Світ

  ▪   Анна Корбут
  ▪   Кишинів — Київ

Молдова: Від дива до дискредитації

Що відбувається в Молдові після наймасовіших протестів у часи незалежності
Матеріал друкованого видання
№ 13 (437)
від 31 березня, 2016

Молодий політолог характеризує ситуацію у своїй країні сьогодні так: «Кількість тих, хто не вірить у державу Молдова, зростає». Хоча ще якихось два роки тому Молдова була першою з країн програми Східного партнерства, яка виконала вимоги для запровадження безвізового режиму з ЄС й отримала його у квітні. У межах візової лібералізації було ухвалено антидискримінаційне й антикорупційне законодавство. У липні 2014-го країна підписала з ЄС Угоду про асоціацію. Крім того, вона отримувала щедру допомогу на зміцнення демократії, верховенства права, подолання бідності, торгівлю та сталий розвиток. Відтоді оптимізм у новинах із сусідньої країни почав швидко зникати.

Виборча кома

На виборах 2014 року сукупно з незначною перевагою виграли «проєвропейські» сили: зі 101 місця в парламенті республіки 23 отримала Ліберал-демократична партія Молдови, 19 — Демократична партія Молдови і 13 — Ліберальна партія. Слово «проєвропейські» тут у лапках не випадково. Усі вони декларують європейський вектор розвитку країни, необхідні для цього зміни, реформи та боротьбу з бідністю. На практиці ж, відколи після протестів 2009-го й дострокових парламентських виборів прийшли до влади на зміну комуністам, встигли заробити собі й самому поняттю проєвропейськості імідж червоної ганчірки в очах як великої частини електорату, так і міжнародних партнерів.

Причиною такого сприйняття не в останню чергу є одіозні персонажі в партіях. Лідером ЛДПМ був екс-прем’єр Молдови й один із найбагатших людей Владіслав Філат. У жовтні 2015 року його позбавили депутатської недоторканності й затримали за підозрою в причетності до «крадіжки тисячоліття» — виведення близько €1 млрд, тобто 1/8 ВВП країни, з молдовських банків у 2014-му. Невдовзі після того «проєвропейська» коаліція розвалилася, а 29 жовтня соціалісти й комуністи ініціювали вотум недовіри до уряду прем’єра від лібдемів Валеріу Стрєльця (це була вже друга відставка уряду за рік). Демократи, які входили до коаліції, ініціативу підтримали. Неформальним лідером цієї партії вважається найвідоміший у Молдові олігарх Владімір Плахотнюк. Він володіє, зокрема, найбільшою кількістю ЗМІ країни (з акцентом на телеканалах). ДПМ після виборів отримала в межах розподілу портфелів структури правоохоронного сектору та юстиції, зокрема прокуратуру й Націо­нальний центр боротьби з корупцією.

Читайте також: Молдова повернулася до всенародних виборів президента

Боротьба між Філатом і Плахотнюком загострилася в публічній площині ще 2013 року. Її каталізатором стало скандальне полювання, на якому було вбито одного з учасників. Інші — судді, бізнесмени та генпрокурор від Демократичної партії — намагалися приховати інцидент. Його звільнили, але Філат скористався нагодою, щоб атакувати Плахотнюка в публічній площині й закликати його піти через це у відставку. А тоді лібдеми вийшли з коаліції під назвою «Альянс за європейську інтеграцію». Після того Національний центр боротьби з корупцією провів рейди й знайшов порушення в Податковій службі та офісі уряду, у ЗМІ з’явилися компрометуючі записи телефонних розмов Філата. Сьогодні ситуація де в чому повторюється, тільки уже в іншій конфігурації. Напередодні виборів 2014‑го виплив на поверхню, а далі протягом 2015-го розгорівся скандал навколо крадіжки €1 млрд із молдовських банків. Це додало підстав для знецінення лея, курс якого вже падав із супутніх економічних причин: зменшення надходжень від експорту до Росії через ембарго здебільшого на с/г продукцію та алкоголь, переказів заробітчан із-за кордону, переважно також із РФ з огляду на економічні проблеми там. За даними опублікованого пізніше звіту американської розслідувальної компанії Krоll, без покровительства вищої політичної еліти в банківській афері обійтися не могло. Відтак у вересні, майже через півроку після появи інформації про неї та відсутності адекватної реакції влади, у Кишиневі відбулися масові протести. У жовтні 2015-го в молдовських ЗМІ з’явилися показання бізнесмена Ілана Шора, які дали підстави для звинувачення Філата в причетності до виведення коштів з одного з банків, а також у регулярному вимаганні від Шора грошей на політичні потреби. Тоді ж Філата затримали. Це мало б частково зняти су­спільне напруження. Утім, попри те що розслідування афери триває, усіх винних до відповідальності поки що не притягнуто.

