Слідами світової спадщини

16 дерев’яних церков – пам’яток архітектури цього року було вклю­­­чено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Вісім містяться в Україні, стільки само у Польщі. При цьому по чотири – на Львівщині та в Підкарпатському і Люблінському воєводствах, по дві – в Івано-Фран­­ківській та Закарпатській областях. Якщо дозволяють час та гро­­­­ші, можна оглянути всі церк­­ви, не оминаючи дорогою й інші шедеври дерев’яної сакральної архітектури, які з різних причин так і не були внесені до цього списку. Або ж обмежитися кількома довільно обраними храмами.

Перш ніж подати документи в ЮНЕСКО, члени української частини ініціативного комітету вивчили сотні дерев’яних церков у межах українсько-польського прикордоння, з яких вибрали вісім, які відповідають критеріям Організації, а саме: добре збережений автентичний стан, унікальність, підтримка і розуміння з боку релігійної громади, доступність для огляду. Це не означає, що решта храмів не заслуговують на увагу. Важливий момент – саме в західних регіонах України міститься левова частка дерев’яних церков, які в нашій країні визнано пам’ятками архітектури. Зокрема, у згаданих трьох областях налічується 1089 із 2353 українських дерев’яних церков, тобто майже половина.

Івано-Франківщина

Свою подорож ми розпочнемо з Івано-Франківської області, де налічується 462 дерев’яні церк­­ви – пам’ятки архітектури. І першим містом, яке пропонуємо відвідати, є Рогатин (1) – саме звідси походить Настя Лісовська, яка після того, як потрапила в татарський полон, стала дружиною оттоманського султана Сулеймана Пишного під іменем Роксолана. Місцева церква є одним із найстаріших в Україні збережених дерев’яних храмів, однак щодо її віку в науковців немає єдиної думки – вважається, що збудована вона першою половиною ХVІІ століття, однак офіційно датується аж 1598 роком – такий напис знайшов ще наприкінці ХІХ століття на північній стіні центрального зрубу парох церкви о. Іполит Дзерович. Святиня цікава тим, що в ній зберігся один із найдавніших та найдовершеніших ренесансно-барокових іконостасів в Україні, який походить із 1650-го. Мистецький статус хра­­му та іконостасу було визнано ще за часів Австро-Угорської імперії, коли її внесли до реєстру пам’яток. Вдруге до переліку пам’яток національного значення вона потрапила вже у 1963-му, за радянських часів. У 1980-х її реставрував один із найвідоміших українських фахівців Іван Могитич, після чого вона стала музеєм. Нині церква поєднує функції філії Івано-Франківського художньо­­го музею та діючого храму. Також на її честь у 2009-му Національний банк випустив пам’ят­­ну монету.

Село Нижній Вербіж (2) Коломийського району цікаве тим, що тут протікають одразу чотири гірські річки, найбільша з-поміж яких – Прут. Також звідси походить один із соратників Олекси Довбуша Григорій Семенюк, якого і вважають фундатором місцевої святині. Її унікальність у тому, що це п’яти­­верхий храм гуцульської школи. Хоча сама церква збудована 1808 року, однак в інтер’єрі збереглися ікони кінця ХVІІІ століття. У 1990-му її бані було вкрито карбованою бляхою. Нині це діючий храм.

Закарпаття

Далі наш шлях пролягає в Закарпатську область, де збереглося 110 дерев’яних церков, які визнано пам’ятками архітектури. Одна з них – церква Вознесіння Господнього (Струківська) у селищі Ясіня (3). За легендою, засновник селища Іван Струк збудував храм на знак подяки, що в негоду Бог допоміг йому зберегти отару овець, однак сучасна церква Вознесіння Господнього походить із 1824 року і є одним із найкращих зразків гуцульської сакральної архітектури. Втім, у її інтер’єрі таки збереглися іконостас кінця ХVІІІ століття та ікони ХVІІ століття, що наштовхує на думку: а може, легенда про стару церкву має реальний ґрунт.

Село Ужок (4) Великоберезнянського району міститься майже на межі Закарпаття – поруч із Ужоцьким перевалом, звідки бере початок річка Уж. Тутешня церква Святого Архангела Михаїла вважається одним із символів регіону і є популярним об’єктом серед художників. Сам храм збудований 1745 року і належить до бойківського типу – такі церкви поширені також у гірських районах Львівщини, а також на Івано-Франківщині. Стосовно ужоцької святині, то вона надзвичайно гармонійно вписана в навколишній гірський рельєф, оскільки стоїть на пагорбі.
 
Львівщина

Отож через ужоцький перевал помандруємо до Львівської області, де, за статистикою, найбільше дерев’яних церков у країні – 517. Перша з них міститься за кілька кілометрів від Закарпаття в селі Матків (5) Турківського району. Головною окрасою села, що розкинулося неподалік витоків річки Стрий, є дерев’яна церква Собору Пресвятої Богородиці, яку в 1990-х роках було переосвячено на честь Святого Дмитра. Як і церква в Ужоці, належить до бойківського типу, однак під час огляду можна побачити відмінності між бойківськими церквами Львівщини та Закарпаття. Збудовано храм у 1838-му, а його іконостас походить із 1840-х.

