– Розкажіть трохи про основних гравців сектору, який прийнято вважати проросійським у Молдові. Є колишня влада з ПСРМ, зараз антивладні протести очолює Ілан Шор, є ще Придністров’я та Гагаузія. По-перше, чи вірно я все перерахував, а по-друге, це єдиний котел чи у різних фігурантів власні інтереси і мета?
– Я думаю, все ж, це окремі гравці. Всі так чи інакше співпрацюють з Росією, але кожен по своєму. Якщо вести мову про ПСРМ (Партія соціалістів Республіки Молдова) і їхній блок з ПКРМ (Партія комуністів Республіки Молдова) – то це відіграний матеріал. Про ПКРМ ще говорять «партія, яка раніше могла». Звісно, їх цінують [у Москві – тут і далі в дужках примітка редактора] за висловлення проросійської позиції, але ними також розчаровані. Багато влитих у них грошей спустили в пусту. Якщо проводити аналогії, то це щось на кшталт Медведчука: грошей вклали багато, перспектива була, але у підсумку нічого не вийшло.
Шор [Ілан Шор – молдовський олігарх, організатор нинішніх протестів у Кишиневі, який переховується в Ізраїлі через обвинувачення в корупції. В Україні до його імені часто додають «чоловік російської співачки Жасмин»] зараз намагається активно відвоювати їхню нішу, у тому числі, й доступ до ресурсів. Певно, що це вдається. Уже багато років він використовує для цього соціальні магазини, де продукти дешевше або їх роздають пенсіонерам. Це така ліва проросійська ніша.
У Придністров’ї, на мій погляд, є дві групи гравців. З одного боку, це Віктор Гушан і його «Шериф-груп» [по суті єдина і домінантна над усіма корпорація у невизнаному держутворенні. Має активи у більшості галузей економіки. За кордоном відома передусім завдяки футбольному клубу «Шериф»], яких влаштовує статус-кво. Ув’язатися в авантюру, яка б сильно зашкодила бізнесу, їм би дуже не хотілося. До того ж бізнес вони мають і в Придністров’ї, де все було побудовано на контрабанді, а зараз із цим важко, адже український кордон закрито; і в Європейському Союзі, де вони мають філіали і компанії; і навіть в Україні – сам Гушан має віллу у Вилковому на Одещині і, ходять чутки, що й український паспорт. З іншого боку в Придністров’ї мають вплив військові. Це їхнє, так зване, міноборони.
Є ще так званий президент Вадим Красносельський. Більшість у їхньому парламенті має «Партія оновлення», яка складається з менеджменту і працівників «Шериф-груп». Водночас Красносельський розуміє, що на військових теж мусить покладатися. Тому намагається балансувати. Коли навесні у Придністров’ї були провокації [відбулися вибухи на об’єктах зв’язку, які місцеві силовики називали терактами і намагалися покласти відповідальність на Україну], то з одного боку він запровадив надзвичайний стан, а з іншого він нічим не завершився. Тому балансування полягає у тому, щоб і «Шериф» не образити, і російську сторону.
У Гагаузії ситуація для нас дуже погана. Там башкан [глава автономії] Ірина Влах. Настрої навіть більш проросійські, ніж у Придністров’ї, оскільки в Тирасполі всіх влаштовує статус-кво, а в Гагаузії дуже серйозні сепаратистські «бродіння». Вони дедалі частіше говорять, що в принципі готові приєднуватися до Росії; інформаційний вплив Росії набагато більший, ніж у решті Молдови за виключенням Придністров’я. Майя Санду заборонила трансляцію російських каналів, але Гагаузія проігнорувала заборону. Вони збиралися влаштувати свій «Сєверодонецьк» [сепаратистський з’їзд місцевої влади, влаштований у відповідь на перемогу Помаранчевої революції в 2004-му. Прихильники Віктора Януковича намагалися тоді проголосити автономію, яку прозвали ПіСУАР] – збори депутатів усіх рівнів, щоб проголосити незгоду виконувати якісь рішення Кишинева. Така от картина, якщо дуже загалом.
– Дійові особи у Придністров’ї та Гагаузії прив’язані до певних територій. Стосовно Шора це теж справедливо? На виборах 2019-го його партія перемогла у двох округах.
– Ні. Наскільки я розумію, то за останніми опитуваннями вони у принципі треті за популярністю в Молдові. Діє пропорційна система, тому я би не казав, що вони сфокусовані на кількох регіонах. Так, у Шора місто Орхей «підгодоване», але популярність він має всюди. Наприклад, соціальні магазини, про які я казав, не стаціонарні. Є виїзні «будки», які можуть охоплювати всю Молдову.
Інша справа, що в тій самій Гагаузії Шор не такий впливовий. Про Придністров’я взагалі не йдеться. Тобто він грає тільки на Правобережній Молдові «мінус» Гагаузія. Проте потенціал для зростання у нього є.
– А як саме виглядають ці «соціальні магазини»? Це як у нас «Все по 10 гривень», тільки за умови показати пенсійне посвідчення?