Крім того, через брак поступу в розслідуванні махінацій, погіршення макроекономічних показників, а також політичну нестабільність, спричинену розпадом коаліції, міжнародні донори призупинили фінансову підтримку Молдови. Умови відновлення допомоги прив’язані не тільки до ліквідації наслідків банківської афери та повного її розслідування, а й до антикорупційних кроків і реформ у сфері правосуддя. В останніх висновках Ради ЄС від лютого 2016 року йдеться про те, що від Молдови очікують деполітизації державних інституцій, подолання системної корупції, реформи державного управління, спрямованої на підвищення ефективності регуляторів, прозорості та підзвітності в управлінні державними фінансами, унезалежнення системи правосуддя та антикорупційних структур, реформи прокуратури. МВФ, зі свого боку, вимагає також перегляду пенсійного віку, комунальних тарифів, тобто вкрай непопулярних кроків для будь-кого при владі. У березні уряд Молдови опублікував дорожню карту на виконання вимог, необхідних для того, щоб країна змогла в червні цього року підписати програму співпраці з МВФ. Перелік складається з 82 амбітних завдань, як-от ухвалення законів про ключові антикорупційні органи, електронні декларації про доходи для чиновників, підвищення прозорості фінансування партій, поправки до виборчого законодавства, а також глибокі реформи в судовій системі. Однак експерти вже не впевнені, що їх вдасться реалізувати за такий короткий строк. А представники міжнародних організацій сумніваються, що буде політична воля для реальної імплементації змін. Якщо програму співпраці з МВФ улітку не підпишуть, фінансова допомога від фонду та інших міжнародних донорів, швидше за все, не поновиться. На перший час від потенційного економічного колапсу Молдову може врятувати кредит у розмірі €60 млрд, запропонований Румунією. Така пропозиція останньої не надто втішила міжнародних донорів, адже вона послаблює тиск їхніх фінансових важелів на уряд Молдови з метою термінового проведення реформ. Однак Румунія теж вимагає, щоб в обмін на ці гроші Молдова реформувала систему правосуддя, провадила боротьбу з корупцією та підписала проект угоди про кредит від МВФ. А ще підіграє таким чином уніоністським настроям серед населення, які останнім часом зростають.

Зупинитися на краю?

Поштовх для нового витка протестів — уже взимку 2016-го — дало поспішне призначення нового прем’є­­ра після кількох місяців фактично відсутності в країні уряду в результаті відставки Стрєльця. Ним став кандидат від Демократичної партії Павел Філіп. Сама процедура затвердження його на посаді тривала 36 хв, була проведена іншого, ніж раніше планували, дня. Крім того, висунула його кандидатуру більшість під егідою ДПМ: яким чином вона сформувалася, з огляду на те що після виборів у партії в парламенті було лише 19 мандатів, не зрозуміло. Експерти говорять про «тушкування» та перетягування депутатів, хоча підтверджень цьому немає. До речі, спікер парламенту теж є представником ДПМ. А до висунення кандидатури Філіпа демократи намагалися запропонувати на посаду прем’єра самого Плахотнюка. Його кандидатуру відхилив президент РМ.
У результаті всіх цих перипетій у Молдові таки з’явився постійний уряд, тож наразі перспективу дострокових парламентських виборів відстрочено. Такий розвиток подій сприйняли схвально, наскільки це можливо, міжнародні партнери Молдови. Це дає бодай якусь стабілізацію. А у випадку перевиборів до влади майже гарантовано могли б прийти проросійські сили. Однак довіра су­спільства до нового уряду майже нульова. Поки що він декларує готовність проводити реформи. Але кроки, які вимагають, зокрема, міжнародні партнери, приведуть до того, що під антикорупційним вогнем опиниться значна частина тих, хто весь цей час був і залишається при владі. Тому цілком можливий варіант, коли влада робитиме косметичні кроки, але під будь-якими приводами уникатиме структурних реформ. У такому разі їй не бачити міжнародного фінансування. Водночас за якийсь час брак коштів може стати для неї інструментом геополітичного шантажу: мовляв, якщо населення вкрай зубожіє, то розізлиться й обере сили з іншого табору.

