Вибори в так званих проблемних округах опозиція із тріском програла. На Київщині (округ № 94) переміг бізнесмен-регіонал Руслан Бадаєв, на Миколаївщині (№132) – голова облдержадміністрації Микола Круглов, у Києві (№ 223) та Черкасах (№ 194) – підтримувані адмінресурсом Віктор Пилипишин та співучий ректор Михайло Поплавський. Лише в Каневі (округ № 197), попереду виявився опозиційний кандидат Леонід Даценко. І це при тому, що, за даними екзит-полів, проведених соціологічною групою «Рейтинг» у чотирьох проблемних округах, у трьох із них упевнену перемогу здобули опозиційні кандидати.
Чому так сталося, здогадатися неважко. Всеохопна майданна ейфорія плюс віра в обов’язкове диво зле пожартували. Чимало опозиціонерів напередодні голосування не приховували впевненості, що революційний настрій у суспільстві є гарантією їхньої перемоги в проблемних округах.
Тож це поразка у квадраті, адже вибори відбулися в час, коли країну лихоманить від протестів і значна частина українців воліє змінити владу. Ну нехай Первомайськ чи Черкаси. Але Київ! Так бездарно змарнувати шанс у столиці, в районі, де отаборився революційний Майдан, де зосереджено всі ресурси, аби запобігти фальсифікаціям, – це треба вміти.
Так, влада й цього разу безбожно вдавалася до маніпуляцій, які гарантували б перемогу її кандидатові. Не обійшлось і без брутальних фальсифікацій. Так, частина виборців і далі поклоняються гречці та обіцянкам, що підкріплені твердою гривнею. Але хіба це новина? Чи не можна було враховувати ці нюанси?
Читайте також: Вибори на 94 окрузі: «видалення» опозиційного кандидата дало зелене світло порушенням
Опозиція однозначно недопрацювала. В деталях, дрібницях, ідеях, креативі. У чому завгодно. Поклалася на свідомість громадян, на минулі результати, на високі рейтинги, на майданну ейфорію. Але диявол якраз і ховається в дрібницях…
Підкуп не найважливіша технологія, завдяки якій влада отримала чотири додаткові, хоча й іржаві багнети. Основне – це нахабство, яке вона застосовує повсякчас і до якого борці (принаймні вони себе такими вважають) за демократію та справедливість ніяк не вироблять імунітет. Навіть події довкола Євромайдану не раз демонстрували, що владі вірити не можна. Ні на йоту. Але в опозиції чомусь уперто не беруть цього до уваги.
Читайте також: Округ 223: вік «Свободи» не бачити
Ну не можуть шулери чесно рахувати голоси. Це ж аксіома!
І не буде так, щоб усе йшло по закону в країні, де закон як дишло. А якщо зважити, що цього разу нових виборчих ноу-хау влада не застосувала (хіба що за винятком округу співучого ректора Поплавського, де міліція заблокувала близько 30 спостерігачів від опозиційного кандидата Булатецького, які так і не потрапили на дільниці), то це взагалі неймовірна історія поразки: вдруге чи навіть утретє стати на ті самі граблі!
Читайте також: Первомайськ: тиха поразка опозиції
Влада натомість зробила все, щоб здобути результат і вкотре «розвести як кошенят» своїх конкурентів. Вона бореться за виживання. А от за що бореться опозиція, наразі не зрозуміло. Повторні вибори показали, що її боротьба чітко обмежується кордонами майданних барикад. Тобто, проголосивши війну, вона на неї не пішла, а натомість вправлялася й далі в «диких танцях». Адже зрозуміло, що за потреби багатотисячний Майдан на одну добу очистив би від тітушків Пилипишина центральний район Києва (а провладному кандидатові навіть не довелося задіювати своїх спортсменів з огляду на цього разу дивну пасивність свободівців). Так само можна було організувати виїзний Євромайдан, скажімо, в Черкасах, так би мовити, для моральної підтримки Булатецького. Вочевидь, тоді місцева міліція тричі подумала б, перш ніж обмежувати пересування спостерігачів опозиційного кандидата. У такий спосіб можна було б принаймні мінімізувати підвезення провладними кандидатами «своїх» виборців на дільниці. Що, зрештою, вдалося зробити активістам «Батьківщини» в Первомайську.
Вочевидь, Поплавський не мав би жодних шансів потрапити в парламент, якби явка на виборах у Черкасах була не 47%, а бодай відсотків на 10 вищою, якби вдалося заблокувати транспорт, що підвозив до дільниць його електорат (звісно, заангажований аж ніяк не творчістю «юного орла») тощо. Для цього не треба було шалених надзусиль. Вистачило б лишень заздалегідь подбати про те, як знешкодити виборчі технології провладних кандидатів, котрі «читалися». Трохи фантазії, стратегічного планування та й годі.
Читайте також: Черкаси: подвійний «кидок» Поплавського
Як-от передбачити зняття з виборів узгодженого кандидата від опозиції в окрузі № 94 (Київська область) Віктора Романюка, котрий останній рік переховується від кримінального переслідування за кордоном. Адже було очевидно, що його опоненти скористаються нормою закону про те, що кандидатом у депутати може бути лише громадянин, який останні п’ять років проживав на території України. Тож, аби підстрахуватися від поразки в цьому окрузі, опозиція могла б зареєструвати ще одного потенційно прохідного кандидата. А так від безвиході довелося ставити в цьому окрузі на висуванця від Радикальної партії Ляшка, чим, вочевидь, опозиція демотивувала йти на виборчі дільниці 94-го округу більшість своїх прихильників. От вам і формула успіху провладного політика Руслана Бадаєва.
Безпорадність опозиції на повторних виборах – це не лише втрата кількох таких потрібних голосів у парламенті. За цією безпорадністю простежується можлива здача Євромайдану вже в найближчі кілька тижнів, якщо не днів. Бо тут так само відсутні стратегії і розуміння реалій.
Зрештою, недоотримання кількох мандатів – це ніщо порівняно з поразкою, яка може спричинити чергове десятиліття розчарування, відчаю, застою чи навіть диктатури. Адже, заклавши країну в кремлівському ломбарді, влада, вочевидь, готова до повторення випробуваного у п’яти проблемних округах вдалого для неї експерименту вже в масштабах країни за якихось півтора року. Якщо опозиція не зробить висновків із поразки на повторних депутатських виборах, її очікує неминуче фіаско на президентських.
Водночас перегони у п’ятьох округах – іще один урок опозиціонерам, як не варто й не можна поводитись, оголосивши комусь війну. Якщо він піде їм на користь, ганьбу поразки дуже швидко заступить радість перемоги. Коли ж висновки зроблені не будуть і революційні маси не змусять владу із собою рахуватися, тоді опозиція може ставити на собі хрест. Ті, хто зараз стоїть на Майдані, зрозуміють, що вона безнадійна, а ті, хто готовий його розігнати, звісно скористаються цією безпорадністю.