Алла Лазарева власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

Що не так з французькими «борцями за мир»?

Світ
29 Листопада 2022, 17:29

«Переговори, потрібні переговори!» — постійно чути з французьких телеекранів. Кремлівські лобісти, що принишкли в перші місяці російського повномасштабного наступу, підняли голови. Велосипед винаходити не треба: радянські методички детально розробили «миротворчий» дискурс, що системно називав речі протилежними іменами. «Війна — це мир, воля — це рабство, незнання — сила…». Джордж Орвел насправді нічого не вигадав. Радянський Союз з перших днів практикував отаку «дзеркальну» комунікацію. І проходило! Що нині, що сто років тому в світі регулярно знаходиться критична маса тих, хто підхоплює й поширює московську брехню. Хто — за гроші, хто — з наївності. Перших, очевидно, більше.

«Ми за мир» у виконанні французьких русологів не просто насторожує. Підміна поняття полягає в тому, що під словом «мир» розуміється зупинка українського контрнаступу. «Переговори» в специфічній московській інтерпретації означають згоду на ультиматуми Кремля та фактичну фіксацію територій за нинішньою лінією фронту. Москва з таких «переговорів» виходить з привласненими землями, Київ опиняється без компенсацій та репарацій, з втраченими територіями в обмін на нічого. Налякана Європа зможе якийсь час тішити себе ілюзіями, ніби «війна закінчилась», але не довго: піднакопичивши сили, Росія знову піде в наступ, якщо дозволити їй зберегти свою нинішню структуру та владу.

Читайте також:   Дрезденський період Путіна: чого майбутній диктатор навчився під час роботи у НДР  

«Перемога у кожного своя, — каже в розмові з Тижнем дипломат, який не побажав бути названим. — Німці хочуть спокою в енергетичних питаннях, Емманюель Макрон прагне грати першу дипломатичну скрипку, американці, схоже, вагаються щодо військового способу повернення Криму. Логіка багатьох тамтешніх експертів така: за 6-7 років, РФ так чи інакше розвалиться. Ось тоді й заберете Крим, не поспішайте». Проте це — не просто хибна, але й небезпечна логіка, яку підживлюють сумнівні гості багатьох потужних французьких телеканалів.

Крім російських дипломатів, які регулярно знаходять трибуну на телеекранах, французька публіка постійно має щастя бачити таких прихильних до Росії речників, як колишній міністр освіти Люк Феррі, політолог-комплотист Ерік Денесе, кілька відставних генералів, що просувають месидж про «договорняк» стосовно втечі росіян з Херсону, а також — цілу колекцію новоявлених “експертів з українського питання”, які рік тому не факт що вміли знайти Україну на карті світу.

Присутність російських дипломатів у прямих ефірах відстоюють такі зірки французького ТБ, як Етьєн Ленхардт. «Їхня участь дозволяє заперечувати неправдиву інформацію відразу ж, у прямому ефірі,» — вважає він. І можна було б погодитися, якби не відмінність французької школи журналістики від англо-саксонської. Якщо ВВС звикли «розмазувати» певних учасників ефірів, французькі медіа гостинніші, і в дипломатів країни-агресора дозволяють собі запитувати хіба «але це ж ви першими напали на Україну?»

Читайте також:   Епоха кувалди. Що страта зека-вагнерівця розповідає про найближче майбутнє Росії  

Результатом такого формального підходу до принципу «кожен учасник конфлікту має право висловитись» є те, що російські речники з комфортом поширюють свою відверту брехню, сіють недовіру, сумніви, не наражаючись на суттєві перешкоди. Той же Ленхарт зазначив у одному з ефірів: «Допоки не з’явились репортажі з Бучі саме від французьких колег, яким всі ми довіряємо, існували сумніви, чи не йдеться про українську маніпуляцію». Ця ремарка популярного телеведучого ідеально ілюструє відразу дві тенденції: як глибину російських впливів, так і колективну необізнаність стосовно України.

Не можна сказати, що змін у правильному напрямку немає зовсім: минулого тижня міжнародна організація захисту свободи слова «Репортери без кордонів» позивалася в суді до французького регулятора аудіовізуальних та цифрових комунікацій ARCOM. Позов – про бездіяльність у справі французького оператора супутникового звʼязку Eutelsat, що транслює три головних російських пропагандистських канали: «Россия-1», «Первый канал» та «НТВ». «Російські медіа підбурюють до ненависті та навіть до геноциду українського народу через мережу Eutelsat, яка охоплює 15 млн. осіб», – наголошують позивачі. Щоправда, на швидкий розгляд сподіватись годі, тож пропагндисти ще мають попереду багато часу, щоб отруювати ефір. Але принаймні усвідомлення прямої шкоди, яка вимагає жорсткої реакції, починає приходити.

«Ми за мир» у виконанні симпатиків Кремля часто означає, що насправді мова — про збереження статус-кво, що встановилося по завершенні Другої світової війни. Тоді Москва, як один з переможців, здобула згоду на забуття всіх скоєних нею воєнних злочинів, а також — репресій проти власного народу. Захід, у певному розумінні, позбувся лиха, розплатившись за власний спокій мільйонами скалічених життів, по інший бік Залізної завіси. Щось подібне намагаються проштовхнути знов. Аби не дорожчали світло та опалення, нехай українці на окупованих територіях потрапляють під тортури, нехай загарбник краде дітей та «всиновлює» їх при живих батьках, нехай окупант вбиває всіх, хто йому не радий… Заплющ очі та не дивись, як це робили попередні покоління. У прихильників цієї схеми не бракує ресурсу. Було б великою легковажністю зневажити небезпекою подібних впливів.