Насамперед запрошення Тайваню сигналізувало про те, що острів наближається до міжнародного мейнстриму. Це спричинило звичні обурення Пекіна, але також підкреслило марність табу континентального режиму на політичні контакти з острівною китайською демократією. Цього тижня група законодавців із країн Балтії відвідає Тайвань. Далі буде…
Ще важливішою реакцією стала стаття російських і китайських послів у Вашингтоні, в якій вони засуджують саміт. На суперечливу думку послів, він не має сенсу і спричинює розкол. Демократія західного стилю — застаріла, негнучка, надміру критична й дискредитована. Невблаганно формується «глобальна поліцентрична архітектура». Однак спроби згуртувати прихильників демократії «можуть напружити об’єктивний процес» (і що це означало б?). Якби я був редактором, то відправив би статтю на доопрацювання, додавши кілька саркастичних зауважень про хитку логіку й недоречний стиль. Жаргон маскує відсутність логіки. Якщо тріумфу нового порядку справді не уникнути, навіщо скаржитись на марні спроби йому опиратися? У читача складається враження, що російські й китайські лідери насправді не святкують падіння демократії, а побоюються її розквіту.
Читайте також: Подвійний прорахунок Китаю
Не обрані волею народу деспоти мають усі підстави хвилюватися. Демократія базується на звітності правителів: це проявляється на виборчих дільницях, а також у міжвиборчий період коштом вільних ЗМІ, громадянського суспільства й судів та, за потреби, народних протестів. Оскаржуваність не лише позірна: результати демократичних виборів справді непередбачувані. Усім відомо, хто переможе на наступних виборах у Китаї й Росії. Та ніхто не знає, хто стане наступним президентом США.
Автори статті пишномовно описують демократію як «універсальне право всіх народів». Маленька порада, високоповажні: мабуть, краще не випробовувати цього у вас на батьківщині, де ваші лідери докладають великих зусиль для обмеження власне цієї діяльності.
У статті наголошено на ролі «консультацій» у політичній системі Китаю. Рішення, мовляв, ухвалюють тільки за консенсусом. Таким самим принципом слід керуватись і в міжнародних справах. Чудово: почнімо з того, що застосуймо його в Південно-Китайському морі.
Росія, заявляють автори, є «демократичною федеративною правовою державою з республіканською формою правління». Однак побіжно визнають — поки що в процесі формування: «Політична система Росії постійно розвивається й потребує стабільного та спокійного середовища, яке гарантуватиме права й інтереси її народу». Хотілося б почути деталі про траєкторію і строки цієї еволюції.
Кваплячись відійти від цих питань, автори виходять на твердіший і краще знаний ґрунт та критикують західний інтервенціонізм і однобічність із дрібкою «якщодоїзму». Підсумовуючи, посли засуджують «базовану на цінностях демократію», а тоді закликають до «гармонійного співіснування країн з різними суспільними ладами, ідеологіями, історіями, культурами й рівнями розвитку».
Читайте також: Прикордонна етика
Власне, уся сутність демократії в тому, що вона динамічна й розмаїта. Різні системи суттєво різняться (заможні й бідні, великі й маленькі, президентські й парламентські). Демократії далекі від того, щоб бути слухняною когортою на чолі з американцями. Деякі підтримували війни в Іраку й Афганістані, інші запекло протестували.
Усе це засвідчує, що адміністрація Байдена започаткувала вдалу ініціативу. Незгасна привабливість демократії найбільше помітна за тим, як недемократичні країни дихають полум’ям через неї. Скромні цілі саміту такі: оборона демократії від авторитаризму, боротьба з корупцією й підтримка дотримання прав людини. Чудові перші кроки. Та уявіть лишень, що було б, якби ми почали просувати свободу в Росії та Китаї.