За будь-яких інших обставин такий крок відомого політика, навіть якщо в межах передвиборчої президентської кампанії, не викликав би настільки негативної реакції. У найкращому разі до цього сюжету в новинах громадяни поставилися б нейтрально, у найгіршому – з невеликим роздратуванням. Мовляв, і тут піариться… Але здатність публічних осіб робити собі PR на всьому, що для цього придатне, народ уже давно сприймає з поблажливим розумінням. Проте тут є обставини, що насторожують.
Їх дві. Перша – хронологія подій, яка всім відома. Тимошенко вийшла на волю через місяць після загибелі Нігояна. Потім лікувалася за кордоном. Повернувшись, увірвалася в українське політичне життя та навіть почала впливати на нього, зокрема й через прямі ефіри «Шустер Live». За цей час вона не спромоглася відвідати родину свого загиблого земляка. Друга – щоб обійняти осиротілу матір, Юлія Володимирівна дочекалася Великодня. Хто б сумнівався, що це покажуть по телевізору серед топ-новин…
Слід було б настійливо не рекомендувати публічним особам, зокрема політикам усіх ланок, з’являтися в новинах на такі свята, як Різдво, Великдень, Трійця, Водохреща тощо. Не треба тішити себе вірою в те, що родина Нігоянів запросила до себе Тимошенко, та ще й із великоднім кошиком. Переконаний: візит обумовлено заздалегідь, ініціатива належить самій Юлії Володимирівні, й навіть у цьому не вбачаю гріха марнославства, вчиненого на велике релігійне свято. Такі гостини з огляду на відомі всім обставини загибелі Сергія могли б стати тим винятком, заради якого телеканали не присилатимуть кореспондентів та не робитимуть сюжету.
Читайте також: Тимошенко ініціює створення народного руху опору
Але нинішня політична культура передбачає, що на Великдень на подвір’я людей, у чиїх душах ще не зажили рани передчасної втрати, увірвуться телевізійні камери. Мені цікаво, чи сказала Юлія Володимирівна матері загиблого «Христос Воскрес!» перед тим, як обійняти її й тримати в обіймах, доки телевізійники не візьмуть потрібну кількість ракурсів. І чому Тимошенко справді не спромоглася відвідати полеглого на полі бою земляка раніше? Взагалі чи стояв великодній візит до Нігояна в її щільному політичному графіку?
Економісти кажуть: «Гроші люблять тишу». Перефразовуючи їх, віра та всі її вияви теж люблять тишу. Той, хто справді вірить у Бога, не буде судомно хрестити лоба під прицілом телекамер, знаючи, що саме його акт віри покажуть у праймових новинах. Публічно купатися голим на Водохреща почав, здається, Віктор Ющенко в часи свого президентства. Як журналістам бути тепер, після того як 19 січня в Україні та світі асоціюється не з купанням голяка для пікантного наповнення праймових сюжетів й топових фоторепортажів, а з початком трагічного місяця української революції, коли пролунали перші постріли. Ми що, тепер згадуватимемо в новинах спершу ці події, а потім усе одно показувати, хто із селебритіз, у якому купальнику та яких плавках бухнувся в ополонку? Схоже, поєднання неминуче. І не лише в подібних випадках, як бачимо…
Юлія Тимошенко мала повне право принести великодній кошик родині Сергія Нігояна. Проте візит цей однозначно мав бути приватним. Без телекамер. До того ж найкращим «великоднім кошиком» для Нігоянів та інших українців хоч із рук Тимошенко, хоч від інших політиків буде втілення в Україні тих ідеалів, заради яких загинули, скалічилися чи просто тримали кулаки небайдужі. Неважливо, під яке релігійне свято таке втілення підженуть. І яку віру сповідує той, хто наближатиме втілення цих ідеалів. Ось який процес і який результат найкраще показувати по телевізору.