Владімір Путін зміг сказати щось, на перший погляд, незвичне для себе. В опублікованому в неділю відео він розлого міркує про «єдину мету» Заходу – «раскасіровать» (застарілий термін, який вживали в офіційних документах в значенні «розформувати» – Ред.) колишній СРСР і сучасну Росію. Тоді, на думку Путіна, Захід може залучити до себе частини РФ, але тільки для встановлення контролю над ними.
«Якщо ми підемо цим шляхом, думаю, долі дуже багатьох народів Росії і в першу чергу русского народу можуть кардинально змінитися. Не знаю навіть, чи збережеться такий етнос як “русскій народ” в тому вигляді, як сьогодні. Ну, будуть московити якісь і уральці», – зазначив Путін.
Саме ця цитата привернула значну увагу передусім в Україні та в самій Росії. Промови Путіна вже давно перестали дивувати хоч чимось, попри постійні анонси надзвичайного. До речі, згадана розмова, під час якої Путін згадав про «московитів» та «уральців», насправді була переважно присвячена черговим натякам на можливість застосувати ядерну зброю. Але на це вже просто не звертають уваги.
Одних згадка Путіна про розпад Росії потішила, адже він по суті вивів на офіційний рівень тему, яка раніше виринала в кращому випадку на сторінках аналітичних видань. Інші навпаки забили на сполох – мовляв, нам тепер не треба говорити про розпад РФ, адже Путін скористається цим з метою згуртувати росіян проти зовнішньої загрози.
Читайте також: Як розпадатиметься Росія та чи варто цього очікувати?
Суто формально – так, Путін шукає способи дати росіянам ідею, за яку їм варто вмирати. Ту розмову з кремлівським пропагандистом Павлом Зарубіним записали в день пафосного мітингу в московських «Лужніках» 22 лютого, де «русскій народ» мав активно демонструвати єдність, підтримку лідера і готовність продовжувати війну.
Однак, це підводить нас і до іншого висновку. Усі ці мітинги, патріотичні промови по телебаченню й не надто завуальовані заклики готуватись до вирішального бою проти об’єднаних сил «сатанинського Заходу» свідчать, що у Кремлі за рік так і не змогли сподвигнути росіян до самостійної мобілізації – у широкому та вузькому значенні цього слова. Режим виявився не здатним запропонувати масам бодай якусь позитивну мотивацію воювати.
Самі по собі слова Путіна не нові. Можливо, він уперше згадує «уральців», але до загрози стати «московитами» господар Кремля апелював і раніше. Відомий епізод стався у грудні 2021 року, коли на кордонах України вже накопичувались російські війська. Тоді Путін вступив у публічну перепалку з режисером Алєксандром Сокуровим, який запропонував подумати про те, щоб «відпустити» усіх, хто не бажає жити в складі РФ (режисерові йшлося передусім про народи Кавказу).
«Хіба русскій народ, про який ви сказали, зацікавлений у розпаді РФ? Чи це буде тоді Росія, яку створювали як багатонаціональну і багатоконфесійну країну? Ви хочете нас перетворити в Московію? Ну, в НАТО так хочуть зробити», – заявив Путін практично те саме, що й нещодавно у «Лужніках».
Читайте також: Чого не сказав Путін
Тоді ж він зауважив, що всередині Росії понад дві тисячі територіальних претензій між суб’єктами федерації і налякав «повторенням Югославії».
Саме в останній ремарці приховано незручний для Кремля парадокс. Якщо міркувати про позитивну ідею існування такої держави як РФ, то з цим виникають величезні труднощі не тільки в Путіна, але й у так званої російської опозиції. Єдиним, що можна було без натяжок зарахувати до позитивного порядку денного, була теза про те, що існування Російської Федерації гарантує мир на її теренах. А отже, якщо вона розпадеться, станеться громадянська війна – як у Югославії.
Саме цю ідею Путін продавав населенню 20 років, експлуатуючи позірне «замирення» чеченців завдяки блискавичній воєнній операції (яка насправді тривала перші два терміни перебування царя при владі). Це було опірною конструкцією так званої «путінської стабільності». Російську Федерацію з її мафіозною структурою і знищеними інституціями продавали населенню саме як гаранта мирного життя, завдяки котрому кожен може спокійно займатися власними маленькими справами.
Але тепер це не працює. Сьогодні Путін каже по суті наступне: або всі воюємо з колективним Заходом, або матимете війну всередині країни. Тобто вибір стоїть між війною та війною. Миру в цій картині світу у принципі немає.
Армійська мобілізація в Росії виявилася успішною завдяки обіцянкам грошей та інших суто практичних бонусів (як-от звільнення з тюрми), а також фаталістичній пасивності населення. До пасивності росіян привчали десятиліттями, формуючи відповідний рефлекс: вирішувати й чинити щось самостійно = робити собі ж гірше. Тож для рекрутування гарматного м’яса ще довго працюватимуть гроші у вигляді рублів й ті ж самі гроші у вигляді пільг. Тут нам не варто розслаблятися і сподіватися на якісь інші варіанти.
Читайте також: Світовій економіці більше не потрібна Росія, – Foreign Policy
Проте навіть російський капітал не абсолютний. Саме тому в Кремлі й шукають велику позитивну ідею. Народ має йти на смерть не за гроші, а з усмішкою. А бюджети краще витрачати на техніку.
Але натомість питання, яке шкребтиме кожного росіянина зсередини, вже постало: а чи дійсно «московитам» і «уральцям» краще жити в Російській Федерації? Для існування цінної для них «великої російської культури» наявність спільної держави-гаранта не потрібна. Читати толстоєвського і вести російськомовні канали на Youtube можна і з паспортом умовної Уральської республіки. Зв’язок між матеріальним добробутом і наявністю держави під назвою Російська Федерація теж не безумовний. Та ж таки Уральська республіка житиме заможніше без відрахувань в імперську столицю.
А тепер РФ ще й не гарантує мирного життя у власній бульбашці. При цьому на війні в Україні солдат загине або скалічиться практично гарантовано, а от війна між створеними на постросійському просторі державами може й не відбутися. Одна загроза – гарантована, а інша – потенційна. Чи підштовхне це населення РФ до політичної активності, можна лише здогадуватись. Але очевидно, що кремлівський наратив стає все менш переконливим.
РФ є державою з пусткою всередині, що найкраще демонструє сам Путін своїми теоретизуваннями. Так само можна хіба вітати його заяву, зроблену 28 лютого на колегії ФСБ: «Потрібно виявляти та припиняти діяльність тих, хто намагається розколоти, послабити наше суспільство, використовувати як зброю сепаратизм, націоналізм, неонацизм та ксенофобію! Це завжди застосовувалося щодо нашої країни, а зараз, звичайно, є спроби активізувати всю цю мерзоту на нашій землі». Кремль переходить до пошуку внутрішнього ворога, а значить – до конфліктів усередині Росії. Якщо РФ стане асоціюватися у населення не тільки з війною за кордоном, але й з війною всередині – і не колись, а вже зараз, то перспектива жити у меншій, але більш мирній та заможній державі ставатиме все більш спокусливою.