Шлях Сергія до бджолярства був звивистим. Ще до російської агресії він служив у навчальному центрі «Десна». Там за найменшої нагоди вчився стріляти з усього, що потрапляло до рук: каже, що вже тоді розумів імовірність агресії з боку однієї «братньої» країни. «Я не мріяв про війну й не романтизував її, але припускав, що рано чи пізно історія повториться і як наші батьки та діди, так і ми візьмемо зброю, щоб захистити свою родину й Батьківщину», — каже Сергій.
У 2014 році він пішов до військкомату й записався добровольцем, після чого провоював на Донбасі понад три роки. Підписав контракт, воював у складі 59-ї мотопіхотної бригади. І хоч зараз він веде цивільне життя, каже, що службу покинути не готовий і знає, що в час «Ч» складе рюкзак і вже за годину буде у своїй військовій частині.
Сергій вважає себе класичним представником піхоти й дуже добре розуміє, що першими в зоні ризику будуть саме вони — воїни з лопатами та автоматами. Але до служби ставиться як до важливої місії, яку має виконувати будь-який чоловік, що себе поважає. Про героїзм на війні воліє не говорити, а про себе каже, що у великих операціях участі не брав. Утім, очевидно, що людину без розуміння військової справи командувати ВОПом не поставлять, а Сергій командував ним майже шість місяців. Його позиція називалася «Граб».
Читайте також: Ферма у квартирі
Сергій любить пожартувати й охоче розповідає свою улюблену історію про відлов пташиних диверсантів. «Сидимо на позиції якось, нудьгуємо. І тут бачимо: якісь дивні рухи в полі неподалік відбуваються. Я хлопцям кажу, що сам піду в розвідку, а вони нехай прикривають. Ішов, ішов, і тут просто на мене вистрибують п’ять перепілок і біжать далі. Мене аж заціпило на місці — звісно, я їх не чіпав, але хлопці реготали, як коні. Потім ще довго згадували, як я героїчно перепелине ДРГ міг знешкодити, але злякався». А от про важкі моменти війни Сергій згадує неохоче, щоб не пірнати в травмувальні спогади зайвий раз.
Повернувшись із фронту, Сергій на деякий час ліг поправити спину до військового шпиталю через проблеми з хребтом після навантажень. А оскільки на початку війни він розлучився, то був відкритим до нових знайомств. Там він і вгледів маленьку спритну брюнетку — волонтерку Марію.
«Дивлюся: яка гарна мала — треба, щоб моя була!» — згадує Сергій. Усе склалося швидко й добре: вони з Марією створили родину, у якій тепер виховують трьох діток, а також розвивають господарство своїх «щасливих бджіл». Про бджільництво і створення меду Сергій знав з дитинства: його дідусь мав велику пасіку в Молдові, але ні під час війни, ні до неї не думав, що його захопленням стануть вулики та баночки із солодощами. Проте вже після війни зрозумів: єдиний ефективний рецепт виживання та адаптації в цивільному житті — це знайти справу, яка приносить щиру радість і в жодному разі не дозволяє сидіти склавши руки.
Читайте також: Архітектор з «Острова»
Якось Сергію подзвонив найкращий друг Володимир, з яким вони служили й разом повернулися додому: «Борода, а давай бджіл купимо й мед робитимемо, ти щось знаєш про це?». Звісно, Сергій щось колись знав, але навички розгубив. Однак ідея одразу припала йому до душі. А тому, не вагаючись, погодився поїхати й купити бджіл та вулики. На перший раз друзі взяли собі по два «бджолпакети» по півтора кілограма бджіл у кожному й влаштували пасіку в селі.
Справа пішла та розшилася. «Один вулик налічує від 30 тис. до 60 тис. дівчаток, а в мене зараз приблизно 50 вуликів, от і рахуйте», — каже Сергій. На запитання, чи не збирається родина Бондаренків організувати екскурсії на своє виробництво, щоб привернути увагу потенційних покупців, Сергій відповідає, що було б добре, але один захисний костюм коштує від 300 до 500 грн, тож він краще вуликів ще накупить, щоб побільше меду було.
До речі, у своєму бізнесі родина має чітко розділений функціонал: Сергій займається всіма етапами виробництва меду, а Марія придумує асортимент, фасує, приймає і відправляє замовлення. А у вільний час ще й пише красиві та дуже яскраві рекламні пости в групі. «Обожнюємо робити для вас медові баночки «Потужний вітамін», адже в них стільки користі! — пише Марія. — Мед, курага, родзинки, горішки кеш’ю, мигдаль, ліщина, волоські горіхи, насіння гарбузове, насіння соняшника й вишня. Чудово смакує до чаю, кави. Прекрасне доповнення до ранкової каші як дорослим, так і дітям». Словом, у кожного з Бондаренків власний простір для творчості.
Читайте також: Від теорії до практики
Складається враження, що їхні бджоли справді щасливі: господарі люблять їх, а покупці люблять їхній мед. Крім чистого меду та медових десертів, у Бондаренків можна купити ще бджолине обніжжя — простіше кажучи, квітковий пилок. Дещо неапетитна виробнича назва пов’язана з тим, як той пилок збирають, а це складніше, ніж можна подумати. Сівши на квітку, бджола збирає її пилок на себе, потім зчищає лапками й відправляє собі до рота: змочує слиною, додає власні ферменти, знешкоджує алергени. Потім бджола формує з того пилку маленький кавалок і ховає його в спеціальних «кишенях» на своїх задніх лапках — власне, тому пилок і називають обніжжям. Щоб зібрати його, пасічник ставить бар’єр на вході до вулика — так цей кавалок потрапляє до пилкозбірника, а вже звідти — у продаж.
Усього родинний бренд Бондаренків випускає 16 видів солодощів, включно із чистим медом, але найпопулярніший продукт — медові горішки в баночках. Через карантин продаж дещо знизився, але Сергій дуже оптимістично ставиться навіть до перешкод. Упевнений, що купить ще нове обладнання, а конкурентів не боїться: каже, що вони його стимулюють ставати активнішим.
Наостанок Сергій розповідає, як придумував назву своєму медові, і радить, що робити, щоб не втратити себе після війни. «Якось на ротації було кілька вільних хвилин, я сидів на своїй позиції в Станиці Луганській, дивився в небо і мріяв, як повернуся додому. І ще вірив, що буду щасливим, бо мене там чекають щаслива родина й щасливі бджоли. Так і народилася назва «Мед щасливих бджіл», адже ми також, як ті бджоли, працюємо для інших. А щоб не втратити відчуття щастя в такі складні часи, я хочу порадити тим, хто ще не знає, що робити, згадати якусь мрію, яку ви так і не втілили. І почати її втілювати».