Катерина Шимкевич Аналітичний центр балканських досліджень

Сербський вілайєт. Як Туреччина нарощує свій вплив на Балканах

Світ
26 Грудня 2022, 15:52

На Балкани Туреччина стала поступово повертатись у 2000-х роках. Це почалося з приходом до влади Партії справедливості та розвитку, лідером якої є діючий президент країн Реджеп Таїп Ердоган. З того часу турецька політика стосовно Балканського регіону пережила зміни – від концепції нео-османізму до стратегії прагматизму (так званий ердоганізм). Прихильником і реалізатором нео-османізму був Ахмет Давутоглу, який став прем’єр-міністром Туреччини у 2014 році і перебував на цій посаді до 2016 року (до цього Давутоглу керував зовнішньополітичним відомством країни). Спочатку Давутоглу обрав «стовпами» розповсюдження турецької політики в Балканському регіоні Боснію і Герцеговину, Албанію, Північну Македонію, тобто країни із значною частиною мусульманського населення. Пізніше до цього переліку додалася і Сербія, котра зайняла окреме місце у балканській турецькій політиці. Закладений Давутоглу фундамент співпраці між регіоном і Туреччиною використав для реалізації своїх прагматичних цілей та завдань Реджеп Таїп Ердоган, ставши у 2018 року президентом країни. І він так само приділяє значну увагу Сербії як стратегічному партнеру на Балканах.

«Історичне потепління»

Сучасні відносини Туреччини і Сербії після розпаду югославської федерації не були безхмарними. У 1990-х Анкара відкрито підтримала Боснію і Герцеговину, потім Косово, що викликало протести з боку сербського МЗС та керівництва держави. Покращення стосунків почалося тільки у 2009 році, коли президентом Туреччини було обрано Абдуллу Гюля. Того ж року він відвідав Белград, ставши першим турецьким президентом, який поїхав із офіційним візитом до Сербії з початку 1980-х. Його приїзду передувало укладання угоди в сфері оборони, яка була важлива і для Анкари, і для Белграда. Утім, це були лише малі кроки до зближення двох країн, які мали одна до одної багато претензій, зокрема історичних.

У 2009 році на посаду міністра зовнішніх справ був призначений Ахмет Давутоглу, який добре знав Балканський регіон і розбирався в суперечках між країнами. Тоді й почався непростий шлях повернення Туреччини в регіон. Давутоглу знайшов можливість одразу продемонструвати можливості і серйозність намірів Анкари. Вже того ж року Сербія і Туреччина підписали угоду про зону вільної торгівлі, яка почала діяти з 1 вересня 2010 року.

Абдулла Гюль (ліворуч) з президентом Сербії Борисом Тадичем у 2009 році

Наступним «проєктом» Давутоглу став переговорний процес між Боснією і Герцеговиною та Сербією щодо майбутнього трьох титульних націй у складі БіГ. Туреччина у цьому процесі виступала модератором, тому робила все можливе, аби сторони нарешті знайшли точки дотику для порозуміння. У 2010 році БіГ, Сербія і Туреччина у рамках тристороннього саміту підписали Стамбульську декларацію про співпрацю. Документ започаткував комплексний механізм співпраці між трьома країнами. Співробітництво реалізовувалося через низку самітів та робочих зустрічей, а також підписання угод у різних сферах. Наступна тристьороння зустріч на рівні президентів була запланована на 2014 рік, проте вона не відбулася, оскільки стосунки Сербії і Туреччини різко погіршилися.

Приводом для кризи стала поїздка у 2013 році тодішнього турецького прем’єр-міністра Реджепа Таїпа Ердогана до Косова. Виступаючи перед албанцями, він заявив, що «Косово – це Туреччина, а Туреччина – це Косово». Це був натяк на близкість самопроголошеної республіки і Туреччини, але в Белграді подібні висловлювання викликали обурення. Через це тодішній очільник Сербії Томіслав Ніколич участь у майбутній тристоронній зустрічі скасував. Втім, політичні демарші не зупинили активне співробітництво Туреччини і Сербії в економічній і торговельній сферах. Наступна така зустріч у тристоронньому форматі відбулася тільки у 2018 році, коли президентом став Реджеп Таїп Ердоган.

Читайте також:   Футбол примирення: Єгипет та Туреччина після девʼяти років ворожнечі поновлюють дипломатичні відносини  

Давутоглу вірив у soft power в Сербії і у здатність свого Анкари стати посередником у відносинах Сербії з Хорватією, Боснією і Герцеговиною, Європейським Союзом і НАТО. Вже у 2010 році БіГ почала переговори з Північноатлантичним альянсом щодо Плану дій щодо членства. Одночасно із цим у Сербії з’явився шанс на активізацію діалогу із ЄС. Але міністр зовнішніх справ Турецької Республіки розумів, що одними політичними заходами закріпитися у Сербії, як і у всьому Балканському регіоні, не вийде. Тому він почав акцентувати увагу і на культурно-публічній політиці. Перед Агенцією зі співробітництва і координації (TIKA), яке діє при Міністерстві культури і туризму Туреччини, стояла задача

Реджеп Таїп Ердоган під час виступу у Косово у 2013 році

посилити турецький культурний вплив у Сербії. В Белграді TIKA відкрила турецький культурний центр Yunus Emre, діяльність якого направлена на популяризацію турецької мови і культури, програм обмінів між студентами Туреччини і Сербії. В цій балканській країні центр Yunus Emre не став конкурентом британської інституції British Counsil, оскільки мусульманська спільнота тут не така чисельна, як у сусідніх БіГ, Албанії, Північній Македонії чи Косово. Хоча турецька культура досить популярна серед сербів завдяки показу по телебаченню турецьких серіалів. Популяризаторами культури виступають і самі турки, чисельність яких у Сербії збільшується, але не так швидко, як чисельність сербів у Туреччині.

