З одного боку, начебто все зрозуміло. Друга світова війна – найбільша м’ясорубка всієї світової історії. Живих ветеранів її лишилися одиниці. Крім Перемоги у Другій світовій, жодних позитивних подій у їхньому житті не сталося. І до, і після війни вони потерпали від голодоморів, роботи на заводі (шість днів на тиждень без права самостійної зміни місця роботи) та були закріпачені у колгоспах (без паспортів і права на виїзд). Держави, від імені якої здобувалася та перемога, вже давно немає. А роки після розпаду СРСР благосними якось не назвеш – інфляція, тотальне зубожіння і руйнація всіх надій і зрештою чинне панування плутократії.
Одна радість у людей і лишилася – пишатися тим, що колись ти особисто, твій батько або дідусь здобував перемогу над фашизмом. Чому ж не дати людям змогу потішитися хай навіть цією думкою під «копією» Прапора Перемоги?
Ці настрої чудово розуміє правляча Партія регіонів. Владна команда бачить шалене падіння рейтингу у «своїх» регіонах. Прошарок, який формує інтелектуальне підґрунтя прихильників ПР, – це шанувальники «вєлікоґо і моґучєґо» СРСР зокрема й російської імперії загалом. Саме ці люди почали було говорити, що Янукович продався націоналістам, позаяк не ввів другої державної, не пересадив націоналістів за ґрати, уникає Митного союзу з Росією тощо. Тепер вони муситимуть замовчати і насолоджуватися. «Копією» Прапора Перемоги їх обдарували.
Щоправда, не вся Україна має такі погляди. Те, що видають за «копію», насправді такою не є. На оригіналі такого прапора, крім радянських серпа, молота і пентаклю (п’ятикутної зірки) були ще й реквізити 150-ї стрілецької Ідрицької дивізії, знамено якої власне і було піднято над рейхстагом. Під час останнього 9 Травня за «копію» Прапора Перемоги намагалися видати стяг, який з усіх вищеперерахованих знаків містив лише серп, молот, пентакль. Це була копія зовсім іншого символу – прапору сталінського СРСР. А сталінізм взагалі-то Рада Європи визнала злочинним на рівні з нацистським.
Під символом, замаскованим під «копію», предків сучасних українців морили голодом 1933-го і гнали за колючий дріт ГУЛАГу. Ним же комуністична влада намагалася приховати аварію на Чорнобильській АЕС і виганяла жителів Києва на першотравневу демонстрацію. Якщо на те пішло – під цим прапором Україну позбавили незалежності. Українська Народна Республіка була зруйнована регулярними частинами Червоної армії, підпорядкованими більшовицькій Москві. Вони ж знищили сотні повстанських загонів, які чинили опір червоній владі під синьо-жовтим прапором незалежної України до 1925-го, 1927-го, а деколи і до 1930-го року.
Невже влада всерйоз вважає, що, розчарувавшись у Ющенко і його соратниках, народ втратить свою історичну пам'ять?
На жаль, вони нічого не вважають. Вони чудово розуміють, що в часи політичного лідера, з яким СРСР здобув перемогу над фашизмом, їх самих гарантовано направили б до катівні НКВС як буржуїв. На ідеології їм чхати – їх цікавить результат. А саме результат Законом «Про копію Прапора Перемоги» вони здобули вкрай двоякий. Тактично для владної команди це успіх: черговий медяник для своїх палких прихильників. Але стратегічно – це жахливий програш. Це – Рубікон. Після закону про сталінський прапор перспектива співпраці з будь-якою націонал-демократичною силою для Партії регіонів перекреслена раз і назавжди. Віднині можна вважати закритою дискусію про те, що Янукович зможе повторити шлях Кучми на виборах, що зможе вивести на друге місце особу, не прийнятну для більшості громадян, і водночас порозумітися з націонал-демократами. Такого демаршу виборці націонал-демократів тепер не пробачать нікому.
Президенту Януковичу лишатиметься лише покладатися на адмінресурс. Крім того, доведеться знову й знову дарувати нові медяники виборцям-імперцям. А останнім потрібен не Янукович на Банковій, їм потрібен Путін у Кремлі. Задовольняючи це коло електорату, Янукович наразиться на сутичку з великим бізнесом (який не прагне потрапити в обійми Москви) і дедалі більше віддалятиме від себе громадян, для яких «незалежність України» не пустий звук.
А вибору він більше не має. Рубікон перейдено. Мости спалено.