Голлівудським сценаристам годі знайти кращого лиходія, як Євґєній Пріґожин. Нестерпно жорстокий і моторошно продуктивний воєначальник, який служив в Африці й Україні та очолював бізнес-імперію, що її щупальці тягнулися по всьому світу. Окрім того, Пріґожин влаштував відчайдушний переворот, який міг забезпечити йому контроль над найбільшим у світі ядерним арсеналом.
Нині його вважають загиблим в авіакатастрофі, що ніяк не могла бути нещасним випадком.
Кремлінологи ще кілька тижнів сперечатимуться про значення цієї події.
Хто вбив Пріґожина? Воєначальники, яких він злісно критикував за те, що вони напартачили з війною в Україні?
Чи це була помста кліки Владіміра Путіна людині, яка, як здавалося протягом кількох хаотичних годин, мало не повалила чинний режим?
А може, це справа рук українців, що мали всі підстави мститися людині, яка особисто віддавала накази про варварські тортури й убивства їхніх бійців?
Та поки димиться місце катастрофи й точаться чутки, одне можна сказати напевно: Пріґожин уособлював переплетення бізнесу, брудних прийомів та урядової діяльності, яким позначилися 24 роки перебування Путіна при владі.
Так само як Путін, Пріґожин аж ніяк не належав до «золотої молоді». В обох за плечима було суворе дитинство на радянських вулицях тодішнього Ленінграда. Обидва були проблемними підлітками.
Та тоді як Путін завдяки дзюдо знайшов свій порятунок і дисциплінувався, вивчився на юриста і влаштувався в КДБ, шлях Пріґожина був більш тернистим.
Одна з можливих причин — утиски у зв’язку з його єврейським походженням у глибоко антисемітській країні.
Займаючись хуліганством, він був засуджений до 12 років позбавлення волі за жорстоке пограбування — жалюгідну крадіжку жіночих сережок і чобіт, що в змученому дефіцитом Радянському Союзі вважалися великою цінністю.
Подібно до багатьох представників радянського злочинного світу, Пріґожин знайшов своє покликання в анархічному капіталізмі, що панував після падіння комунізму.
Хитрість і жорстокість, що прислужилися у в’язниці, допомогли Пріґожину стати успішним бізнесменом у Санкт-Петербурзі 1990-х. Він починав як торговець хотдогів і пізніше розповідав в інтерв’ю, що тоді «рублі сипалися так швидко, що його матір заледве встигала їх рахувати».
За збігом обставин, ті самі роки виявилися формотворчими для чоловіка, який згодом став покровителем (і, можливо, лихою долею) Пріґожина.
Путін оселився в Петербурзі після невдалої шпигунської кар’єри, та невдовзі опинився на керівній посаді й узяв під контроль економічні зв’язки міської ради з іноземними компаніями.
Як зазначає у своїй книжці «Люди Путіна» («Putin’s People») Кетрін Белтон — провідна фахівчиня із силових структур Росії, — нікому не відомий чиновник місцевого рівня швидко знайшов спільну мову з петербурзькими бандитами й компаніями, які займалися зовнішньою торгівлею.
Не відомо, де саме Путін і Пріґожин познайомилися, та найімовірніша версія — в ігровій індустрії.
Пріґожин невдовзі зайнявся казино. А однією з ролей Путіна в міській раді було регулювання цих забитих відвідувачами закладів.
Окрім того, Путін, певно, навідувався у фешенебельні ресторани Пріґожина — тоді він уже далеко просунувся від свого фастфудного підприємства. Коли я в 1990-х приїздив у другу столицю Росії, страхався таких місць, як чуми, зокрема тому, що боявся стати випадковою жертвою бандитських перестрілок.
За словами колишнього заступника міністра інформаційної політики України Дмитра Золотухіна, ресторани Пріґожина часто слугували місцем зустрічей і вечірок мафіозі.
Однак хвилювався я марно, адже завдяки політичній протекції імперія Пріґожина була недоторканною.
Коли Путін прийшов до влади, піднявся й один із його найближчих поплічників. Пріґожин став шеф-кухарем Путіна.
2001 року він особисто подавав вечерю на гостині в тоді вже президента Росії Путіна, до якого завітав французький президент Жак Ширак.
Потім для президента США Джорджа Буша-молодшого 2002 року. А 2003 року Путін святкував свій день народження в пріґожинському ресторані «New Island». Далі були вигідні контракти в кейтерингу і військовій сфері. Пріґожин став мільярдером.