– Я не буду брехати про пенсійне посвідчення, але там дійсно все дуже дешево. Плюс, коли були вибори, то вони просто ставили «будку» біля дільниці і там продавали продукти. Ідеш на вибори і ніби просто взяв продукти. Ніхто ж не каже, що це агітація за Шора, він просто продає товари.
Партійне рекламне відео про ті самі соціальні магазини Ілана Шора, з якого можна загалом зрозуміти, на чому будується політичний образ олігарха
– Кілька днів тому на The Washington Post вийшла замітка, де Шора прямо називають креатурою ФСБ. При цьому він переховуєтьтся в Ізраїлі, який є союзником США. Після цієї публікації є якісь зміни у поведінці самого Шора та його партії? Ця публікація може бути сигналом йому?
– Те, що я зараз скажу на межі спекуляцій, але так само була нещодавно заява Владіміра Плахотнюка [інший молдовський олігарх, який фактично контролював країну до 2019-го, але після поразки його партії на виборах, виїхав з Молдови і переховується], що він готовий гордо повернутися у молдовську політику. Плахотнюк і Шор дуже зав’язані один на одного. Є версія, що дуже відома крадіжка $1 млрд з банківської системи Молдови була спільною дією Шора і Плахотнюка. Чи не є заява Плахотнюка сигналом про те, що він готовий більше розповісти? У Шора ж зараз є доведене обвинувасення першої інстанції, триває апеляційний процес. Це теж може бути способом налякати Шора. Однак поки що якихось практичних результатів цього я не бачу.
– Ще трохи про Придністров’я. У російському МЗС кілька днів тому згадали про формат «5+2» [ініціатива на врегулювання конфлікту, яка складається з «п’ятірки» – Україна, Росія, ОБСЄ, США та ЄС, а також «двійки» – офіційної Молдови і Придністров’я], назвали його «дієздатним» та виступили проти спроб його «зламу». До того відбулася зустріч у форматі «1+1» – прямого діалогу Кишинева і Тирасполя. Що відбувається на напрямі врегулювання і наскільки на ці події впливає зупинка російського наступу на півдні України?
– Формат «1+1» завжди був. Вони завжди спілкувалися між собою удвох і це не якийсь прорив. Цей формат не офіційно робочий, але вони зустрічалися і, я думаю, це якраз спроби Красносельського всидіти на двох стільцях. З одного боку, запевняючи, у тому числі Кишинів, що у Придністров’ї все спокійно, а з іншого показуючи, що «5+2» помер.
Читайте також: Майбутнє Росії: новий сталінізм, розпад або громадянська війна
Проблема з ними ще й у тому, що немає грошей і немає газу. Зокрема, немає газу для Молдовської ДРЕС [газово-мазутна електростанція у Придністров’ї], внаслідок чого є нестача електрики і для Молдови, і для самого Придністров’я. По суті вони входять синхронно в енергетичну кризу. При цьому один одному влаштовують проблеми. Придністровці кажуть, що не даватимемо електрику на правий берег, бо самим не вистачає. Молдовагаз відповідає, що ми взагалі-то даємо газ зі своїх резервів, то лишитеся без газу і електрики в принципі не буде. Плюс Придністров’я завжди брало газ безкоштовно, там є «космічний» борг у $8 млрд. Але пункт входу газопроводу на молдовсько-українській ділянці кордону. Були ідеї перенести його на придністровську ділянку, але Молдовагаз уперлися, адже натиснув уряд. Хоча у принципі Молдовагаз – дочірнє підприємство Газпрому (50% акцій у російської компанії, а ще 11% у Придністров’я, які вони віддали росіянам в управління).
Придністров’я у принципі заявляло, що вони готові самі платити за газ, але Кишинів не погодився, адже це додаткова легітимація режиму. Якщо вони стануть об’єктом двосторонньої угоди, то це ще один крок до визнання.
Енергетична криза там продовжується, і невідомо, що буде. Є інтерконектор між Молдовою та Румунією, але він малопотужний. Газу звідти може вистачити тільки для міста Кишинів, а не всієї Молдови. Невідомо, якою буде зима, може знадобитися й більше. Майя Санду 1 листопада їздила у Бухарест, президент Румунії Клаус Йоганніс пообіцяв, що дадуть і газ, і електрику, і мазут, і дрова. Але технічно це зробити складніше, ніж просто сказати.
– Тема війни в Україні, ударів по українській енергетиці, прольотів ракет і вже навіть падіння цих ракет на території Молдови, як на мене, недостатньо вагома в інформаційному полі сусідів. Чи це тільки враження?
– На мій погляд, є певна «страусина позиція» щодо цього. Я зараз сховаю голову в пісок і зроблю вигляд, що це мене не стосується. Хоча, звісно, там бояться. Мої особисті знайомі були у шоці, коли стріляли по Одесі. Думаю, зараз також нервова ситуація у зв’язку з падінням ракети. Мені відомі результати окремих закритих опитувань громадської думки щодо підтримки України чи Росії у війні. Ситуація така, що десь половина молдован підтримують Україну, десь 20% однозначно за росіян і десь 30% кажуть, що не визначилися, але я думаю більш прихильні до росіян і просто бояться опинитися не в тренді. Тому загалом десь 50 на 50.