Квазірелігійний статус діверсіті не допускає жодного критичного ставлення. Ба більше, навіть прості запитання (а що воно таке? чи справді спричиняє тільки добро?) автоматично викликають звинувачення у блюзнірстві. Не дивно, що ця святая святих, цей тотем, робить із критики табу.
Раніше так не було, хоча різнорідність людству притаманна давно. Люди завжди належали до різних рас, етносів, націй, держав, статей, гендерів, культур і мов. Завжди були бідні й багаті, високі та низькі, темно- і світлошкірі. Бог спершу створив різні види природи, а тоді чоловіка та жінку. І не забуваймо про гадюку.
Отже, різнорідність є, була й буде фактом життя. Чому вона стала фетишем? Причин багато, але основна, мабуть, та, що діверсіті перетворилося з природного стану існування на засіб для мобілізації та боротьби. А така метаморфоза стала можливою, ба навіть неминучою, із постанням модерних, демократичних суспільств та ідеології людських прав. Модерність запрошує освічених, міських людей організовуватися в рухи, які обстоюють свої партикулярні інтереси; ідеологія прав ці рухи легітимізує. А їхня доведена спроможність досягати цілей заохочує інших до наслідування. Коли партикуляризм стає нормою, логічним є висновок, що всі партикуляризми вартісні й навіть потрібні. Звідси малий крок, особливо в демократичних суспільствах, які вважають себе ліберальними та «всіхобіймальними», до перетворення діверсіті на благо. Не дивно, що в одному мюнхенському шпиталі, який мав би гордитися своєю спроможністю лікувати, висить величезний транспарант: «Wir Sind (німецькою «Ми є». — Ред.) Diversity».
Читайте також: Важко бути американцем
Проблема, звичайно, полягає в тому, що безумовних благ у людському житті немає й діверсіті ним також не може бути. Навіть мінімальне ознайомлення з історією доводить, що передумовою етнічно-релігійних конфліктів є присутність різних етносів, націй тощо. Класова боротьба припускає класову різнорідність. Сучасні расові конфлікти у США й війна на Донбасі теж є посереднім наслідком расової та мовно-духовної різнорідності. Отже, діверсіті може мати жахливі наслідки.
Але може мати й добрі. Гетерогенні культури часто розвиваються більш творчо за гомогенні. Люди з різними темпераментами і знанням краще розв’язують проблеми. І багатьом цікавіше спілкуватися з різними людьми, їсти різні страви і слухати різну музику.
Отже, діверсіті не є ні безумовним злом, ані безумовним добром. Багато залежить від того, про яку саме різнорідність ідеться і скільки її має бути. Співпраця між дуже різними людьми — особливо коли відмінності належать до цінностей і переконань — часто неможлива. (Уявіть собі співпрацю німецькомовних фашистів із англомовними лібералами чи українських патріотів із російськими шовіністами…) Зате співпраця між поверхово різними людьми (я за піцу, а ти за вареники), які поділяють основні переконання й цінності, може бути й часто буває дуже плідною.
На жаль, у сучасній Америці такий дещо витончений, хоча до болю очевидний погляд на діверсіті неможливий, бо діверсіті як фетиш не зважає на нюанси, які лише своїм існуванням ставлять фетиш під сумнів. Роль поняття діверсіті як фетишу — не плекати співіснування різнорідних, а приглушити діверсіті тих, із ким не згоден. Mirabile dictu, діверсіті став засобом боротьби проти різнорідності!
Читайте також: Діаспора: зміна парадигми
Загалом, сучасним американцям притаманний бінарний спосіб мислення й бінарний розподіл усіх і вся на своїх і чужих. Ліві закидають правим, що вони проти расової діверсіті, а праві лівим, що ті проти ідейної діверсіті. Хоча насправді помиляються й ті, й ті. Адже уникають реального підходу до реальних проблем і натомість воліють якнайгарячіше бити поклони божкові-діверсіті.
Паралелі з СРСР очевидні. У США діверсіті, у СРСР дружба народів. Обидві ідеологеми закривають дійсність, заохочують і примушують людей вдавати, що все гаразд, що винні тільки «вони», а не «ми». Аж поки хтось зауважить, що король голий. Може, тоді викриття суцільної брехні нарешті очорнить саме поняття різнорідності.