Максим Віхров Ексголовред «Тижня»

Чого не сказав Путін

21 Лютого 2023, 19:32

Всі, хто очікував, що сьогодні Путін зробить якісь доленосні заяви, були розчаровані. Майже дві години кремлівський коротун лив воду, намагаючись сумістити амплуа великого стратега-сенсотворця й міцного господарника. Виходило не надто переконливо. Коли твоя держава завершила минулий рік з дефіцитом бюджету у 3,3 трильйони рублів, про господарство краще взагалі мовчати. Ну а сенсотворчі потуги Кремля – це не набагато більше, ніж залишкова мозкова активність трупа, про що ми писали ще декілька місяців тому:

Так, Путін ще спроможний прочитати псевдоісторичну лекцію про те, що Україна — це помилка Лєніна, чи принагідно процитувати Ільїна. Але далі ідеологічна машина РФ починає диміти, іскрити і вивергати потоки абракадабри про «американські біолабораторії», «етнічну зброю», «заражених птахів» і тому подібні нісенітниці.

Що можна дізнатись із промови Путіна про найближче майбутнє? Нічого. Те, що каже Путін, наразі не має жодного значення. Пам’ятаєте, як у вересні він пафосно оголосив про те, що окуповані території України тепер «назавжди з Росією»? Але в цей час російські війська вже відступали на Харківщині, а згодом втекли й з Херсона. І тоді, і зараз все вирішуватиметься на полі бою, тому розшифровувати белькотіння Путіна – це марна витрата часу.

Єдине, про що свідчить сучасна риторика Кремля – це уявлення про майбутнє Росії, яке бажають сконструювати тамтешні керманичі. І це зовсім не про відродження Радянського Союзу, як часом твердять політологи. Реалізувати настільки амбітний геополітичний проєкт Москва просто не здатна. Та й підірвати «гегемонію США», перекроївши весь світовий лад, Росія теж не може – не той калібр. Насправді Путіну та його поплічникам йдеться радше про північнокорейську модель чи принаймні певну її інтерпретацію.

Читайте також: Сергій Сумленний: «Коли Росія почне розпадатись, український досвід стане вирішальним. Тому що Захід в цей час заціпеніє і не розумітиме, що відбувається» (відео)

В чому полягає головна мета будь-якого мафіозного режиму (а у Росії панує саме такий)? Якнайдовше утримувати владу. Про примноження статків вже не йдеться: щойно мафіозному угрупованню вдається привласнити державний апарат, у його розпорядження переходять всі ресурси конкретної країни. Як правило, подібні режими не лише привласнюють багатства, але й починають чинити різноманітну гидоту, за що їх карають санкціями. Відтак, про розвиток країни можна забути. Але на палаци для владної верхівки грошей завжди вистачає, як і на закупівлю предметів розкоші обхідними шляхами. Якщо ви думаєте, що Кім Чен Ин веде життя аскета, то ви сильно помиляєтесь.

Створивши для себе комфортний мікросвіт, мафіозний режим має розв’язати ще дві фундаментальні проблеми. Перша – це захист від зовнішнього втручання. Росії з її ядерним арсеналом такий сценарій особливо не загрожує. Друга проблема – це досягнення певного консенсусу між верхівкою і рештою суспільства. Існуючи в умовах ізоляції та санкційного тиску, така держава не може запропонувати своїм громадянам добробут і процвітання (навіть коли б така «несподівана» ідея спала на думку верховним мафіозі). Єдиний вихід – перевести все життя країни у воєнний чи напіввоєнний режим. Це дозволяє швидко позбутись залишків громадянських свобод, а головне – створює для влади універсальну відповідь на всі екзистенційні питання публіки. «Чому бідуємо? – Та ж бо війна!»

Після оголошення мобілізації на війну проти України Путін остаточно зруйнував консенсус, витворений на початку його правління. Тепер у Кремля не залишається іншого виходу, окрім як сконструювати нову суспільну угоду. Шизоїдне булькотіння про «гегемонію США», «НАТО біля кордонів» та «українських нацистів» – це і є робота зі створення нового консенсусу. Причому режиму дуже важливо перейти від парадигми «СВО» до ідеї вічної екзистенційної війни, котра ведеться проти Росії. Звідси й згадки про «сатанізм», «гендерно-нейтрального бога», «духовну катастрофу Заходу» та іншу маячню. Війну проти України можна виграти або програти, а от битву зі світовим злом можна вести вічно – чого, власне, й потребує Кремль.

Читайте також: Замість епітафії, або Коли ж розпадеться Росія?

Так, Кремлю дуже потрібно, щоб росіяни відчували себе учасниками нескінченної війни. Вочевидь, саме з цією метою вже цьогоріч російські студенти почнуть вивчати (!) «цілі СВО» в межах оновленого курсу історії. Не здивуюся, якщо розтлумачувати «змову англосаксів» та «підступи іблісів» росіянам почнуть вже у дитсадку. При цьому не надто важливо, що буде в цей час відбуватись на фронті. Приміром, Корейська війна формально триває вже 70 років – влітку 1953 року сторони лише домовились про перемир’я. Не треба пояснювати, що для Південної Кореї таке становище є некомфортним й обтяжливим, оскільки змушує цю країну постійно жити в очікуванні агресії. Зате для пхеньянських мафіозі це запорука стійкості їхнього режиму. Допоки 26 мільйонів північних корейців віритимуть, що навколишній світ становить для них більшу загрозу, ніж нащадки Кім Ір Сена, все залишатиметься на своїх місцях. Про щось подібне, схоже, мріє і Владімір Путін. Але вголос він цього, звісно ж, ніколи не скаже.

А втім, не важливо, чого хоче Путін. Насправді важливо лише те, що ми і наші союзники дозволимо йому зробити.