Ще одним доказом справедливості цієї тези стали результати діяльності робочої групи із підготовки нового Закону про вибори народних депутатів. Як, мабуть, відомо читачам із повідомлень ЗМІ, ця група вже узгодила більшість положень документу, і у квітні вже видасть на-гора готовий законопроект. Зміни будуть серйозними, і всі – в певному, чітко визначеному напрямі.
Голова групи міністр юстиції Олександр Лаврінович заявив, що її учасники виходили з побажань президента "стимулювати розвиток партійної системи". Зверніть увагу: не з об’єктивних потреб розвитку держави і громадянського суспільства, а з президентських побажань… Ні, звичайно, глава держави також є суб’єктом законодавчої ініціативи й у нього до послуг величезний апарат адміністрації та інших допоміжних служб – то хай би й готував свій законопроект, а не по-царськи висловлював побажання, які інші мусять підхоплювати й виконувати. Але який тут до біса "розвиток партійної системи", коли законотворчість переноситься із обраного за партійними списками парламенту до робочих груп на чолі із представниками виконавчої влади? Адже це означає, що Верховна Рада наразі є не повноважним законодавцем, а лишень колективним кнопкодавом – так само, як із моменту вилучення реальної опозиції таким кнопкодавом стала Державна Дума Росії…
Конкретні пропозиції робочої групи наочно засвідчують прагнення влади до наслідування російських зразків "суверенної демократії" і до цілеспрямованої деструкції й без того не надто розвиненої вітчизняної багатопартійної системи (ці прагнення, ясна річ, не суперечать одне одному, а доповнюють одне одного). Отже: половина Верховної Ради, як і до політичної реформи, обиратиметься за закритими партійними списками (прохідний бар’єр, як і раніше, становитиме 4%, а не 3%, як зараз), половина – у мажоритарних округах. Але, на відміну від дореформених часів, буде заборонена – як у Росії – участь міжпартійних блоків у виборчих перегонах – і в багатомандатному загальнонаціональному окрузі, і в мажоритарних округах. Натомість в одномандатних округах зможуть брати участь не тільки представники партій, а й безпартійні самовисуванці ("розвиток партійної системи", аякже!), при цьому партії й кандидати-мажоритарники замість збирання підписів будуть вносити чималу грошову заставу. Стосовно "мажорів", то запропоновано розмір у 12-15 мінімальних зарплат (нині це 11.280 – 14.100 грн), ну, а щодо партій чинне законодавство передбачає 2000 мінімальних зарплат (зараз це 1.880.000 грн). І знов-таки, наочно бачимо сакраментальний "розвиток партійної системи": якщо навіть за "антинародного режиму Кучми" бодай теоретично можна було провести партію чи блок до Верховної Ради практично без грошей, на волонтерських засадах зібравши необхідну кількість підписів на її підтримку та відповідним чином, також на добровільній основі, провівши виборчу кампанію, то зараз потрібні будуть – навіть виходячи із мінімальних потреб – мільйони і мільйони.
І ніяких відкритих партійних списків, впровадити які Віктор Янукович поклявся у своїй президентській виборчій програмі. Видно, сарака, забувся за важливими державними справами, не висловив належного побажання…
Не кажучи вже про те, що мажоритарні округи ще наприкінці 1990-х стали ареною змагання кандидатів у роздачі сакраментальної гречки, справжнім полігоном корупції та клієнтелізму, тому вони й були скасовані в ході політреформи. А ще тому, що в них обирали найбільш брехливих і паскудних депутатів: так, 2002 року із 100 обраних кандидатів, які під час виборчої кампанії позиціонували себе як "незалежні", себто рівновіддалені від влади й опозиції, у Верховній Раді 99 негайно приєдналися до урядової більшості "За єдину Україну", чи то пак, "ЗаЄдУ".
