховують себе до середнього класу й не відчувають спорідненості з робітничим, який здавна підтримує лейбористів. Програма британських лівих не змінюється вже майже 100 років: вона передбачає посилення державного контролю над приватним бізнесом (зокрема, у минулому — націоналізацію), більше фінансування соціального забезпечення, підняття податків для багатих, запровадження держпрограм для поліпшення медицини та освіти й водночас урізання видатків на оборону. Усі ці заходи мали б сприяти добробуту робітничого класу.
Читайте також: У Британії перед достроковими виборами розпустили парламент
За цифрової доби пріоритети змінилися. Традиційна ліва політика стала неактуальною і непопулярною. Сьогодні мало хто з лейбористів у Британії чи представників будь-якої соціалістичної партії в Європі закликає до повної націоналізації. Дедалі меншу популярність має концепція масового соціального забезпечення, навіть серед бідніших людей, яким не до вподоби необхідне для цього підвищення податків і на думку яких багато адресатів соцдопомоги є паразитами, що не хочуть працювати й живуть за рахунок інших. Профспілки вже не бачаться захисниками прав робітників. У сучасному цифровому світі, особливо західному, де більше людей працює за гнучким графіком або у сфері послуг, потреба у протистоянні профспілок із керівництвом великих виробничих підприємств, схоже, відпала.
Значно важливішими стали інші питання: довкілля, імміграція, майбутнє виробництва, расове розмаїття, права жінок, а також етичні питання, як-от захист тварин, евтаназія, права сексуальних меншин та релігійний екстремізм. Жодна із цих проблем, які нині домінують у західних ЗМІ, не вписується органічно ані в ліву, ані в праву програму. Більшість партій Західної Європи намагаються пропонувати політику, яка приваблюватиме виборців, що переймаються всіма цими кампаніями.
У Великій Британії лінію розколу визначило насамперед рішення про вихід із Європейського Союзу. Після референдуму минуло понад рік, а ця тема досі розділяє країну навпіл. У результаті плебісциту утворилася низка нових союзів та угруповань, а Шотландія ще більше віддалилася від Сполученого Королівства. Існує перспектива нового референдуму щодо її незалежності. Це може пособити невеликій Ліберально-демократичній партії — єдиній справді проєвропейській силі. Тим часом у лавах як консерваторів, так і лейбористів утворюються глибокі розколи між прихильниками та противниками Brexit.
Читайте також: Прихильники Brexit зазнали поразки на місцевих виборах у Великій Британії
Процес навколо виходу Британії з ЄС пришвидшив ерозію традиційної лояльності до певних політичних груп і соціальних класів. У 1997 році за іншу партію, ніж на попередніх виборах, голосувало тільки 13%. А в період між 2010-м і 2015-м уподобання змінили 38% громадян. Цього разу кількість таких людей, поза сумнівом, зросте.
У Франції тенденція в голосуванні продемонструвала ще разючішу зміну. Ле Пен і Макрон перемогли завдяки тому, що мільйони французів підтримали партії та політичні програми, яких 10 років тому не було помітно або не існувало. Те саме стосується СІРІЗА, «Подемос» і націоналістичних сил, які нині керують Польщею та Угорщиною. В усьому цьому очевидна тенденція до занепаду традиційних лівих партій. Руйнація Берлінського муру ознаменувала крах комунізму в Європі. Ноутбуки й інтернет обіцяють покласти край пануванню традиційних соціалістичних політсил у європейській політиці. А от кому дістануться голоси, втрачені лівими, наразі невідомо.