Лосєв Ігор

Доцент НаУКМА

Румунсько-молдовські колізії

Історія
10 Квітня 2016, 11:43

Нинішнє молдовське суспільство розколоте в питанні насамперед подальших геополітичних перспектив країни. Найбільші суперечності пов’язані з етнічно близькою сусідньою Румунією. Є значні групи населення Республіки Молдова, які виступають за об’єднання двох держав, що одразу ж автоматично зробить молдовських громадян членами Європейського Союзу й НАТО.

Чимало його прихильників є і в Румунії, зокрема на найвищому рівні. Так, нещодавно екс-президент Румунії Траян Бесеску написав заяву про надання йому громадянства Молдови…

Є й ті в Молдові, хто виступає за збереження незалежності, а також прихильники відновлення СРСР чи якоїсь форми інтеграції з Російською Федерацією. Причому «інтегристи» з Румунією — це здебільшого люди, які підтримують європейський шлях розвитку, а серед «самостійників» є різні групи геополітичних інтересів, що можуть орієнтуватися як на Брюссель, так і на Москву за безумовного збереження суверенітету (принаймні вони вірять, що й за таких орієнтацій суверенітет можна зберегти). Зрозуміло, що Російська Федерація рішуче проти як об’єднання Молдови з Румунією, так і самостійного її просування на Захід. Їх об’єднання назавжди перекреслить мрії кремлівських начальників про відродження імперії в кордонах 1990 року. Все це породжує і в самій Молдові, і за її межами жваві дискусії стосовно того, чи існує самостійний молдовський народ, чи це органічна, хоча й дещо своєрідна частина румунського? Чи існує самостійна молдовська мова, чи вона насправді є румунською? Всупереч багатьом ідеологічним конструкціям, молдовська мова вперто не хоче принципово відрізнятися від румунської, важко кудись подіти спільних румунсько-молдовських класиків літератури (Емінеску, Крянґе та ін.); румуни та молдовани без перекладача чудово розуміють одне одного; молдовська ідентичність не конфліктує з румунською завдяки спільності традицій і звичаїв, єдиний фольклор тощо. А регіональні відмінності — то не наслідок етнологічних, лінгвістичних, культурних процесів, а підсумок політичних колізій.

Читайте також: Молдова: Від дива до дискредитації

На початку ХІХ століття Східна Молдова була силою зброї відірвана від Західної Молдови й майже 200 років розвивалася в мало не цілковитій ізоляції від неї за межею державного кордону Російської імперії. У Західній Молдові з центрами в містах Яси, Галау, Бреїла жили такі самі молдовани, але належали вони до іншої держави. Чому? Тому що була російсько-турецька вій­на 1806–1812 років, яка закінчилася Бухарестською мирною угодою 1812-го, за якою територія між Дністром і Прутом відійшла до Російської імперії та була змушена розвиватися відповідно до норм, звичаїв і політичної системи останньої. Зокрема, йшлося про російську стратегію «обрусіння» інородців. Усе робилося не завжди швидко, але невідворотно: у другій половині ХІХ століття викладання в Східній Молдові (вона ж Бессарабія) було переведено на російську мову. Всупереч імперським легендам, це не призвело до зростання освіченості на підконтрольних територіях, неписьменних було 90% населення. Між іншим, у ХХ столітті, коли Східна Молдова стане на 20 років частиною королівської Румунії, частка неписьменних сягне 75% і Румунію за таке неподобство дуже критикуватимуть у радянських виданнях. Захопивши Бессарабію на початку ХІХ століття, росіяни заходилися штучно там формувати нібито іншу етнічну групу, що буцімто не має спільного з братами за Прутом, на основі проросійської лояльності приблизно так, як нині на основі російсько-радянської культури, мови й свідомо насаджуваної ненависті до Києва та «укропів» відбувається в «ДНР» і «ЛНР». Імперські методології мають багату й тривалу історію. Молдован починають усіляко протиставляти королівській Румунії, насаджують російську мову та проросійські культурні орієнтації, русифікують освіту й церкву, ведуть антирумунську пропаганду, запроваджують примусово кирилицю всупереч румунській латиниці. Хоча середньовічні Молдова та Валахія мали й власну кириличну традицію…

Молдовська автономна республіка була постійним нагадуванням королівській Румунії про те, що Росія повертається й забере всю Східну Молдову, що й сталося в 1940 році

Однак до 1917-го це не забезпечило цілковитого успіху русифікаторам, етнодемографічна потуга східних молдован не була зведена нанівець, і в Бессарабії зробили спробу усамостійнитися, для чого створили «Сфатул Церій» (Крайову ра­ду) — національний орган автономного самоврядування, подібний до Української Центральної Ради. 2 (15) грудня 1917 року «Сфатул Церій» проголосив Молдову народною республікою, а себе її верховною владою.

У січні 1918-го на територію Бессарабії ввійшли румунські війська, і в березні 1918-го «Сфатул Церій» оголосив про «умовне», а в грудні про «безумовне» приєднання її до Румунії.

Радянська Росія від самого початку цих геополітичних змін не визнала й не приховувала прагнення реваншу. Це прагнення набуло адміністративного оформлення у вигляді Молдовської автономної республіки у складі УСРР (так тоді називалася радянська Україна). Автономію сформували з кількох районів українських Подільської та Одеської губерній.