Давутоглу діяв в Сербії, як і у всьому Балканському регіоні, досить активно, роблячи акцент на інтенсивність комунікацій. Це дозволило йому швидко закріпити позиції Туреччини на Балканах, покращити стосунки із Сербією, продемонструвати бажання допомагати у вирішенні складних регіональних проблем. Але Давотуглу дещо прорахувався у своїй політиці. Особливо щодо Сербії. Він розраховував, що мусульманські спільноти Балкан вітатимуть «повернення» Туреччини, проте цього не сталося. Пам’ять про Османське панування на Балканах і досі має негативну конотацію – лише Боснія і Герцеговина, а також автономний край Санджак у Сербії більш-менш тяжіють до відродження турецької спадщини.

Прагматичний наступ Ердогана

Хай там як, Реджеп Таїп Ердоган, ставши президентом у 2018 році, міг спиратись на фундамент турецько-сербських відносин, закладений Давутоглу. Вже у 2019 році Ердоган вирушив до Белграда, приурочивши свій візит до відзначення 140-річчя встановлення дипломатичних відносин між Туреччиною і Сербією.

У Белграді до цієї події поставилися як до надзвичайно важливої. Сербська пошта випустила спеціальну марку, а преставники бізнес-кіл влаштували масштабний форум, який відвідав турецький президент. Вже тоді з боку Ердогана та Вучича лунали заяви про значне зближення двох країн, про міцні історичні зв’язки, сформовані багато років тому. Настільки демонстративне відзначення подібної дати мало на меті показати тяглість двосторонніх відносин двох країн і визнання Туреччиною сербської державності ще у другій половині ХІХ століття. Також це був сигнал ЄС і США, що турецький вплив нікуди не зник із Західних Балкан, і одним із форпостів його поширення углиб регіону була і залишається саме Сербія.

Ердоган і Вучич у Белграді, жовтень 2019 року. Фото: Anadolu Agency

Обидві країни зв’язують міцні економічні та політичні відносини, торгівля, а також низка міждержавних угод. Туреччина діє у Сербії м’яко, але настирливо, вкладаючи гроші у різні проєкти: інфраструктурні, економічні, освітні, культурні. У політичну сферу Ердоган вирішив не втручатися, але роль балканського миротворця вирішив за собою зберігти. Йому, як і Давутоглу, імпонує статус такого собі проводиря Сербії та інших країн регіону до євроатлантичних структур. А ще йому подобається демонструвати ЄС свої можливості у врегулюванні сербсько-боснійських протиріч. Ердоган діє більш прагматично, щоб закріпитися у Сербії на тривалий час і отримати від турецької присутності в країні довготривалий ефект.

Читайте також:   Україна, Сирія, безпілотники. Чого Путін добивався у Тегерані  

Наступний візит Ердогана відбувся до Белграда у вересні 2022 року, під час якого турецький президент також відвідав Боснію і Герцеговину та Хорватію. Александар Вучич запросив Ердогана до участі у форумі регіональної ініціативи «Відкриті Балкани». Туди ж навідався і угорський прем’єр Віктор Орбан. Після форуму турецькому президенту влаштували робочий марафон з підписання важливих для Сербії і Туреччини угод. Більшість документів стосувалася співробітництва у економічній і торговельній сферах, будівництва та працевлаштуваня робітників.

Ердоган і Вучич під час зустрічі у Белграді у вересні 2022. Фото: Reuters

За даними, які наводить сербська служба ВВС, у Сербії працює більше 700 компаній, які заснували фізичні і юридичні особи з Туреччини. Ці фірми займаються переважно різними видами торгівлі, будівництвом житлових і нежитлових споруд, сферою громадського харчування, а також ведуть підприємницьку діяльність. Інвестори приносять з собою не тільки гроші, вони ще забезпечують створення нових робочих місць. Ці компанії працевлаштовують і турків, які приїздять до Сербії – переважна більшість з них задіяна у будівництві інфраструктурних об’єктів.

Вучич та Ердоган, спілкуючись із представниками ЗМІ, відзначали в інтерв’ю, що рівень розвитку стосунків обох країн є найкращим за останні роки. І Сербія, і Туреччина говорять про перехід до стратегічного партнерства. Про це йдеться і на сайті МЗС Туреччини. Александар Вучич називає новий етап у турецько-сербському співробітництві «золотою добою», адже країнам вдалося, за його словами, досягти ефективних результатів у багатьох сферах.

Читайте також:   Чого Ердоган хоче від Швеції та Фінляндії в обмін на членство в НАТО

І для Вучича, і для Ердогана це не просто слова, оскільки вони намагаються зблизити країни, економіки, сприяти більш тісному двосторонньому співробітництву для підтримання іміджу сильних регіональних гравців. Для Ердогана важливо подавати чіткі сигнали для ЄС і США, що Туреччина закріплюється на Балканах надовго і забиратись звідти не збирається. Анкарі вигідно, щоб Сербія стала членом Європейського Союзу і під турецькою модерацією владнала проблеми із БіГ та Косово. Утім, саме у цьому напрямку Ердоган може зіткнутись із конкуренцією з боку Росії, котра сама намагається стати посередником у діалозі Приштина-Белград та диктувати свої умови у Боснії і Герцеговині. У економічній площині Туреччина також має конкурента: у Сербію постійно інвестує Китай. Пекін так само займається будівництвом інфраструктурних об’єктів в країні, як це робить Анкара. Тому Ердогану і турецькому уряду доведеться ставати більш активними в Сербії, шукати нові можливості для розширення своєї присутності і зміцнення позицій в цій православній балканській країні.

98