На засіданні робочої групи розглядалася ще одна пропозиція щодо русифікації українських парламентських виборів – скасування графи "проти всіх". Підтримав її й Лавринович. Однак поки що вона не увійшла до числа узгоджених положень – адже саме "противсіхство" стало одним із головних чинників перемоги Віктора Януковича на президентських виборах і, скажімо, Геннадія Кернеса на виборах Харківського міського голови. Тому, очевидно, на найближчих парламентських виборах ця графа ще буде присутня. Якщо прибрати її вже зараз, то радикально налаштований антисистемний електорат (а такого навіть без спеціальної ідеологічної обробки його, як це було вміло зроблено на останніх виборах, в Україні кілька відсотків) або не піде взагалі на вибори, або, що більш імовірно, вибере одну із справді опозиційних партій. Тому, мабуть, тут з наскоку Росію не скопіюєш: спершу треба, як і в Московії, створити у критично налаштованих виборців враження, що від них нічого не залежить, привчити до цього за допомогою різного роду "хімії" під час виборчої кампанії та підрахунку голосів, а потім уже і графу "проти всіх" можна скасувати: коли неучасть у виборах стане масовою, на рівні від 30% до 60%, це істотно полегшить, у разі потреби, "рихтування" результатів. Бо ж за рахунок тих, хто не приходить голосувати, слухняні виборчі комісії можуть роботи воістину фантастичні речі.
Власне, і бар’єр на виборах до Верховної Ради у 4%, очевидно, не межа – потім буде 5%, а то й 7%. Це змусить ті чи інші партії або самоліквідуватися, або об’єднуватися у потужні команди. Начебто явище прогресивне, але… Проблема в тому, що влада за допомогою підконтрольних їй ЗМІ здатна – як це було в Росії – успішно провокувати та роздмухувати конфлікти між опозиційними силами і діячами, що не дозволить їм об’єднатися за рік до виборів (тепер тільки ті партії, що існували за такий термін до виборчих змагань, зможуть брати у них участь). Отож і станеться так, як із російськими ліберальними опозиціонерами на передостанніх виборах до Думи: усі разом вони набрали навіть за офіційними даними понад 12% (реально, мабуть, 15-17%), але до парламенту не потрапили в силу своєї розділеності…
Та, власне, що там далеко ходити: на виборах до Верховної Ради 1998 року вочевидь спровокований ззовні конфлікт між націонал-лібералами призвів до того, що "Реформи і Порядок" та "Вперед, Україно!" рушили не разом, як планувалося, а окремо. Результат: близько 7% голосів разом – і велика дуля замість представленості в парламенті. А тим часом присутність у Раді такого блоку змінила б розклад політичних сил напередодні президентських виборів 2009 року та перебіг самих цих виборів. Так що не тільки російський, а в вітчизняний досвід дій за принципом: "Сприяй поділу опозиції та владарюй" існує. Адже всі опозиціонери вважають саме себе найрозумнішими у своєму таборі та найгіднішими представляти відповідний електорат. В результаті цей електорат залишається взагалі без представництва і більшою чи меншою мірою розчаровується в демократії як такій, на що і роблять ставку добре оплачені владою політичні технологи.
Ну, а на додачу в законопроекті будуть усілякі дрібні у світлі найголовнішого деталі щодо обмеження політичної реклами і заборони на публікацію даних соціологів. Справді: що там якісь рамки використання рейтингів у порівнянні з масовим насиченням гречкою (цього року, кажуть, її посіють на втричі більшій площі, ніж раніше) відтворених мажоритарних округів?
А взагалі-то повернення до бар’єру у 4% голосів у світлі президентських настанов "стимулювати розвиток партійної системи", якщо відволіктися від намагань мавпувати Росію і ствердити законодавчо переваги правлячої партії, виглядає просто анекдотичним, оскільки Україна саме сьогодні має рекомендований 2007 року ПАРЄ для цієї самої стимуляції бар’єр на рівні 3%. До цього можна додати, що Ізраїль та Данія, де живуть не найдурніші люди, мають такий бар’єр у 2%, тоді як Туреччина – 10% і потужний відкат від світської держави Ататюрка до ісламістської моделі – поки що досить поміркованої, але тенденція самоочевидна. І ще одна деталь: на виборах до Держдуми у 1995 році і на турецьких парламентських виборах 2002 року не пройшли партії, списки яких у сумі набрали понад 45% голосів виборців. Демократія, одначе, є з кого Україні брати приклад, чи не так?
Утім, завжди можна сказати, що винні виборці, які не зуміли консолідуватися навколо найбільш гідних претендентів, й опозиціонери, які не спромоглися об’єднатися за рік… ні, не до розстрілу, не ті часи нині, а до голосування.
Загалом же можна не сумніватися, що робоча група доопрацює законопроект у правильному напрямі, у світлі нових і старих президентських настанов, і що більшість Верховної Ради за помахом руки Чечетова проголосує так, як треба. Щоб не писали всілякі підслідні Кучми книги "Україна – не Росія".