Пандемія. Герої та антигерої

  ▪   Ганна Чабарай

Архітектор з «Острова»

У дворику легендарного київського бару «Хвильовий» зустрічаємося з архітектором Романом Сахом. Він працював над інтер’єром цього закладу, а зараз допомагає з облаштуванням тераси: їхню роботу саме мають дозволити з дня на день завдяки пом’якшенню карантинних заходів.
Матеріал друкованого видання
№ 19 (651)
від 6 травня

Роман, крім того, співзасновник платформи «Острів», яка починалася зі студентського об’єднання для саморозвитку й перетворилася на спільноту кваліфікованих фахівців та мультифункціональну майстерню. Коли світ охопила пандемія COVID-19 і з’ясувалося, що українським лікарям бракує захисного обладнання, учасники цієї спільноти почали виробляти дешеві й функціональні пластикові щитки для захисту обличчя та відправляти їх у лікарні.


«Я займаюся архітектурою, проектуванням різних форматів — від предметного дизайну до ревіталізації промзон. Зазвичай працюю в командах як спеціаліст, ми можемо брати різні проекти, залучаючи фахівців різної компетенції. Карантин підкосив багато задумів, усі проекти, пов’язані зі стратегуванням, заморозилися, зате з’явилося чимало швидких, націлених на вирішення конкретних проблем. Щитки для лікарів — один із них. Просто приїхав друг, попросив зробити щиток для його мами. Я подивився на те, що пропонують в інтернеті: конструкція недосконала, дорога у виготовленні, складна. Вирішив її спростити й працювати інструментами, що є на платформі. Ми маємо лазерний різак. За кілька ітерацій нам удалося спроектувати конструкцію, виготовлення якої займає одну хвилину. Значно нижча вартість — 40 грн, швидша збірка, дешевше транспортування. Доставка сотні коштує 30–60 грн», — розповідає Роман.

 


Першими замовниками були волонтери проекту «Будуємо Україну разом». Вони працюють у малих містах, зібрали там дані щодо потреб лікарень, профінансували перші кілька сотень щитків. Потім запустився збір грошей на «Спільнокошті», туди приходять люди, що знають, яким конкретно лікарням потрібні такі щитки, платять за них і просять відправити. «Таких запитів дуже багато. В Енергодарі волонтери зібрали гроші з бізнесу, закинули на «Спільнокошт», попросили щитки й розподілили їх по своїх лікарнях. Є люди, які скидають кошти й просять відправити щитки, куди ми вважаємо за потрібне. Деколи пишуть із лікарень напряму», — каже активіст.

 

Читайте також: Терикони і роботи

 

Конструкція всім сподобалася, почалися масштабніші замовлення. Майстерня може виготовляти кілька сотень за день, поки що потужності перевищують ресурси — усе залежить від пожертв. Розіслали по лікарнях уже 1,7 тис. щитків, на «Спільнокошті» лишилося зібрати 13% суми, щоб вистачило ще на дві тисячі. Найгарячіші запити вже задовольнили, зараз спілкуються з благодійним фондом «Пацієнти України», який теж збирає інформацію про потреби лікарень. Сподіваються отримати фінансування фонду «Відродження», щоб систематизувати виробництво, децентралізувати його й зробити масовим, адже в Україні є багато майстерень із потрібним обладнанням.

 


Сама майстерня розташована в підвалі гуртожитку Київського національного університету будівництва і архітектури, до якого ми довго петляємо солом’янськими дворами. Роман узявся доводити підвал до ладу, коли навчався в цьому виші. Зараз тут багато різних залів для роботи з металом, деревом, пластиком; кухня; щось схоже на вітальню й навіть маленька сцена з барабанною установкою. І лазер, за допомогою якого створюють щитки. Роман кладе всередину шмат тонкого пластику, закриває прозорим екраном, і лазер починає бігати. Він легенько іскрить, а на пластині з’являються контури майбутніх щитків та смужок із засічками, до яких вони кріпитимуться. Кілька хвилин — і три предмети готові, лишається тільки їх зібрати.

