Міжнародні спортивні турніри задумувались своїми творцями як спосіб єднання людей із різних держав світу. Однак нині великий спорт перетворився на настільки значний міжнародний феномен, що сприяє навіть примиренню цілих держав. На чемпіонаті світу з футболу в Катарі відбулась перша в історії зустріч Абдель-Фатттаха ас-Сісі та Реджепа Таїпа Ердогана – президентів Єгипту та Туреччини. Крім того, на полях турніру вони провели й повноцінні переговори, а також домовились про повне відновлення дипломатичних відносин. Попри те, що політика Ердогана з відновлення відносин із країнами Близького Сходу, якої він притримується з початку повномасштабної російсько-української війни, уже призвела до значних дипломатичних зсувів, здавалося, що відносини з Єгиптом залишаться поганими. Аж надто глибоким здавався ідеологічний конфлікт двох лідерів, що призвів до розриву одразу після приходу ас-Сісі до влади.
Витоптаний майдан, заборонене братство
2011 рік став для Єгипту роком свободи. Арабська весна, повстання проти авторитарних режимів в арабських країнах, в країні виявилась успішною та призвела до падіння хунти Мубарака. Були проведені демократичні вибори, які привели до влади широку коаліцію з демократичних, ісламістських, ліберальних та соціалістичних партій. Кандидатом у президенти від цієї солянки став Мухаммад Мурсі, член ісламістської партії «Свободи та справедливості», яка була легальним крилом організації «Братів-мусульман», популярної на Близькому Сході. На фоні революційних подій, саме «Брати» виявились найкраще організованою низовою силою, що принесло їм визначальну роль у наступні роки демократичного Єгипту. Мурсі, що здобув перемогу, по-суті став першим президентом в історії країни, обраним демократичним шляхом. Хоча військових, які традиційно правили Єгиптом після встановлення республіки, і зазнали поразки, цілком вичавити із політикуму не вдалось. Міністром оборони у новому уряді став ас-Сісі, що асоціювався із минулим режимом і повʼязаними із ним групами інтересів. Так встановився хиткий політичний компроміс
Читайте також: Die Welt: Ердоганова подвійна гра з Ізраїлем
Протривав він, однак, недовго. Єгиптяни, як і будь-який народ, що здійснив революцію, очікували на швидкі результати від нового уряду. Натомість, ціла низка причин не дозволила провести ефективні економічні реформи та подолати монструозну корупцію, якою славився режим військових. Військові офіцери становлять в Єгипті окрему касту, фактично державу в державі, яка живе за своїми законами, має величезний вплив на економіку та численні міжнародні зв’язки. Мурсі боявся прямої конфронтації, тому залишив військових у спокої, дозволяючи їм саботувати реформи. Як показує практика, це стало помилкою, як урвала не тільки його правління, але й життя. Революційний запал спадав, ніякого покращення рівня життя не відбувалось, а часом і навпаки. Поступове падіння підтримки Мурсі призвело до того, що 2013 року на фоні антиурядових протестів армія повернула собі владу шляхом перевороту. Військові зайняли урядові будівлі, новим президентом став ас-Сісі, а протестувальників проти узурпації без особливих роздумів стріляли на вулицях. В ході цих подій загинуло понад 1000 людей, нові старі володарі Єгипту розгорнули широкі репресії, основним об’єктом яких стали, звісно ж, «Брати-мусульмани». Поваленого президента кинули до в’язниці, а організацію оголосили поза законом, почався процес вичавлювання «Братів» із суспільного життя. Військові отримали урок. Однак їх реванш змінив не тільки Єгипет, але й увесь Близький Схід.
Хвиля протистояння
«Брати-мусульмани» не були винятково єгипетським феноменом, організація мала прихильників по всьому регіону, а також і своїх спонсорів. Головним із них був амірський двір Катару, а також Партія Справедливості та Розвитку – керівна партія Туреччини. Інтереси Анкари та Дохи, відповідно, постраждали від реваншу військових у Єгипті. А Саудівська Аравія та ОАЕ, в яких зростав антагонізм до Катару через його регіональну політику підтримки ісламістів та інформаційний вплив, навпаки, підтримали ас-Сісі. У регіоні стало наростати протистояння, яке в 2017 році призвело аж до повної економічної блокади Катару його сусідами, яку, однак, вдавалось згладжувати дружній до країни Туреччині. Із Єгиптом, який у цьому наростаючому після перевороту протистоянні зайняв просаудівську позицію, в Ердогана відносини одразу зіпсувались. Країни відкликали послів одна з одної, обмінялись звинуваченнями в недемократичності, а турецький президент навіть закликав провести суд над єгипетським керівництвом.
Читайте також: Як російська агресія провокує глобальну продовольчу кризу
У наступні роки конфлікт розпалювався ще сильніше. Крім моментів, що стосувались винятково турецько-єгипетських конфліктів, на кшталт пропозиції ас-Сісі визнати геноцид вірмен або засудження Туреччиною смерті Мухаммада Мурсі 2019 року у в’язниці, було багато подій, що мали регіональний вимір. Із тим, як Близький Схід поділився на блоки під часи блокади Катару, Анкара та Каїр весь час перебували в різних таборах. Таким конфліктом, стала, до прикладу, війна в Лівії, де країни підтримували різні сторони. 2019 року Туреччина навіть підписала з Урядом національної згоди договір про делімітацію морських кордонів, невігидний Єгипту. Той, у свою чергу, 2020 року підписав аналогічну угоду з Грецію, яку засуджувала вже Туреччина. Єгипет також проводив перед носом у Туреччини військово-морські навчання, підкреслюючи серйозність своїх намірів підтримати Грецію у можливому конфлікті. Загалом, конфлікт видавався не просто глибоким, а почасти близьким до війни. Усе, однак, швидко змінилось.
Часи погорди минули
На початку 2021 року безрезультатно закінчилась блокада Катару, напруга в регіоні стала різко спадати. На цьому фоні турецьке керівництво зробило заяву про те, що поновлює дипломатичну взаємодію з Єгиптом, турецькі та катарські ЗМІ перестали так розгромно критикувати уряд африканської країни. І от, як видається, наприкінці 2022 року справа дійшла свого логічного фіналу. Лідери країн, ті самі, що й вели країни до розриву, сидять за одним столом та обговорюють можливе відновлення відносин. І наче не було девʼяти років взаємних звинувачень та ворожих дій. Може виглядати дивно, якщо не розуміти вторинність питання єгипетсько-турецьких відносин щодо деяких інших регіональних процесів.
Враховуючи ступінь економічної залежності від Саудівської Аравії, в яку потрапив Єгипет після контрреволюції, його не можна розглядати як окрему геополітичну потугу, а радше як проєкцію волі Ер-Ріяда. У цьому контексті Каїр потягнувся за Аравією, з якою вирішив примиритись Ердоган на фоні геополітичних змін, спричинених російсько-українською війною. Очевидно, що з огляду на певне самоусунення США із регіональної політики, на Близький Схід насувається хвиля подій та процесів, яку важко передбачити. Уряди країн-регіональних лідерів у такому випадку стають відповідальними за створення нової архітектури безпеки, а це вимагає координації. Тому в наступні місяці варто очікувати нових примирень між країнами, які здаються безкомпромісними ворогами. Турецький уряд уже натякнув на те, що йде процес відновлення дипломатичних відносин із Сирією, у північній частині якої, як відомо, стоять турецькі війська.