Читайте також: Як Навальний і Пріґожин рятують режим Путіна
Його дружина Любов Пріґожина — за офіційною версією, фармацевтка та бізнесвумен — володіла багатьма підприємствами, зокрема мережею бутиків у Санкт-Петербурзі, спа-салоном у Ленінградській області й бутик-готелем.
Пріґожин мешкав у петербурзькому маєтку вартістю $105 млн, включно з будинком його дочки Поліни. У соцмережах вона хвалилася, що на сімейній яхті St. Vitamin «шість спалень, їдальня, кухня, каюти для персоналу, дві палуби і тераса».
Та попри всі статки, колишній в’язень із лисою головою лишався на задвірках російської політичної арени.
Це змінилося, коли постало питання, хто стоїть за ефективною дезінформаційною кампанією Росії.
Люди звернули увагу на «Агентство інтернет-розслідувань» — анонімну компанію з анонімною штаб-квартирою в Санкт-Петербурзі. Сотні працівників — молодих людей, відібраних за знанням англійської, — підсипали отруту в криниці західної демократії. У їхні обов’язки входило розповсюдження страшилок і містифікацій та поглиблення поляризації.
«Фабрика брехні» співпрацювала з російськими шпигунами, які здійснювали хакерські атаки на приватні емейли і зливали інформацію.
Коли така доля спіткала передвиборчу кампанію Гілларі Клінтон, атака на електронну пошту відіграла вирішальну роль у її поразці на виборах у США 2016 року.
Спершу Пріґожин заперечував свої зв’язки із цим бізнесом, так само, як і з нині горезвісною ПВК «Вагнер».
Обидві організації лягли в основу деструктивної, мстивої антизахідної зовнішньої політики Путіна. Тоді як інтернет-тролі поширювали цинізм, апатію й розбрат у західних суспільствах, вагнерівські найманці зосереджували свої зусилля на Африці й інших віддалених куточках світу, де пропонували лідерам «диктатуру в рамочці» — потужну суміш військової сили й брудних трюків.
У Сирії пріґожинські вагнерівці підтримали відповідального за геноцид диктатора Башара аль-Ассада. В Африці угруповання надавало свої послуги в таких країнах, як Судан, Центральноафриканська Республіка і Малі.
Група «Вагнер» залякувала опонентів, розв’язувала медіапроблеми і забезпечувала охорону в обмін на ласий шматочок природних ресурсів.
Читайте також: Рятівник дракона. Як Ходорковскій, агітуючи проти імперіалізму, хоче зберегти «єдіную і нєдєлімую» Росію
Західні розвідки марно намагалися застерегти свої уряди від небезпечного розвитку подій. Ніхто не вірив, що Росія повернулася в Африку, яку полишила після розпаду Радянського Союзу 1991 року. Лише минулого місяця Комітет із міжнародних справ Палати представників застерігав у доповіді, що уряд Сполученого Королівства недооцінював «Вагнер» протягом десяти років: «Ми не виявили підтверджень серйозних зусиль з боку уряду для відстеження діяльності цього угруповання в інших країнах».
Також важко було когось переконати, що дезінформаційні кампанії Росії можуть справді позначитися на потужних демократіях Заходу.
Пріґожин дедалі накопичував статки. Став власником вілли на березі Чорного моря, приватних літаків, розкішних автомобілів, включно зі своїм улюбленим американським «кадилаком», що й казати про стайню з чистокровними скакунами, верхи на яких виступали колись на кінних змаганнях по всій Європі його дочки з приватною освітою.
Та справжньої слави Пріґожин і його угруповання «Вагнер» нарешті нажили тоді, коли спалахнула війна в Україні. Його найманці допомогли захопити Крим і створити російські маріонеткові держави на Сході України.
З повномасштабним вторгненням 2022 року загони Пріґожина стали синонімом воєнних злочинів проти українських жертв кремлівської агресії. Пріґожин облишив заперечення причетності до «Вагнера».
Натомість Пріґожин, скориставшись своїм тюремним минулим, вербував покидьків російської пенітенціарної системи. Їм пропонувалася моторошна угода: якщо виживете в м’ясорубці на передовій, отримаєте свободу.
Однак Пріґожин воював ще й на іншому фронті — проти регулярної російської армії, тоді як катастрофічність торішнього рішення Путіна напасти на Україну ставала дедалі очевиднішою.
Нецензурні відеоролики Пріґожина були обов’язковими до перегляду. У них він викривав численні зловживання тодішнього начальника Генштабу ЗС РФ Валєрія Ґєрасімова і міністра оборони Сєрґєя Шойґу.