Читайте також: Україна розпочала перемовини про експорт електрики до Білорусі та Молдови

І справді, вже на виборах 2014 року «проєвропейські» сили виграли з невеликим відривом від опозиції: Партія соціалістів Республіки Молдова (вона активно співпрацює з партією «Справедливая Россия»; після перегонів лідер ПСРМ Іґор Додон заявив, що його політсила не має наміру ставати частиною олігархічної та євроуніоністської влади, а тому йде в опозицію) набрала індивідуально найбільше голосів і здобула 25 мандатів; Партія комуністів Республіки Молдова отримала 21 місце. До того ж були певні запитання до самих виборів. Незадовго до них за порушення правил фінансування кампанії з перегонів зняли проросійську партію Patria одіозного Ренато Усатого. На той час вона мала непогані рейтинги й точно долала прохідний бар’єр 6%. А в день волевиявлення в Росії, де заробітчан із Молдови більше, ніж деінде, було мало виборчих дільниць, тому не всім там вдалося проголосувати. Якби процедура виборів була дотримана більш чітко, результат 2014 року для «проєвропейських» сил міг би виявитися іншим.

Немає злого, щоб на добре не вийшло

У всіх цих скандалів є й позитивні наслідки. Під тиском міжнародних донорів уряду Молдови довелося замінити голову Нацбанку. Новий очільник Серджиу Чокля в експертних колах має непогану репутацію технократа й людини, не пов’язаної з політикою. Від нього очікують очищення банківської системи Молдови й створення запобіжників, які не допустили б таких махінацій у майбутньому.

Крім того, за час протестної кампанії окрім уже наявних опозиційних сил у Молдові сформувався новий рух «Гідність і право». Його запустили в лютому 2014 року як громадське об’єднання активістів, журналістів і юристів. Пізніше під такою самою назвою і не без бюрократичних перепон представники руху зареєстрували нову партію. Взимку ГіП ініціювала й провела збір підписів для референдуму за обрання президента прямим всенародним голосуванням, а не парламентом. Їх вдалося зібрати удвічі більше, ніж потрібно для проведення референдуму. Але за кілька днів до оголошення результатів цього збору Конституційний суд раптом скасував власне рішення 16-річної давності про вибори президента парламентом і дозволив проведення прямих народних виборів на цю посаду. Багато експертів висловили сумніви в легітимності такого рішення, адже виходить, що 16 років країна обирала президента неконституційно? Вердикт частково зіграв на руку нинішній владі: таким чином вона змогла дещо розрядити напруження в суспільстві, адже за її каденції люди нібито отримали поступку, якої домагалися. Крім того, у березні закінчується каденція президента Ніколае Тімофті. Спроба з боку правлячої коаліції обрати нового президента на тлі інформаційної зарядженості електорату в цьому питанні могла б вилитися в нові протести й ще більше падіння рейтингів «проєвропейських» сил. Крім того, таким чином влада нівелювала приводи для активності альтернативних партій.