 


Роман тим часом розповідає, що це обладнання фактично комунальне, адже виграли гроші на його придбання з Громадського бюджету. Тепер мають можливість утілювати різні соціальні проекти. «Це була наша давня мрія. Два роки тому ми отримали перше фінансування в межах Громадського бюджету, потім почалася історія з краудфандингом. Тоді в нас був лише порожній підвал без ремонту. Ми запустили кампанію, зібрали 100 тис. грн, і це було просто «вау». Зробили ремонт, відкрили майстерню й почали інституційний «Спільнокошт». Не так добре пішло, бо в проектного «Спільнокошту» є місія, а інституційний — це підтримка діяльності. Інституцією ми так і не стали, бо в нас вільна структура, атмосфера. «Острів» — це середовище, де є можливості. Фізичні, матеріальні, інтелектуальні. Той, хто потрапляє в це середовище, розуміє, щó тут можна зробити, бере і робить. Для мене воно дуже цінне, я просто виходжу попити кави на кухню, обговорюю ідею з кількома людьми й одразу розумію, хороший мій проект чи ні», — ділиться архітектор.

 

Читайте також: Чітка система координат


Такий підхід Роман хоче принести в університетську освіту, хоч це й складно через бюрократію. «Але з кожним нашим проектом університет розуміє цінність цього середовища, воно дуже продуктивне, тут безплатно гуртується більше інтелектуальних людей, ніж в університеті на ставках. Люди, які в нас працюють, самі вкладають гроші, щоб залишатися тут. До нас приходять викладачі, які хочуть чогось нового, приводять студентів. Ми інтегруємося в навчальний процес, думаємо, що це може якось впливати на освіту, архітектуру, дизайн», — каже він.

 


Один із проектів «Острова», який ініціював колега Романа, — сайт із готовими рішеннями для ОСББ, на якому кожен може завантажити проект для оновлення свого під’їзду, отримати детальні інструкції та втілити його. За це взялися мешканці сусідньої з «Островом» хрущовки. «Ми дали їм майстерню, вони лакують дошки, зварюють каркас, монтують. Спочатку був лише один активний сусід, який хотів цим займатися. Потім долучився другий, третій. Зараз це вже маленька спільнота, об’єднана цим під’їздом, вони доводять його до ладу. Проект дуже довгий, хоч і маленький. Але ми й не планували швидко. Нам було важливо, щоб після проекту лишилася активна спільнота, яка й далі працюватиме разом. У нас було багато проектів з інтервенціями в простір, але якщо немає спільноти, то вони нестійкі. Спочатку ініціатор був скептичний, переконував, що сусіди байдужі й ніколи таке не підтримають. Через рік вони вже влаштовували біля цього під’їзду пікнік», — сміється Роман.

 


Тепер він показує, як збирати деталі в щиток: слід відклеїти захисну плівку в куточках, приєднати стрічку, яка допоможе їм тримати форму, а тоді прикріпити гумку. Це швидка робота, волонтери виконують її вдома, потім пакують партії в пакети й розсилають поштою. Сто щитків — невеликий і легкий згорток. Поряд із заготовками стоїть велика коробка з пластиковими обрізками. Їх не викидають, а збираються переробити. Крім того, у майстерні планують шити з банерів багатофункціональні сумки, зокрема для роздільного збору сміття в домашніх умовах.

 

Читайте також: Розвідниця з крилами


«Я почав займатися щитками, бо бачу недалекоглядність деяких активістів, волонтерів, які справді роблять добру справу, забезпечують медиків, але не задумуються, що буде далі. По місту валяється безліч використаних масок, рукавичок. Це сміття множиться у страшній прогресії. Ми одразу задумали, що закладаємо в кожен наш щиток суму на його переробку, щоб потім зробити з них інші корисні речі. Це наступний наш проект, який ми тільки готуємо до анонсу. Проект пов’язаний із переробкою пластику, банерів та загалом зміною поглядів на екологічну поведінку», — розповідає активіст. Це буде соціально відповідальний бізнес, який, крім переробки речей, направлятиме частину прибутку на підтримку системних змін.

 


«Такого зараз не робить майже ніхто. Є організації, які займаються переробкою сміття, але лобіювання такої політики на вищих рівнях займає, може, піввідсотка їхньої діяльності. Це мене засмутило й підштовхнуло таким зайнятися, щоб було більше «соціально відповідальних» щитків, які ми зможемо забрати назад. Кожному, хто отримує від нас щитки, ми ставимо умову, щоб вони їх не викидали, коли потреба зникне, а відправляли нам», — ділиться Роман. Активісти вже знайшли завод у Житомирі, який має обладнання й допоможе переробити пластик. А також — архітекторів і дизайнерів, які перетворять відпрацьоване спорядження на красиві й потрібні речі. 

 

----------------------

Здійснено в межах проекту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Теги