В усьому були винні інші. Пріґожин критикував російську армію за боягузтво, а відповідальних за ланцюги військових постачань — за нестачу постачання боєприпасів.
Діставалося й Путіну. «У нас є щасливий дідусь, — сказав Пріґожин, шкірячись у камеру, — але як ми виграємо війну, якщо виявиться, що цей дідусь — закінчений мудак?». Росіяни часто називають свого президента дідусем. Пріґожин скерував вогонь проти власного «царя». Це була дивна лінія поведінки.
Одна справа — до смерті забивати дезертирів кувалдою чи воювати з українськими патріотами й зовсім інша — напосідатися на «царя». Стосунки геть розладилися після загадкового невдалого перевороту в червні цього року. Пріґожин без боротьби захопив стратегічне місто Ростов і вирушив із конвоєм на Москву.
Збив російські гелікоптери і цінний літак-ретранслятор.
Однак за кілька годин усе заглухло. Спроба перевороту провалилася. Усі гадали, що Пріґожина цього ж дня посадять за ґрати або вб’ють. Натомість він заліг на дно, перекинувши свою оперативну базу до російської маріонеткової держави Білорусі.
Прокремлівські видання опублікували фотографії з рейдом служби безпеки на петербурзький палац-маєток Пріґожина з гелікоптерним майданчиком, басейном у приміщенні, спа і величезною довколишньою територією, на якій є навіть баскетбольне поле.
На фотографіях, зроблених у кінці минулого місяця, видно виявлені сховки зі штурмовою зброєю і боєприпасами, купами золотих злитків і пакетів із білим порошком, опудалом алігатора й фотографією в рамці з головами ворогів опального воєначальника. Є також знімки фальшивих паспортів, колекції перук і фотокарток із різними зображеннями замаскованого Пріґожина. Такі знущальні висвітлення в пресі зазвичай відбуваються напередодні втрати прихильності й ув’язнення. Проте Пріґожин втримався. Конфісковане майно йому повернули. Невже він мав стільки компромату, що й досі був недоторканним?
Здавалося, він зберіг товариські стосунки з Путіним. Нещодавно з’явився в демонстративно простецьких джинсах на саміті для африканських лідерів у Санкт-Петербурзі, що його відвідав і Путін. Багато хто гадав, що цей надзвичайний персонаж таки уникнув розплати й міг зіграти роль у наступному акті російської політичної вистави.
Читайте також: Ця війна з Росією закінчиться. Але чи буде наступна?
За кілька годин до авіакатастрофи Пріґожин оприлюднив відео, судячи з якого, він повернувся на свої улюблені африканські землі.
Та схоже, що Пріґожин переоцінив свою впливовість. Марат Ґабідуллін, який опублікував мемуари «Моя правда. Людина, яка кинула виклик Кремлю», називає Пріґожина «добре оплаченою маріонеткою», схильною «переоцінювати свої сили».
Тепер постають запитання: що буде з владою Путіна? Як це позначиться на впливі Росії в Африці, який дедалі посилюється? Кому дістануться зисковні рештки «Вагнера» й інші частини імперії войовничого мільярдера?
Одне можна стверджувати напевно (і так було від початку): у сучасній Росії право власності нічого не варте і життя не має жодної цінності. Смерть Пріґожина трохи спростила Путіну життя. Людину, яка найближче за останні 24 роки підійшла до того, щоб кинути виклик російському лідеру, успішно ліквідовано. Нехай бандитів, головорізів і садистів його незугарної армії і розбирає злість, та вони лишилися без лідера.
Серед вагнерівців не знайти іншої людини з такою ж харизмою, зухвальством і сталевими нервами. Утім, Пріґожин не тільки становив загрозу для Путіна. Він був також ключовим активом. Саме завдяки іноземним пригодам вагнерівців Росія забезпечувала собі якусь подобу глобального геополітичного розмаху.
Без вагнерівських найманців війна в Україні обернулася б іще більшою катастрофою. А тепер війна затягнулася, і дедалі більше випробувань постає перед Путіним, який обіцяв швидку перемогу.
Західна підтримка Києва виявилася значно сильнішою, ніж передбачав Кремль. Нещодавнє рішення країн — членів НАТО передати Україні винищувачі F-16 ускладнить і без того слабеньку хватку Росії над окупованими територіями, і вагнерівські сили тепер не зможуть заповнювати прогалини.
Можливо, те, що ізольований і дедалі більш параноїдальний Путін, мусив ліквідувати свого невірного союзника, варто сприймати за ознаку слабкості? Хай там як, сходження і падіння Пріґожина слугує промовистим прикладом тіньового, зловісного світу сучасної Росії.