Згодом Україна ті землі втратить назавжди… Нинішнє Придністров’я — це переважно ті самі райони. Велику роль у створенні Молдовської автономії відіграв командир червоного кавалерійського корпусу Григорій Котовський, етнічний молдованин.

Читайте також: "Придністровська республіка": парадокс із 24-річною "вислугою"

Корпус дислокувався на теренах, що й стали основою автономії. На той час червона кавалерія була привілейованим родом військ у СРСР, вище військове керівництво якого поділялося на кілька кланів. Найпотужніший поміж них клан «конармійців», вихідців із Кінної армії Будьонного та Ворошилова, де членом військової ради був Сталін. Існували також клани «піхотинців», «червоних козаків» та ін. Котовський уособлював окремий клан «котовців».

Тоді кожен кавалерійський корпус був «державою в державі». До його складу крім військ входили майстерні, підприємства, інфраструктури, кінні заводи, радгоспи тощо. То були потужні господарсько-виробничі одиниці. Комкори мали величезний вплив на своїх місцях дислокації, виступаючи в ролі некоронованих королів територій своїх корпусів. Так, Котовський бачив і свій особистий інтерес в утворенні Молдовської автономії, що територіально збіглася з районом дислокації його військ. Звісно, цей його інтерес у той період абсолютно відповідав і геополітичній зацікавленості червоної Москви. 12 жовтня 1924 року 3-тя сесія Всеукраїнського ЦВК ухвалила рішення про утворення Молдовської автономної республіки в складі УСРР зі столицею спочатку в місті Балта, а з 1929-го в Тирасполі.

До речі, коли розповідають про загадкове вбивство комкора Григорія Котовського, то все зводять до якоїсь інтимно-альковної історії кохання та ревнощів. Так, Григорій Котовський мав темперамент Ґріґорія Распутіна, але є й інша, геополітична версія його загибелі. Москву почав непокоїти цей дуже самостійний і впливовий політичний та військовий діяч, що керував стратегічно важливою територією на кордоні з етнічно близькою королівською Румунією, маючи у своїх руках один із найкращих радянських кавалерійських корпусів. Поведінка цього уславленого героя громадянської війни могла в будь-який момент стати непрогнозованою. Тоді ще було не дуже зручно заарештувати, засудити й розстріляти (все це прийде в 1937-му) такого заслуженого полководця, але політичних убивств чекістські органи ніколи не цуралися, а в нетрях радянських спецслужб завжди можна було знайти «відмороженого» білогвардійця, на якого легко все списати…

Молдовська автономна республіка була постійним нагадуванням королівській Румунії про те, що Росія повертається й забере всю Східну Молдову, що й сталося в 1940 році. У складі УСРР вона була основою майбутнього приєднання всієї Молдови до СРСР. Саме з такою метою створювалася Карело-Фінська Радянська Соціалістична Республіка як ядро радянізації, до якого мали приєднати всю Фінляндію. Коли не вдалося, КФРСР спочатку перетворили на автономію, а потім, зрозумівши, що Фінляндію вже не повернути, слово «Фінська» з назви автономії прибрали.

Читайте також: Доба неспокою

Нині таку саму функцію в російських планах ліквідації Української держави мають виконати «ДНР» і «ЛНР». За найменшої нагоди цей московський протекторат, сказати б, напівфабрикат майбутнього протекторату «Малоросія» буде використаний Москвою для «остаточного вирішення» українського питання.

А румунсько-молдовські колізії всі роки незалежності Молдови потужно впливають на внутрішньополітичний ландшафт республіки та її геополітичні орієнтації. Від відповіді на запитання про молдовську етнокультурну ідентичність залежить надзвичайно багато. Якщо молдовани Східної Молдови є окремою політичною нацією, а не частиною великого радянського народу, тоді про об’єднання з Румунією не може бути й мови. І тоді в них власний важкий і тривалий шлях до Європейського Союзу й НАТО, а можливо, і в іншому напрямку, чого також виключати не можна. Це потребуватиме відмови від вельми спокусливої румунської геополітичної парасолі, за яку, однак, доведеться розрахуватися втратою власного державного суверенітету й погодитися на роль однієї з провінцій великої Румунії. І не факт, що це буде улюблена й привілейована провінція порівняно в Валахією, Трансильванією чи Західною Молдовою. Проте власного суверенного голосу молдовани вже не матимуть, і змінити своє рішення, коли воно виявиться помилковим, буде вкрай складно, якщо взагалі реально. Крім того, у разі ліквідації через приєднання до Румунії Республіки Молдова Придністров’я здобуде міжнародно визнане право на самовизначення. І куди нинішнє Придністров’я визначиться? Напевно, туди ж, куди й «ДНР» і «ЛНР», якби в них з’явилася така можливість…

Україна об’єктивно не зацікавлена в приєднанні Молдови до Румунії, адже це посилить шовіністичні кола геополітичних реваншистів Румунії, а надто румунсько-імперських організацій на кшталт «Романія маре» («Велика Румунія») і «Ватра романеска» («Румунське вогнище»), що мріють про «румунські» землі аж до українського міста Миколаєва… І не треба думати, що то такі вже маргінальні структури. Вони мають чималий вплив на парламент та уряд своєї країни, які не забувають про специфічну роботу зі своїми етнічними меншинами на теренах України. Варто згадати, що лише в Чернівецькій області нашим громадянам було роздано щонайменше 40 тис. румунських паспортів… Тому хай живе незалежна Молдова!