Письменник кілька років прожив на хуторі в Житомирській області. Тиждень попросив письменника відповісти на питання: «Чи відрізняється зараз село від міста?» Ось що з цього вийшло.
Тромб зрушився – і ковзнув до мозку; як селянин у безнадію міста, як обиватель у обійми світу; й на пероні забуває село, забуває місто, мов згусток, що мчить у осліплення; в місті не пам’ятаєш села, в селі не пригадуєш міста; скільки б не жив там чи там, скільки б не звідав різнооколиць, пролітаюче полустанкових, ти не назвеш себе тільки сільським, тільки міським чи винятково світу замешканцем.
Все звідане та побачене, скрізь, де є книга й телевізор, робить людину мешканцем іншої стихії, науявлених сіл, розпринадних столиць, новітніх кочівень, багатших стійбищ; робить кочівником примарного, вигаданого несвіту, недобудованого земнораю, завойовником вокзалів, бюро подорожей, покорителем дачкурників – місць, куди не кликали, та ждуть із мільйонообіймами; місця, де нас немає.
Сучасний кочівець, як тромб на підльоті до мозку, живе надочікуванням понадуспіху, а повнокровності живочасу не відчуває; живе вигляданням, кортячкою ще не спробуваного, живе поглинанням – і так, в безсиллі любити й діяти, згасає, мов обтятий від струму, доживає себе в телевізорі чи у всесвітньому інтернаті – притулку покинутостей і забавлянь себе, юностаречих сирітств, немічних ковзань сайтами, зачарованості порожнечею, безвільних борсань, так відчайдушно далеких від повнорадісного животрепету!
І село, й місто доісновують лише на карті; на охолодженій же земнокулі простір зменшився до жебродолоні телевізійної тарілки; живеш між черствяків цивілізації, а все навколишнє, ріднорадісне не встигаєш долюбити, додбати про ближнього, доправити горбатій вітчизні спину; дійти на рибалку, додивитись на доцвітання саду, допити на давно обіцяній зустрічі каву, докурити трусардину; та з інтернату чи з телевізора вже махають заходити; набиваються в родичі.
І де б не скнів ти, дім твій – оповитий галасуючим політкваканням інформрозважальний простір; з перебігом у весілля з похорону; й ні села, ні міста – на цвинтарях немає назви.