Я все життя голосував за «Ліберальних демократів» (перший свій плакат за тодішню Ліберальну партію виставив на виборах у лютому 1974 року, мені тоді було 11) і не є безпристрасним стороннім спостерігачем, особливо коли йдеться про політсилу, яку підтримую. Але поки що єдина центристська проєвропейська партія Великої Британії розгубила свою потенційну перевагу на старті кампанії, загрузнувши в питаннях про те, чи вважає її лідер Тім Фаррон (ревний християнин), що сексуальні стосунки між представниками однієї статі — гріх.
Протягом наступних шести тижнів це зміниться. Мало хто сумнівається, що лібдеми повернуть собі близько 50 мандатів, які втратили на виборах 2015-го. Але важливіше питання полягає в тому, наскільки цей здобуток буде серйозним.
Існує можливість, що через поєднання таких факторів, як помилки під час кампанії, зміни в явці виборців, розчарування із приводу Brexit, пожвавлення лібдемів та навдивовижу стійкий електорат лейбористів, у британському парламенті й після голосування не сформується переконливої більшості. Якщо так станеться, Мей утратить прем’єрське крісло, а уряд, який утвориться в результаті, буде коаліційним чи урядом меншості. Це може стримати скочування країни до Brexit.
Читайте також: Прихильники Brexit зазнали поразки на місцевих виборах у Великій Британії
Шанси такого розвитку подій невеликі: може, 15% (букмекерські сайти оцінюють можливість утворення підвішеного парламенту в 5:1 або й 10:1). Але судячи з того, наскільки катастрофічним мені бачиться процес виходу Великої Британії з Європейського Союзу, будь-який шанс — це вже добре, і ним варто скористатися. Я пам’ятаю нечисленні жалюгідні демонстрації на початку 1980-х проти Радянського Союзу, за політичну свободу в Польщі та за незалежність країн Балтії. Якби тоді хтось сказав нам про 10-відсотковий шанс того, що будь-яка із цих поневолених тоді держав за 20 років вступить у НАТО, ми дуже втішилися б. Незначна можливість — це краще, ніж узагалі жодної. І надію нам дає вже сам факт, що вибори будуть.
Швидше за все, 8 червня Тереза Мей здобуде більшість. Але з якою перевагою? Якщо перемога її буде справді розгромною, це гарантує їй потужний мандат не так на домовляння з ЄС, як на придушення прихильників «жорсткого розлучення» у власній партії, а ще таблоїдів з антиєвропейською риторикою в питаннях на кшталт прав інших громадян Євросоюзу, майбутньої ролі Європейського суду з прав людини, а також ціни, у яку Лондону обійдеться вихід із ЄС. Коротше кажучи, що переконливішим виявиться успіх на виборах Терези Мей, то м’якшим мав би бути Brexit.
Наступне серйозне запитання: чи є нинішній занепад Лейбористської партії за керівництва некомпетентного лівого Джеремі Корбіна фатальним та остаточним. Відповідь залежить від двох моментів: наскільки серйозною буде поразка партії на виборах і як політсила на це відреагує. Якщо брати до уваги специфіку британської виборчої системи, то представництво лейбористів у парламенті навряд чи буде менше за 100 мандатів. Але цілком можливо, що за кількістю голосів виборців лібдеми незначно обійдуть лейбористів, наприклад на два відсоткових пункти. Якщо така поразка не підважить контролю лівих над керівництвом Лейбористської партії, багато лівоцентристськи настроєних виборців можуть вирішити, що час пригледітися до інших варіантів.
Читайте також: У Британії перед достроковими виборами розпустили парламент
Для друзів та союзників Британії усе це складеться в неприємне видовище. У період, коли світові украй потрібні відповідальні й досвідчені лідери-великоваговики, Сполучене Королівство викаблучується на задвірках. Якщо ми почнемо вихід із ЄС, то вирішення колосальних питань, пов’язаних із реалізацією Brexit на практиці (поки що масштаб складності уряд практично цілковито ігнорує), забиратиме в нас усю енергію щонайменше наступні два роки. А якщо вибори таки принесуть несподіваний результат, а з ним безлад і ми спробуємо відмовитися від Brexit, Британія зіткнеться із серйозними внутрішніми питаннями, які відволікатимуть увагу, та розколами.
З огляду на нинішню невизначеність у Вашингтоні (та її проекцію назовні) лідерство в західному світі нині — скарб без господаря. Хочеться сподіватися, що із цією проблемою впораються Емманюель Макрон та Анґела Меркель. Бо в нас не виходить.