У цьому переліку Дрогобич (6) є найбільшим містом із кількома десятками пам’яток архітектури, проте найцікавішою з них, поза сумнівом, є церква Святого Юра. Її у 1656-му перенесли із села Надіїв (тепер Долинського району Івано-Франківської області). Унікальність святині ще й у тому, що в ній над хорами міститься Введенська каплиця. Інтер’єр виконано під керівництвом Стефана Маляра (Поповича Медицького).

Жовківський район (7) Львівської області представлений у списку ЮНЕСКО одразу двома храмами. Перший із них – церква Святої Трійці в самому районному центрі. Колишня резиденція польських королів Собєських Жовква, можливо, і сама колись буде включена до списку Світової спадщини. Збудована ще 1601-го, однак унаслідок пожежі не вціліла, тож сучасна споруда датується 1720 роком. Церква цікава тим, що в ній збереглися стінопис і п’ятиярус­ний бароковий іконостас ХVІІІ століття, які створили майстри Жовківської школи малярства та різьблення Івана Рутковича. Нині це діючий храм і музей.

Прикордонне село Потелич Жовківського району має кілька пам’яток архітектури, також тут міститься німецький військовий цвинтар. Однак найцікавішою, поза сумнівом, є дерев’яна церква Зішестя Святого Духа, зведена ще 1502 року коштом місцевих гончарів на місці старого храму Бориса і Гліба. У 1970-х святиню реставрували відомі львівські майстри Іван Могитич і Богдан Кіндзельський.

Польща

Якщо ви завершили тур храмами України в Потеличах (8), то найкраще скористатися пунктом пропуску в Раві-Руській – Гребенному – неподалік кордону, але вже на території Польщі в селі Радруж (9) Любачівського повіту Підкарпатського воєводства міститься дерев’яна церква Святої Параскеви. Зведена 1583 року, в її інтер’єрі зберігся іконопис другої половини ХVІІ століття. Щоправда, частина його елементів передана до музею – замку в місті Ланьцут. Нині використовується як музейний заклад.

Ще однією дерев’яною церквою неподалік кордону (перехід Краковець – Корчова) є храм Різдва Пресвятої Богородиці в селі Хотинець (10) – до Другої світової війни це було велике село, заселене переважно українцями. Нині воно належить до Ярославського повіту Підкарпатського воєводства. Головною пам’яткою архітектури в ньому є церква галицького типу храмів, збудована близько 1600 року. У самій святині зберігся стінопис ХVІІІ століття, проте іконостас походить, імовірно, з 1671-го.

Село Смільник (11) Підкарпатського воєводства в роки На­ціонально-визвольних змагань входило до складу Східно-Лем­ківської Республіки, що проіснувала з 4 листопада 1918-го до 23 січня 1919-го, а 1951 року в резуль­­таті обміну територіями опинилося у складі Польщі. Церква Архангела Михаїла, яка міститься тут і є діючим храмом, збудована у 1791-му. Це єдина збережена триверха церква бойківського типу на території Польщі. Утім, вона цікава також унікальною іконою Успіння Пресвятої Богородиці, котру датують 1748 роком, та розписом кінця ХVІІІ століття, на якому зображені старозавітні пророки.

Трохи західніше, у селі Туринськ (12) Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства, є ще одна церква Святого Архангела Михаїла. Однак споруджена вона вже не в бойківському, а в лемківському стилі – саме тут свого часу було місце компактного проживання українських лемків. Зведена на початку ХІХ століття, згодом її не раз перебудовували та розширювали. Нині це діючий храм, який належить Польській автокефальній православній церкві. Також тут зберігся унікальний іконопис пензля Йосифа Буковчика кінця ХІХ століття.

Ще чотири дерев’яні церкви компактно розташовані в Малопольському воєводстві неподалік польсько-словацького кордону (13, 14, 15, 16). Зокрема, у Горлицькому повіті є збудована 1811-го церква Святої Параскеви, яку вважають найкраще збереженим храмом західнолемківського ти­пу. У ній міститься іконостас пензля Михайла Богдановського 1904 року, який цікавий тим, що на ньому зображені святі Володимир та Ольга.

Ще одним зразком західнолемківської архітектури є церква Покрови Пресвятої Богородиці в селі Овчари. Однак це давніший храм, збудований 1710-го, тож чималий вплив на нього мало бароко. Зокрема, таким є іконостас 1712 року пензля Івана Медицького.

Завершити свою подорож дерев’яними церквами україн­сько-польського порубіжжя можна в селі Поврозник Малопольського воєводства, де височіє церква Святого Якова. Цей храм західнолемківського типу зведено ще 1600-го, однак у 1814-му після того, як перенесли на нове місце, його суттєво перебудували. Цікавий унікальним стінописом пензля Павла Радинського 1607 року, найдавнішим з-поміж тих, що є в усіх дерев’яних храмах регіону.