Однак кампанія зі збору підписів, проведена ГіП, може стати для останньої непоганим стартовим майданчиком у разі дострокових парламентських чи президентських виборів, адже вона вже забезпечила впізнаваність політсили, її учасників і гасел серед електорату. ГіП позиціонує себе як проєвропейська партія, однак її представники вважають за можливе на цьому етапі об’єднувати зусилля з опозиційними силами, щоб протистояти «захопленню країни» й боротися проти олігархів. За словами віце-президента ГіП Александра Слусаря, на етапі січневих протестів вони запропонували проросійським силам виступити проти спільного ворога — олігархату, «захопленої» держави й боротися за її звільнення, а тоді в чесних виборах вирішити, яка ідея привабливіша для народних мас. «Якщо пройдемо до парламенту, … можемо домовитися та об’єднуватися навіть із проросійськими силами за умови, що відкладаємо на якийсь час геополітику й два роки займаємося звільненням держави та наведенням порядку в економіці. Друге завдання — модернізація РМ, і вона може відбуватися тільки за європейськими стандартами. Середньо-довготермінова перспектива — повернення віри в європейську інтеграцію», — прокоментував він питання про політичні плани на випадок дострокових виборів.

Що стосується проросійських сил, то вони нібито заявили про готовність до певних компромісів у питанні євроінтеграції Молдови, тобто вимагатимуть не повного скасування Угоди про асоціацію чи ЗВТ між РМ і ЄС, а тільки певних поправок.

Читайте також: Молдова висунула вимогу вивести з Придністров'я російські війська

Інша політсила, яка набирає обертів на тлі цілковитої дискредитації «проєвропейських» політиків, — новостворена Партія дії та солідарності колишнього міністра освіти Майї Санду. Вона має хорошу репутацію в експертних і дипломатичних колах, хоча дехто вказує на її уніоністські висловлювання. Однією з проблем для цієї політсили може стати те, що в неї поки що немає розгалуженої системи представництв по країні. Крім того, є питання доступу до медіа-ресурсів, які формують думку великої частини суспільства. Що стосується пріоритетів для партії в політиці, то в інтерв’ю її лідерка теж говорить про звільнення економіки від впливу держави.

Що думають люди

Якщо подивитися на молдовську політику останніх років, співвідношення наявних і втрачених можливостей, устрій інститутів влади та поведінку політиків, у стороннього спостерігача може скластися враження, що перспективи реальних змін у країні мізерні. Але коли цей сторонній спостерігач з України, то виникає радше відчуття дежавю. Ті самі протести. Той самий кредит довіри «проєвропейським» політикам. Ті самі косметичні зміни й продовження паразитування на зубожілій державі. Те саме розчарування з боку міжнародних партнерів. Поки що хіба що не ті самі суспільні настрої, бо Україну Росія добре провакцинувала війною. Плюс у Молдові, схоже, бракує настільки консолідованого й активного громадянського суспільства, яке є в українському громадському та політичному секторах. Хоча й там найбільшу довіру, щонайменше серед активної частини населення, викликають проекти розслідувальної журналістики та НУО, які пильно стежать за всім, що робиться у владних колах. Але разом із тим багато молдован, особливо молодь, активно виїжджає з країни. Цьому сприяє не безвізовий режим, а радше спрощена процедура отримання румунських паспортів. Що стосується безвізового режиму для самої Молдови, то він не спровокував масової втечі громадян до ЄС, адже передбачає обмежене в часі перебування в країнах Шенгену й не дає дозволу на роботу. А ті, кому треба було поїхати працювати в країни ЄС, уже давно це зробили. Ну й традиційно багато молдован і далі їздять на заробітки до Росії.

Інший небезпечний наслідок нескінченних криз у політиці — цілковита втрата довіри до неї, до держави як такої та брак відчуття ваги власного вибору й відповідальності. Це сприятливий ґрунт для пошуку патерналістських відповідей на питання в напрямку Румунії чи Росії або розчарування в ЄС замість культивування власної відповідальності за події в країні. Частково ті настрої амортизує поява нових альтернативних політичних сил. Але скільки часу, терпіння та зусиль потрібно таким силам для отримання реальних важелів у владі й протистояння системі, бачимо на прикладі України. І ще одне спостереження: жоден з експертів у розмовах про політичну ситуацію не згадав про те, як у Молдові бачиться роль України як сусіда. Це й не дивно, адже у своєму нинішньому стані Україна навряд чи може запропонувати тут бодай якийсь конструктивний вплив.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.